Рішення № 53667951, 19.11.2015, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/4072/15-ц

Провадження № 2/263/1575/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Томіліна О.М., при секретарі Григорьєвій О.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання поруки такою, що припинена, третя особа: ОСОБА_1,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 271542,07 доларів США, посилаючись на те, що 07.10.2008р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №MR14GA00000055, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у сумі 71000,07 доларів США на строк до 07.10.2018р., зі сплатою за користування кредитом процентів, встановлених кредитним договором.

07 жовтня 2008 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №MR14GA00000055/1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язався в разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором погасити заборгованість за кредитним договором. У відповідності до п.4 договору боржник і поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Банк виконав свої зобов'язання повністю та в строки встановлені кредитним договором видав позичальнику кредит на суму 71000,07 доларів США.

ОСОБА_4, позичальник свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого станом на 04.03.2015р. позичальник має заборгованість по кредиту на загальну суму 271542,07 доларів США, яка складається з наступного: 58075,69 доларів США заборгованість за кредитом; 47834,51 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 17038,81 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 135652,47 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 10,52 дол. США фіксована частина, 12930,07 дол. США процентна складова.

У серпні 2015р. ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання поруки такою, що припинена, посилаючись на те, що боржник ОСОБА_1 припинив внесення щомісячних платежів щодо повернення кредиту у 2009 році. В порушення умов договору та ч.4 ст.559 ЦК України позивач не виконав свого обов'язку та не звернувся в 2009 році з вимогою до поручителя, відповідача у справі, про дострокове повернення частини позики, така вимога поступила лише 27.03.2015 року, а тому вважає, що банк втратив право вимоги за договором поруки. Посилаючись на вимоги ч.4 ст.559 ЦК України, просить визнати поруку такою, що припинена.

Також ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи в його відсутність, просив свій позов задовольнити, в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити, застосувавши позовну давність.

Представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_5 в письмовій заяві просить справу розглянути у відсутності представника банку, позов підтримує, просить задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, а в задоволенні зустрічного позову відмовити. Зокрема позивач в запереченні на зустрічну позовну заяву вказує на те, що банк звернувся до суду з позовом в межах строків встановлених ст.559 ЦК України та п.12 договору поруки, в задоволенні зустрічного позову просить відмовити.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не зявилися, представник надала заяву про розгляд справи в їх відсутність. Також суду надана заява про застосування наслідків пропущення строків позовної давності та заперечення проти позову, в яких ОСОБА_1 посилається на те, що оскільки рішенням Жовтневого райсуду м.Маріуполя від 25.02.2011р. були задоволені вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки вимоги про стягнення процентів за кредитним договором є незаконними. Крім того вказує на безпідставність нарахування пені та штрафних санкцій. Також відповідачем подано заяву про зменшення неустойки в порядку ч.3 ст.551 ЦК України до 10000грн.

Фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності з ч.2 ст.197 ЦПК України у звязку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть в ній участь.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають частковому задоволенню, позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07.10.2008р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №MR14GA00000055, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у сумі 71000,07 доларів США на строк до 07.10.2018р., зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, комісії за резервування кредитних ресурсів в розмірі 5,64% річних.

07.10.2008р. з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №MR14GA00000055/1, відповідно до умов якого він поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 його зобов'язань за кредитним договором № MR14GA00000055, що був укладений між кредитором та боржником, у повному обсязі.

У відповідності до п.4 договору поруки боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 25.02.2011 року, у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, поданим до суду у липні 2010 року, позовні вимоги Банку були задоволені частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором №MR14GA00000055 житловий будинок №67 по вул.Халтуріна в м.Маріуполі.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MR14GA00000055 домоволодіння було продано 14.10.2014р. за ціною 14052,47 дол.США (181999,99грн.).

З представлених розрахунків встановлено, що заборгованість відповідача станом на 04.03.2015р. становить 271542,07 доларів США, яка складається з наступного: 58075,69 доларів США заборгованість за кредитом; 47834,51 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 17038,81 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 135652,47 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 10,52 дол. США фіксована частина, 12930,07 дол. США процентна складова, що за курсом 23.77 відповідно до службового розпорядження НБУ від 04.03.2015 складає 6454 555,04 грн.

Відповідно до вимог ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до п.12 договору поруки порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 травня 2012 року (справа № 6-33цс12), умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно з кредитним договором дата остаточного повернення кредиту - 07.10.2018р.

Відповідно до умов кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту за договором.

