Ухвала суду № 53686375, 23.11.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"23" листопада 2015 р. Справа № 918/686/15

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши заяву Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Конструкціоні ОСОБА_1П.А. в Україні про розстрочку виконання рішення суду

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ"

до відповідача Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Конструкціоні ОСОБА_1П.А. в Україні

про стягнення в сумі 878 495 грн. 61 коп.,

Представники сторін:

від позивача (стягувача): не з'явився

від відповідача (боржника): ОСОБА_2, дов. від 24.02.2015 року

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Конструкціоні ОСОБА_1П.А. в Україні про стягнення в сумі 878 495,61 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.08.2015 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду, позов задоволено частково.

23.10.2015 року на виконання рішення господарського суду від 03.08.2015 року видано наказ, яким стягнено з Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Конструкціоні ОСОБА_1П.А. в Україні на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" 637 997,50 грн. основного боргу, 4 752,29 грн. 3% річних, 139 541,52 грн. інфляційних та 15 646,00 грн. судового збору.

11.11.2015 року через службу діловодства Господарського суду Рівненської області від відповідача надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оцінивши подані сторонами докази в обґрунтування вимог та на їх заперечення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання судового рішення.

Відповідно до приписів ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом ст. 121 ГПК України задоволення заяв про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу тощо).

Аналогічні правові позиції викладені у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" та 7.2. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Наведеними нормами встановлено, що розстрочка виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відтак, саме на заявника в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

Як вбачається із заяви Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Конструкціоні ОСОБА_1П.А. в Україні, остання обґрунтована тим, що боржником самостійно сплачено на банківський рахунок стягувача 477 207,50 грн., що стверджується платіжним дорученням № 7110 від 17.09.2015 року. Загальна сума боргу становить 320 637,72 грн. Боржник має суттєві фінансові труднощі, що зумовлені: 1) порушенням провадження у справі про банкрутство ПАТ "Південьзахідшляхбуд", яке є боржником відповідача на суму 15 114 980,65 грн.; 2) невиконаними судовими рішеннями про стягнення з ТОВ "Шляхове будівництво "Альтком" та з ТОВ "Снабтрейдкомпані" на користь відповідача 11 454 293,35 грн. та 901 611,26 грн. відповідно; 3) значним розміром дебіторської заборгованості суб'єктів господарювання перед відповідачем, що становить 53 817 331,98 грн., та заборгованістю державного бюджету в розмірі 531 482 134,74 грн. Залишок грошових коштів на рахунках відповідача складає 99 064,72 грн., 135,86 євро та 68,89 доларів США, яких недостатньо для повного виконання судового рішення у цій справі. Заявник зазначає, що затримка у виконанні судового рішення викликана об'єктивними причинами, що не залежать від волі останнього. У випадку накладення арешту на рахунки боржника призведе до погіршення становища його працівників, блокування господарської діяльності, зокрема неможливості виконання зобов'язань перед державою в частині виконання будівельних робіт на автодорозі М03 Київ-Харків-Довжанський.

В обґрунтування наведених обставин, що ускладнюють виконання вказаного судового рішення, заявником надано копії платіжних доручень, бухгалтерських довідок, ухвал та судових рішень господарських судів, заяв про відкриття виконавчих проваджень тощо.

Як зазначалося, норма ст. 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

З доводів відповідача судом встановлено, що останні зводяться до неналежного виконання його контрагентами своїх грошових зобов'язань.

Проте наведені заявником підстави для розстрочки виконання судового рішення (тяжке фінансове становище, систематичне порушення грошових зобовязань контрагентами) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для розстрочки виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось обєктивних, незалежних від нього обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобовязань лише в силу обєктивних факторів.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 03.08.2015 року у справі № 918/686/15, не є винятковими в розумінні ст. 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання вказаного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан боржника.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Відсутність грошовох коштів на рахунках боржника також не є достатньою підставою для розстрочки виконання судового рішення, оскільки за приписами ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

У силу вимог ст. 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.

Разом з тим, стягувач також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників та проводити розрахунки зі своїми контрагентами, сплачувати обов'язкові платежі тощо.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання судового рішення, судом також враховане таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бакай та інші проти України від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі Агрокомплекс проти України від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (Бурдов проти Росії та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа ОСОБА_3 проти України, рішення від 15.10.2009 року).

Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки боржник не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон повязує можливість розстрочення виконання прийнятого у цій справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

У той же час суд повідомляє, що у разі наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість надання розстрочки виконання судового рішення, боржник не позбавлений права повторно звернутися до Господарського суду Рівненської області з відповідною заявою з наданням доказів на її обґрунтування.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 43, 86, 121 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Конструкціоні ОСОБА_1П.А. в Україні у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 03.08.2015 року у справі № 918/686/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛОГВІ" до Todini Costruzioni Generali S.p.A. в особі Представництва "Тодіні Конструкціоні ОСОБА_1П.А. в Україні про стягнення в сумі 878 495,61 грн.

Суддя Андрійчук О.В.