Ухвала суду № 53676613, 18.11.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2551/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Панфілова А. В.

Доповідач Потапенко В. І.

УХВАЛА

Іменем України

18.11.2015 Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючого-судді - Потапенка В.І.

суддів - Черненко В.В., Чорнобривець О.С.

секретар - Гончар В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 17.09.2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання факту та поділ майна, -

ВСТАНОВИЛА :

20.10.2014 року ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання спільним сумісним майном подружжя квартири за АДРЕСА_1 та автомобіля Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1 червоного кольору, 2010 року випуску ; - визнання за нею права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 - вартістю 317550,00 грн.; - визнання права власності за ОСОБА_2 на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 - вартістю 317550,00 грн.; - визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1, червоного кольору, 2010 року та припинення права власності на автомобіль Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1 і червоного кольору, 2010 року випуску за ОСОБА_3 ; - стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації, що становить 1/2 вартості автомобіля Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1, червоного кольору, 2010 року випуску, в розмірі -81800 грн., згідно видаткової накладної № РНБ000028 від 12.11.2010 року.

06.02.2015 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про поділ майна та з врахуванням змін та доповнень до позовної заяви просив :

- визнати факт припинення фактичних шлюбних відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 17.01.2007 року по 18.01.2013р.; - визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 та на автомобіль Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1 червоного кольору, 2010 року випуску; - визнати магазин по АДРЕСА_2 об'єктом права спільної сумісної власності; - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 магазину по АДРЕСА_2, як побудованого на спільні кошти; - стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вартість будівельних матеріалів в розмірі 59 905,00 грн., вартість ремонтних робіт в квартирі - 34 454,00 грн., вартість меблів в розмірі 5 400,00 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровоград від 17.09.2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2: квартиру за АДРЕСА_1, та автомобіль Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1 червоного кольору, 2010 року випуску . В порядку розподілу майна :

Визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1, червоного кольору, 2010 року випуску.

Припинено право власності на автомобіль Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1 червоного кольору, 2010 року випуску за ОСОБА_3, та стягнуто з відповідача ОСОБА_2, на користь ОСОБА_3, грошову компенсацію за 1/2 вартості автомобіля Хюндай і30 державний номер НОМЕР_1, червоного кольору, 2010 року випуску в сумі - 68166,66грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 2408 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - відмовлено повністю.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.09.2015 року та постановити нове рішення про задоволення його зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін , з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20.10.2001 року по 15.03.2014 року (т.1 ас. 7).

Від шлюбу мають неповнолітню доньку - ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а. с. 82).

З листопада 2007 року по 17.01.2013 року відповідач знаходився на території Російської Федерації згідно трудового договору від 07.11.2007 року та періодично приїжджав в м. Кіровоград, ОСОБА_3 разом з донькою відвідувала його в Москві .

28.01.2010 року ОСОБА_2 підписав довіреність на ім'я ОСОБА_3, якою уповноважив останню отримати в дарунок від ОСОБА_6 квартиру по АДРЕСА_3 (т.1 ас.10).

02.10.2011 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 довіреність на продаж квартири по АДРЕСА_3 (т.1 ас. 11).

ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 довіреність від 05.06.2012 року, для придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 (т.1 ас.13).

ОСОБА_3 придбала зазначену квартиру, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 08.06.2012 року, витяг з Державного реєстру правочинів від 08.06.2012 року, копія Акту про державну реєстрацію прав від 19.06.2015 року (т.1 ас. 17, 18, 19).

Автомобіль Хюндай І30 Д№ НОМЕР_1 - придбаний у 2010 році згідно видаткової накладної № РНБ000280 від 21.11.2010 року та копії рахунку № СБ 03 від 12.11.2010 року вартістю 163600 грн. з ПДВ та 136333,33грн. без ПДВ. (а.с.14,15), Об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 ( магазин) зареєстровано 25.02.13 року . Станом на 2009 рік вже було побудовано прибудову , яка надалі стала магазином, що підтверджується довідкою ОКП Кіровоградське обласне бюро технічної інвентаризації» та технічним паспортом станом на 21.09.09року та технічним паспортом від 21.09.09 року ( а.с. 94-95).