Як убачається з матеріалів справи, 19.10.2009 року банк звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» про стягнення заборгованість за кредитним договором №MR14GA00000055, загальний розмір якої склав 72938,54 дол.США.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 вересня 2014 року (справа № 6-53цс14), виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або встановленого договором поруки. Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Таким чином, звернувшись до суду у жовтні 2009 року з позовом щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором,банк змінив строк виконання основного зобов'язання. Із вимогою до поручителя банк звернувся лише в березні 2015р., тобто після спливу 5-річного строку, отже, суд приходить до висновку про те, що порука припинилась відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до п.5.5 кредитного договору сторони прийшли до згоди, що строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки, пені встановлюється протягом 5 (п'яти) років.

З кредитного договору вбачається, що строк виконання основного зобов'язання встановлено до 07.10.2018р.

У липні 2010р. ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто строк позовної давності був перерваний відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України.

За таких обставин, твердження відповідача ОСОБА_1 щодо спливу строку давності до вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не заслуговують на увагу, оскільки вони є безпідставними.

Крім того, відповідно п. 9 до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет застави, одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет тощо) належить виключно позивачеві ( ч.1 ст.20 ЦК України, ст.3 і 4 ЦПК України).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Тобто, ПАТ КБ «Приватбанк» має виключне право на вибір способу судового захисту порушеного права, чим безпосередньо й скористався, звернувшись до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи позовні вимоги банку суд враховує наступне.

Згідно зі ст.ст. 1049, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти у строк та в порядку, що встановлені договором.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 8.4 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення

У той самий час, згідно з пунктами 5.3, 5.3.1 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за правопорушення: один із них - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Крім того, позивач по первісному позову - ПАТ КБ «Приватбанк» в розрахунку до позовної заяви не вказав, на підставі чого нараховані штрафи в сумі 10,52 дол. США та 12930,07 дол. США. Умовами договору штрафи в такому розмірі не передбачені.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, ч. 3 статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Згідно із розрахунком заборгованості, наданим позивачем, заборгованість за кредитом складає 58 075,69 дол. США, а пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором складає 135 652,47 дол. США.

Судом встановлено, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання, а тому суд вважає можливим застосувати до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд, виходячи з засад цивільного судочинства, а саме, розумності та справедливості, вважає можливим на підставі частини 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням заборгованості за тілом кредиту 58 075,69 дол. США. зменшити розмір штрафної санкції, що підлягає стягненню з відповідача, до половини від розміру тіла кредиту, а саме до 29 037,84 дол. США.

Разом з тим, згідно з п. 5.1 укладеного сторонами кредитного договору сплата пені за порушення зобовязань за кредитним договором здійснюється у гривні, тому слід стягнути з відповідача на користь банку пеню у національній валюті за курсом встановленим на день ухвалення рішення, а саме: 694 294 грн. 87 коп. (29 037,84 дол. х 23,91грн.).

За таких обставин з відповідача ОСОБА_1 на користь кредитної установи слід стягнути: заборгованість по кредиту у сумі 58 075, 69 доларів США; заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами у сумі 47 834, 51 доларів США; заборгованість по комісії у сумі 17 038, 81 доларів США та пеню у сумі 694 294 грн. 87 коп.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 1 ст. 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

У п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» розяснено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Позивач має ліцензію на право здійснювати операції з іноземною валютою та просив стягнути борг у валюті боргу - доларах США.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли з кредитного договору в іноземній валюті, у банку є ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями, то за узгодженням з положеннями ч. 2 ст. 533 ЦК України борг необхідно стягувати саме в доларах США, окрім суми пені.

Щодо відшкодування судових витрат суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то судові витрати також підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, й тому з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2009,70 грн. (55 % від 3654 грн. = 2009,70 грн.).

Оскільки вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом задоволені, тому з ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 243,60грн.

На підставі ст.ст. 192, 533, 526, 551, 610, 612, 614, 615, 651, ст. 1049, ст. 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №MR14GA00000055 від 07 жовтня 2008 року - задовольнити частково.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах.29092829003111, МФО 305299) з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) за кредитним договором №MR14GA00000055 від 07 жовтня 2008 року заборгованість по кредиту у сумі 58 075, 69 доларів США; заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами у сумі 47 834, 51 доларів США; заборгованість по комісії у сумі 17 038, 81 доларів США та пеню у сумі 694 294 грн. 87 коп.

В задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на відшкодування сплаченого судового збору 2009 грн. 70 коп.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання поруки припиненою задовольнити.

Визнати договір поруки №MR14GA00000055/1 від 07 жовтня 2008 року укладений між ОСОБА_3 акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2, припиненим.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення або у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.М. Томілін