Рішення № 53680408, 18.11.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

18.11.2015

справа № 489/5379/15-ц

номер провадження 2/489/2549/15

Рішення

Іменем України

18 листопада 2015 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

секретаря Коденко К.В.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі ПАТ «Банк Форум») про поділ майна подружжя

встановив:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача в якому просила здійснити поділ спільного майна подружжя та виділи їй у власність ? частку нерухомого майна за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4а, а саме:

нежитлового обєкту, який складається із двох основних будівель за літерою А-2, загальною площею 1224,4 кв.м., літерою Е-1 загальною площею 12,1 кв.м., службових будівель і споруд;

земельну ділянку площею 3356,0 кв.м. з цільовим призначенням для обслуговування виробничого цеху, кадастровим номером 4810136900:05:075:0003;

навіс літера 1Б-1, зовнішніми розмірами (7,89 х 28,67) м., навіс літера 1в-1, зовнішніми розмірами (30,32 х 14,94) м., які належать відповідачу на праві власності згідно рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22.08.2008 по справі № 2-5044/08.

Позивач вказала, що 27.10.2001 по 26.08.2009 перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду.

Під час шлюбу вони придбали нерухоме майно за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4а (нежитловий обєкт, земельну ділянку, навіси), яке оформлено на відповідача. Так як з відповідачем домовленість про поділ вказаного майна не досягнута, звернулася до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 12.11.2015 до участі в справі в якості третьої особи залучено ПАТ «Банк Форум».

У судовому засіданні представник відповідача вимоги визнав та проти їх задоволення не заперечував.

Від позивача надійшла письмова заява з проханням розглядати справу за її відсутності та задоволення вимог.

Третя сторона представника до суду не направила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані у справі докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 27.10.2001 позивач ОСОБА_2 зареєструвала з відповідачем шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2009.

Із змісту позову вбачається, що у період шлюбу сторони придбали наступне нерухоме майно за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4а, до складу якого входять:

нежитловий обєкт, який складається з двох основних будівель за літерою А-2 загальною площею 1224,4 кв.м., літерою Е-1 загальною площею 12,1 кв.м., службових будівель та споруд;

земельна ділянка площею 3356 кв.м., з цільовим призначенням для обслуговування виробничого цеху;

навіс літера 1Б-1, зовнішніми розмірами (7,89 х 28,67) м.; навіс літера 1в-1, зовнішніми розмірами (30,32 х 14,94) м., право власності на які визнано за відповідачем рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22.08.2008 по справі № 2-5044/08.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотека, Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майно щодо обєкту нерухомого майна від 12.11.2015 підтверджено реєстрацію права власності за відповідачем лише на спірну земельну ділянку за кадастровим номером 4810136900:05:075:0003 та нежитловий обєкт, підставою виникнення права власності на який є Свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ 808008, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 28.11.2006.

Державна реєстрація права власності, що виникла у відповідача на підставі рішення суду, відсутня.

Наведені обставини підтверджуються доданими до позову державним актом на земельну ділянку ЯЕ № 909312 від 30.10.2007 та Свідоцтвом про право власності серії ЯЯЯ 808008 від 28.11.2006, а також поясненнями представника відповідача.

У ході розгляду справи встановлено, що спірне нерухоме майно, на яке проведено державну реєстрацію права власності відповідача, перебуває в іпотеці ПАТ «Банк Форум» та на нього накладено заборону відчуження.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені статтею 60 СК України.

За змістом цієї норми майно,набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу у дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них (особистою власністю) (частина 1статті 57 СК України).

За правиламистатті 70 СКу разі поділу майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини третьоїстатті 9 Закону України «Про іпотеку»виключно зі згоди іпотекодержателя іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки.

Тобто закон не забороняє визнання право власності на відповідну частку іпотечного майна, яке є спільною власністю подружжя, оскільки таке визнання не є відчуженням.

Крім того, відповідно до положеньстатті 23 Закону України «Про іпотеку»у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, - навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Така сама позиція викладена і в пункті 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".

Не є перепоною для поділу майна подружжя і накладення арешту на це майно, оскільки арешт передбачає заборону здійснювати відчуження.

Оцінюючи наявні в справі докази та враховуючи фактичні обставини справи і виходячи з рівності часток майна подружжя, суд приходить до висновку про доведеність набуття сторонами під час шлюбу у власність спірного майна, а тому воно вважається спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки інші співвласники відсутні, а позивач просила визнати право власності за нею лише на ? частку майна, для уникнення в подальшому непорозумінь під час державної реєстрації права власності згідно цього рішення, суд вважає, що позов підлягає шляхом визнання за сторонами права спільної часткової власності по ? частки за кожним на спірне майно, за винятком навісів.

Вимога в частині поділу навісів, право власності на які за відповідачем визнано рішенням суду, задоволенню не підлягає, оскільки державна реєстрація такого права в установленому законом порядку відповідачем не здійснена. Тому, відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України він вважається таким, що не набув права власності на навіси, а отже визнання цього майна спільною частковою власністю в судовому порядку не можливе. Проте, позивач не позбавлена права звернутися до суду з іншими вимогами, обравши спосіб захисту порушеного права, який відповідає закону.

Так як вимоги задоволено частково, відповідно до статті 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3654,00 грн. судового збору, витрати на оплату якого понесено при зверненні до суду.

Керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 212 214 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної часткової власності по 1/2 частки за кожним на:

- нежитловий обєкт, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4а та складається з двох основних будівель за літерою А-2 загальною площею 1224,4 кв.м, літерою Е-1 загальною площею 12,1 кв.м, службових будівель і споруд;

- земельну ділянку за адресою: м. Миколаїв, вул. Дніпровська, 4а площею 3356 кв.м, з цільовим призначенням для обслуговування виробничого цеху, кадастровий номер 4810136900:05:075:0003.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3654,00 грн. (три тисячі шістсот пятдесят чотири гривні 00 коп.).

У іншій частині вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня йогопроголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

суддя І.В.Коваленко

Повний текст рішення

підписано 19.11.2015.