Магазин є частиною квартири , 1/2 часткою в якій відповідач розпорядився , до укладення трудового договору , 16.04.07 року надав згоду позивачу як дружині на укладення договору про продаж його частки в квартирі , придбаної під час знаходження в шлюбі.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції з посиланням на ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 70, 71 СК України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_3 та про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2

При цьому суд зазначив , що шлюбні відносини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не припинялися, оскільки від його імені ОСОБА_3 вчиняла певні дії, як довірена особа та як його дружина в інтересах сім'ї, що зазначено в наданих довіреностях.

Автомобіль Хюндай І30 Д№ НОМЕР_1 - придбаний у 2010 році (а.с.14,15), а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання ОСОБА_2, що зазначений автомобіль придбаний за подаровані йому кошти, судом першої інстанції наведені докази визнані недопустимими в розумінні ч. 2 ст. 59 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а апеляційну скаргу вважає необґрунтованою, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що фактично шлюбні відносини припинені між сторонами з моменту його виїзду на заробітки до Російської Федерації в м. Москва, тобто з 2007 року і по 2013 рік, оскільки вони не вели спільно господарство є необгрунтованими.

Ні СК України , ні ЦПК України не передбачено визнання факту припинення фактичних шлюбних відносин. Статтею 119 СК України встановлено, що за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Як вбачається із матеріалів справи заява подружжя чи рішення суду про встановлення для подружжя режиму окремого проживання відсутні і такі дії сторони не вчиняли. Відповідно до ч.2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 жовтня 2014 року , яке набрало законної сили , шлюб між сторонами розірвано. При цьому з змісту рішення не вбачається з якого часу сторони припинили подружні стосунки , а тому згідно цього рішення сторони припинили шлюбні стосунки з дати постановлення рішення суду. Доводи ОСОБА_2 про те, що при поданні позову він посилався на те, що шлюбні стосунки між сторонами припинено з 2007 року , а суд не прийняв цих доводів , колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки у випадку незгоди з цим рішенням суду останній мав право на його апеляційне оскарження , але апеляційну скаргу не подав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи сторони у період з 07.11.2007 року по 17.01.2013 року поки ОСОБА_2 був на заробітках у м. Москва, продовжували перебувати у шлюбних відносинах, крім того ОСОБА_3 за довіреностями ОСОБА_2 здійснювала певні дії: продала квартиру в м. Кіровограді, купила квартиру в м. Києві, їздила разом з донькою до міста Москва Російської Федерації, також ОСОБА_2 після повернення із заробітків став проживати разом з ОСОБА_3.

Крім того, факт проживання сторін однією сім'єю підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8

Доводи скарги стосовно того, що суд першої інстанції не відобразив у рішенні покази свідків ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 є обгрунтованими. Разом із тим , суд першої інстанції при дослідженні обставин зустрічного позову про припинення шлюбних відносин між сторонами правомірно надав перевагу саме письмовим доказам, оскільки вони свідчать про дійсні відносини сторін на час надання дозволів на виїзд доньки сторін у м. Москва, надання ОСОБА_3 повноважень щодо прийняття у дар майна на ім.'я ОСОБА_2, продаж на свій розсуд квартири АДРЕСА_3, придбання квартири в м. Києві на його ім.'я. Тобто між сторонами існували стосунки притаманні саме сім'ї. Покази свідків , на відміну від письмових доказів можуть формуватися під впливом певних життєвих обставин , наявності родинних стосунків з особою, виникнення неприязних стосунків між сторонами внаслідок розірвання шлюбу, інших обставин, які впливають на сприйняття певних фактів. Таким чином сторони перебували у шлюбі з 20 жовтня 2001 року і по 21 жовтня 2014 року , і майно придбане у зазначений період подружжям судом першої інстанції правомірно визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що відповідає положенням ст. 60 СК України.

Є безпідставними і доводи скарги стосовно того, що автомобіль Хюндай І30 Д№ НОМЕР_1 , придбаний у 2010 році та квартира за адресою АДРЕСА_1, придбана 08.06.2012 року є особистою приватною власністю ОСОБА_2 Судом першої інстанції не встановлено обставин , які б свідчили про те, що спірне майно набуте ОСОБА_2 за час окремого проживання у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин і матеріали справи таких доказів не містять. Вище зазначені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 у 2007 році уклав трудовий договір та виїхав на роботу у м. Москва. Разом із тим , сторони у зв'язку з цим не припинили шлюбних відносин, ОСОБА_3 періодично приїздила до чоловіка у м. Москва з спільною донькою, у період відпустки ОСОБА_2 приїздив в м. Кіровоград до дружини та доньки, видавав дозволи та доручення своїй дружині. Посилання на те, що автомобіль Хюндай І30 Д№ НОМЕР_1 придбано на кошти його батька , а його колишня дружина не давала коштів на придбання автомобіля , не приймала участі у виборі кольору автомобіля не спростовує презумпцію спільного сумісного майна подружжя, оскільки автомобіль придбано під час шлюбу сторін. Є непідтвердженими і доводи скарги стосовно того , що батько відповідача подарував йому кошти , а точніше купив на його ім'я автомобіль. Відповідно до п.3 ст. 208 ЦК України договір дарування коштів повинен укладатися у письмовій формі , а докази того, що автомобіль купувався тільки відповідачу , а не його сім'ї матеріали справи не містять. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того , що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Є необгрунтованими і доводи скарги щодо визначення судом вартості автомобіля без призначення експертизи. Як вбачається із ксерокопії видаткової накладної від 12.11.10 р. та рахунку від цієї ж дати, вартість автомобіля Хюндай І30 становить 163600,00 грн. , з яких ПДВ - 27266,67 грн. Платником зазначених коштів та одержувачем автомобіля зазначено : ОСОБА_2. ( т.1 ас. 13-15) Частково задовольняючи позов та стягуючи з відповідача на користь позивача вартість Ѕ частини автомобіля у сумі 68166,66 грн. , суд першої інстанції правомірно виходив саме з вартості автомобіля без ПДВ - 136333, 33 грн. , оскільки ПДВ сплачується на користь держави , а у власність сторони набули автомобіль вартістю 136333,33 грн. Крім цього слід зазначити, що відповідач у випадку незгоди з вартістю автомобіля мав право заявити клопотання про призначення товарознавчої експертизи для визначення вартості спірного автомобіля на момент розгляду справи , разом із тим такого клопотання у суді першої інстанції не заявляв.

Не спростовують висновків суду першої інстанції щодо віднесення квартири АДРЕСА_1до спільної сумісної власності подружжя і доводи скарги щодо наявності підстав для визнання цієї квартири особистою приватною власністю відповідача за первісним позовом , та позивача за зустрічним позовом. Як вбачається із матеріалів справи на підставі договору дарування від 19.03.2010 року ОСОБА_2 набув у особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_3 (т.1 ас.10) , що відповідає положенням п.2 ч.1 ст. 57 СК України. Відповідно до довіреності від 10.10.2011 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 продати за ціну та на її умовах належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 з одержанням належних йому від продажу квартири грошей. ( т.1 ас. 12) Згідно ч.2 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата , пенсія, стипендія, інші доходи , одержані одним із подружжя. Таким чином доручивши своїй дружині ОСОБА_3 одержати кошти від продажу належної йому на праві особистої приватної власності квартири , ОСОБА_2 змінив правовий статус одержаних коштів і вони стали об'єктом права спільної сумісної власності . Крім цього слід зазначити , що видана довіреність на продаж квартири не містить будь-яких обмежень щодо розпорядження коштами , одержаними від продажу квартири, не містить вона і застереження про те, що виручені кошти передаються на зберігання ОСОБА_3 ( т.1 ас. 12) З змісту довіреності від 05.06.2012 року вбачається, що ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 « купить за цену и на условиях по своему усмотрению квартиру , находящуюся по адресу : АДРЕСА_1 , у т.ч. « оплатить покупку» ( т.1 ас.16) При цьому слід зазначити , що зміст довіреності не містить застереження про те, що квартира повинна бути придбана за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_3. Також , зміст договору купівлі - продажу від 08.06.2012 року не містить посилання на те, що квартира придбавається ОСОБА_2 у приватну власність, а навпаки зазначено , що договір укладено за згодою дружини Покупця - ОСОБА_3( т.1 ас. 18, п.18), що підтверджує факт придбання квартири саме у спільну сумісну власність подружжя.

Є необгрунтованими і доводи скарги щодо наявності правових підстав для - визнання магазину по АДРЕСА_2 об'єктом права спільної сумісної власності та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 магазину по АДРЕСА_2, як побудованого на спільні кошти. Відмовляючи у задоволенні зазначених вимог , суд першої інстанції встановив, що магазин не є спільним майном подружжя, оскільки є частиною квартири , 1/2 часткою в якій відповідач розпорядився ще до укладення трудового договору , 16.04.07 року надав згоду позивачу як дружині на укладення договору про продаж його частки в квартирі , придбаної під час знаходження в шлюбі.

Як вбачається із матеріалів справи кв.АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності трьом співвласникам : ОСОБА_5 - ? частка, ОСОБА_3 - ? частка, ОСОБА_14 - ? частка. ( т.1 ас.94-101) У технічному паспорті на квартиру мається відмітка про те, що прибудова до квартири здійснена самовільно , але була узаконена 17.12.2009 року. Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 114 від 05.02.2010 року оформлено право власності з видачею свідоцтв про право власності на кв.АДРЕСА_4 : ОСОБА_5 належить 7/20 - частин, ОСОБА_3 належить - 12/25 частин, ОСОБА_14 належить - 17/100 частин. З вищезазначеного вбачається, що реконструкція квартири та добудова веранди , площею 26,3 м.кв. проводилися після того , як ОСОБА_2 розпорядився своєю часткою спільної сумісної власності подружжя , а тому суд першої інстанції правомірно не визнав прибудову спільною сумісною власністю подружжя.

Не підлягають задоволенню і доводи скарги щодо незаконної відмови в стягненні з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вартості будівельних матеріалів в розмірі 59 905,00 грн., вартість ремонтних робіт в квартирі - 34 454,00 грн., вартість меблів в розмірі 5 400,00 грн.

Як вже було зазначено вище , кв.АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності трьом співвласникам : ОСОБА_5 ОСОБА_3, ОСОБА_14 ОСОБА_2 не є співвласником зазначеної квартири , вона не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Судом першої інстанції, виходячи з матеріалів справи зроблено правильний висновок про відсутність жодних доказів , що дані роботи проводились, їх вартість, вартість будівельних матеріалів, і належність коштів саме відповідачу .

Не відповідає матеріалам справи твердження у апеляційній скарзі про те, що для підтвердження обставин проведення ремонтних робіт ОСОБА_2 звертався до суду першої інстанції з клопотанням про проведення будівельно-технічної експертизи. З змісту зустрічної позовної заяви встановлено , що у п. 7 прохальної частини ОСОБА_2 зазначив : В разі необхідності провести будівельно-технічну експертизу. ( т.1 ас. 68-73) Таке зазначення не є клопотанням про проведення експертизи , а тому суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 10,11 ЦПК України не мав повноважень на призначення експертизи за власною ініціативою. Інші доводи апеляційної скарги є також необгрунтованими.

Виходячи з вище наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, його висновки відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстави для його скасування в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції відсутні. Керуючись ст. 303, п.1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.09.2015 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий-суддя:

Судді: