Ухвала суду № 53686943, 28.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

Справа №756/15997/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/9560/2015Головуючий у суді першої інстанції: Яценко Н.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі головуючого судді: Шкоріної О.І.,

суддів: Антоненко Н.О., Волошиної В.М.

при секретарі: Юрченко А.С.

за участю: представника позивача -ОСОБА_3

представника відповідача ПАТ «Радикал Банк» - Євко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 4 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного підприємства «Валтар», Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк», третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним частини іпотечного договору,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із вказаним позовом, вимоги за яким уточнив в ході розгляду справи, і зазначив, що 25грудня 2012 року між Приватним підприємством «Валтар» та Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк», як іпотекодержателем було укладено іпотечний договір на забезпечення належного виконання ПП «Валтар» умов кредитного договору № КЛ-1689/2- 980 про відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Згідно умов іпотечного договору його предметом є нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 14 (групи приміщень №619) будівельно-конструкторського бюро, з усіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 196,80 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (літера А). Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 4 132 855,00 грн., без урахування ПДВ. Розділ 7 іпотечного договору «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» та пов'язані з ним положення договору є незаконними і такими, що порушують законні права засновника і власника ПП «Валтар» ОСОБА_5, майно якого знаходиться під іпотекою, оскільки воно суперечить загальним засадам цивільного законодавства, вносить дисбаланс щодо прав та обов'язків сторін за іпотечним договором. Застереження щодо переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки та пов'язані з ним положення суперечать принципу неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків встановлених Конституцією України та законом, що закріплений в п. 2 ст. 3 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності. Згідно договору ПАТ «Радикал Банк» має можливість набути в досудовому порядку у власність майно, вартість якого в кілька разів перевищує забезпечене зобов'язання на основі прийняття про це одностороннього рішення без отримання на це згоди власника майна. Такі права відповідача за іпотечним договором неспівмірні з його обов'язками ні за іпотечним договором, ні за кредитним договором, на забезпечення належного виконання якого він був укладений.

8 жовтня 2014 року ПАТ «Радикал Банк» надіслав ПП «Валтар» повідомлення, в якому вказав про намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання, з метою погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка станом на 30 вересня 2014 року складає 1 788 620,73 грн., що значно менше ніж оціночна вартість предмета іпотеки.

Позивач посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України просив суд визнати недійсним в частині іпотечний договір, укладений 25 грудня 2012 року між Приватним підприємством «Валтар» та Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк»,

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 4 червня 2015 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі послалась на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення.

В судове засідання представники ПП «Валтар» та Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення /а.с. 166,167/, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача ПАТ «Радикал Банк» - Євко І.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги в повному обсязі та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено і підтверджується дослідженими в судовому засіданні і наявними в матеріалах справи доказами, що 25 грудня 2012 року між Приватним підприємством «Валтар» та Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк» укладено кредитний договір на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії № КЛ-1689/2-980, згідно умов якого банк надав грошові кошти у тимчасове користування шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії, а позичальник зобов'язується отримати кошти, використати їх за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі до 24 грудня 2014 року включно, (а. с. 45-51).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня 25 грудня 2012 року між Приватним підприємством «Валтар» та Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк» укладено іпотечний договір, згідно умов якого іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку та на умовах, визначених договором, нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з№ 1 по № 14 (групи приміщень № 619) будівельно-конструкторського бюро, з усіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 196,80 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (літера А), (а.с. 9-17).

Крім того, 25 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк», Приватним підприємством «Валтар» та ОСОБА_5 укладено договір поруки №ДП- 1689/1-980, відповідно до якого ОСОБА_5, як поручитель зобов'язується перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ПП «Валтар» зобов'язань щодо повернення суми кредитів наданих у межах ліміту кредитної лінії, сплати процентів за користування кредитами, комісій та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором № КЛ-1689/2-980 від 25 грудня 2012 року та додатковими угодами до кредитного договору, що можуть бути укладені в майбутньому, (а.с. 53-56).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним частини іпотечного договору, суд першої інстанції правильно виходив із того що оспорюваний договір був укладений з дотриманням діючого законодавства, судом не встановлено з боку відповідача при укладенні іпотечного договору порушень вимог, зазначених в ст.203 ЦК України, дотримання яких є необхідним для чинності правочину.. Іпотечний договір підписано позивачем, як керівником юридичної особи - ПП «Валтар», своїм підписом він засвідчив, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача як фізичної особи порушені.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України передбачає свободу договору, а саме відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користування іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Частиною 3 ст.3 цього Закону визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, в тому числі, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, установленому ст. 37 Закону.

Виходячи з наведених норм закону, відсутні підстави вважати, що укладений між сторонами іпотечний договір, зокрема, в частині застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, суперечать закону та загальним засадам цивільного законодавства.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_5 зводяться до фактичного викладення обставин в обґрунтування позовних вимог, які не є підставами для визнання недійсним частини іпотечного договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

З огляду на викладене, передбачених ст.309 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції по даній справі немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5, - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 4 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: