Рішення № 53687407, 18.11.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/1819/14-ц Провадження № 22-ц/773/1454/15 Головуючий у 1 інстанції: Пономарьова О.М. Категорія: 47 Доповідач: Подолюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Подолюка В.А. ,

суддів - Шевчук Л.Я., Данилюк В.А.,

секретаря Вергуну Т.С.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 серпня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що відповідно до рішення Ківерцівської міської ради №34/33 від 10.03.2009 року та державного акта на право власності на земельну ділянку йому передано безоплатно, у приватну власність, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 689 кв.м. Після розірвання в січні 2012 року шлюбу реальний поділ майна подружжя між сторонами не проводився, із-за систематичних конфліктів склався певний порядок користування окремими кімнатами в жилому будинку, де також проживають їх повнолітні діти.

Весною 2014 року відповідач ОСОБА_3 без згоди позивача ОСОБА_1, як власника земельної ділянки, самовільно приступила до її обробітку, провела висадку овочів, чим чинить останньому перешкоди в користуванні його земельною ділянкою.

Вважаючи, що відповідач порушує своїми діями його право власності на спірну земельну ділянку, усунути зазначені порушення в добровільному порядку не бажає, посилаючись на норми ст.ст.152 ЗК України, 57, 61 СК України позивач просив в судовому порядку зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0689 га. шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, стягнути з відповідачки відповідно до ст.23 ЦК України в його користь 5000 грн. компенсації на відшкодування моральної шкоди та 2500 грн. понесених судових витрат на правову допомогу адвоката.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановлено зобов»язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0689 га., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку (серія НОМЕР_1 від 16.06.2009 р.) шляхом повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Стягнути з відповідача в користь позивача 300,00 (триста) грн. компенсації на відшкодування моральної шкоди та 2500,00 судових витрат за надання правової допомоги. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій покликається на порушення норм матеріального права, зазначає , що судом першої інстанції не були враховані норми ст.ст. 120 ЗК України та 377 ЦК України, не правильно витлумачені положення п.18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», що призвело до безпідставного задоволення позову. Просить скасувати рішення першої інстанції, ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі з підстав, наведених в ній, заперечення позивача ОСОБА_1, який вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач згідно державного акту від 16.06.2009 року є одноосібним власником земельної ділянки площею 0,0689 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а тому ОСОБА_3 немає будь-яких правових підстав для користування частиною вищевказаної земельної ділянки та створювати власнику перешкоди у її користуванні, наявність яких стверджується показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, письмовим попередженням сторони про недопущення порушень прав позивача, повідомленням Ківерцівської міської ради від 24.07.2015 року №М-468.

З такими висновками місцевого суду колегія суддів не погоджується із-за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п.2 ч.1, ч.ч.2,3 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Судом встановлено, що під час спільного проживання у шлюбі з 02.09.1978 року по 18.01.2012 року сторони побудували жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0689 га., наданій позивачу рішенням Ківерцівської міської ради від 10.03.2009 року № 34/33 для обслуговування даного жилого будинку, господарських будівель та споруд. 16 червня 2009 року видано ОСОБА_1 Державний Акт на право власності на спірну земельну ділянку та проведено його реєстрацію в управлінні Держкомзему у Ківерцівському районі ( а. с.5, 6 - 17).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 22.05.2015 року, яке набрало законної сили, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними господарськими спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 і ці обставини не доказуються при розгляді даної цивільної справи, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення буд-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об»єкти. До особи, що набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщенні, без міни її цільового призначення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок про те, що набуте одним із подружжя право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться збудований ними жилий будинок, дана земельна ділянка набуває режиму об'єкта їх спільної сумісної власності і у випадку розподілу по 1\2 частині будинку між подружжям, останні вправі використовувати у рівних частках земельну ділянку без зміни її цільового призначення.

Саме такий статус, на думку колегії суддів, має спірна земельна ділянка право власності на яку закріплене за позивачем ОСОБА_1, а отже як позивач, так і відповідач ОСОБА_3 мають рівні права на користування даною земельною ділянкою при умові поділі будинку, оскільки інше не встановлено домовленістю між ними.

Суд першої інстанції не врахував при вирішенні спору вимоги ст.120 ЗК України та роз»яснення, дані з цього приводу в підпункті другому п. 18-2 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України.

Крім того, позивачем відповідно до вимог ст.10, ст.60 ЦПК України мають бути доведені належними та допустимими доказами обставини порушення його прав, щоб покласти на відповідача обов»язок про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення та відшкодування моральної шкоди.

З цього приводу Верховний Суд України в п.27 постанови Пленуму № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз»яснив, що виходячи з принципу процесуального рівноправ»я сторін та враховуючи обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

Не знайшли свого підтвердження, як вважає колегія суддів, висновки суду першої інстанції і про наявність винних дій відповідача ОСОБА_7 для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки ОСОБА_4, після подачі відповідачкою письмового заперечення на позов щодо наведення нею та дітьми порядку навколо будинку шляхом прибирання території будинку та прополки огороду (а.с.105-106), опитаний в якості свідка, вказав лише на факт обробітку земельної ділянки відповідачкою (а.с.125), а ОСОБА_8 вказав на наявність огородини на земельній ділянці позивача та невідому йому жінку, яка, згідно його припущень могла це зробити (а.с.135). Суд апеляційної інстанції не вважає належними доказами на підтвердження наведених ОСОБА_1 обставин пояснення позивача та складені ним особисто план-схеми, оскільки відповідно до роз»яснень, даних в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» статтею 57 ЦПК передбачено, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків. Тому пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків (стаття 184 ЦПК), не можуть використовуватися як засіб доказування. З цих підстав не може погодитися з посиланням як на доказ, складені позивачем пояснення та приєднані до нього план-схеми, які також не є висновками спеціаліста або судової експертизи (а.с.126-127). Письмове повідомлення відповідачці (а.с.18-19) та письмове звернення позивача до міської ради (а.с.133) колегія суддів не вважає належним доказом, оскільки зі змісту звернення вбачається, що в ньому наведені роз»яснення положень застосування законодавства, яке регулює захист права власності на земельну ділянку та цитування органом місцевого самоврядування пояснень, одержаних від сторони через засоби зв»язку.

Тому колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними із-за відсутності порушення відповідачем ОСОБА_7 права власності позивача на спірну земельну ділянку та спричинення останньому моральної шкоди, завданої, як вказує позивач, шляхом обробітку без правових підстав належної йому земельної ділянки починаючи з весни 2014 року по даний час, для власних потреб вирощуючи сільськогосподарську продукцію.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 серпня 2015 року та додаткове рішення цього суду від 17 вересня 2015 року в даній справі скасувати, ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :