Рішення № 53666137, 10.06.2013, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2604/28888/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"10" червня 2013 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Костенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просила визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 що є предметом позову.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити, пояснила , що 24 вересня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого позивач набула у власність квартиру АДРЕСА_1. На час укладення договору, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були зареєстровані в цій квартирі, у зв'язку з чим за умовами договору було передбачено, що відповідачі зобов'язуються знятись з реєстраційного обліку до 30 вересня 2012 року. Однак, у визначний договором строк, відповідачі добровільно не знялись з реєстраційного обліку, що змушує позивача нести додаткові витрати по утриманню квартири та створює перешкоди в реалізації її права власності щодо вільного розпорядження набутим на законних підставах майном. Позивач вважає, що після припинення права власності на квартиру, право користування спірною квартирою у відповідачів припинилось, тому позивач має право вимагати усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном, в тому числі шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що надасть можливість позивачу в подальшому вирішити питання про зняття відповідачів з реєстраційного обліку.

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснень, наданих позивачем у судовому завданні.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином шляхом направлення судових повісток за адресою, вказаною у позовній заяві, та розміщенням оголошення в газеті "Урядовий кур'єр", яке опубліковану 29 травня 2013 року у №94 (4980), про причини неявки відповідачі суд не повідомили, процесуальним правом надати письмові пояснення по суті предмету спору не скористались.

На підставі ч.1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 Цивільного процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 24 вересня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Купреєвою С.П., зареєстрований в реєстрі за №5630. (а.а.37-38)

Предметом даного договору є квартира АДРЕСА_1, яка належала продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Виконавчим комітетом Дарницької районної ради 30 жовтня 1995 року, згідно з розпорядження (наказом) від 30 жовтня 1995 року №1551, право власності зареєстроване в Київському бюро технічної інвентаризації 13 листопада 1995 року, записано в реєстрову книгу за №1404, реєстраційний номер майна:37214861, зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 березня 2012 року.

Відповідно до відомостей, викладених у довідці Житлової ремонтно-експлуатаційної організації №416 (форма №3) від 28 листопада 2012 року вих. №996, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 ( з 1984 року), ОСОБА_3 ( з 1986 року), ОСОБА_4 ( з 1988 року). (а.с.35)

Згідно положень частин другої ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має право передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинене нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386,391 Цивільного кодексу України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира. (ст. ст. 379, 382 Цивільного кодексу України).

Права власника житлового будинку квартири визначені у ст. 383 Цивільного кодексу України та ст.150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповіднодоч.1 ст.156 Житлового кодексу України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Як убачається з матеріалів справи, підтверджується наявними у справі доказами, ОСОБА_1 набула права власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 24 вересня 2012 року, у встановленому порядку зареєструвала право власності на даний об'єкт нерухоме майна, це право позивача не оспорюється відповідачами в межах розгляду даної справи.

Відповідно до ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійснені лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, передбачаючи право власника житлового будинку(квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Положення ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 Житлового кодексу України, ст. 311 Цивільного кодексу України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Звертаючись з позовом до суду, позивачем ОСОБА_1 пред'явлено вимоги про визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на положення ст.ст.317, 319, 328, 346, 391 Цивільного кодексу України.

Підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням визначені у ст. 71 Житлового кодексу України, якою передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення на протязі шести місяців, а відповідно до ст.72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться в судовому порядку.

Положення даної статі кореспондуються з положеннями частини другої статті 405 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними власником житла або законом.

Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз'яснено в п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

З огляду на викладене, суд, діючи в межах заявлених позовних вимог, як це передбачено ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки виходячи зі змісту позовної заяви та пояснень, наданих позивачем у судовому засіданні, позивачем не наведено правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, як і відсутні докази, які давали б підстави вважати, що з боку відповідачів чиняться перешкоди, які обмежують право позивача, як власника житла, реалізувати право на користування та розпорядження житлом, ці обставини не доведено позивачем під час розгляду даної справи по суті, в той же час відповідно до положень ч.4 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Разом з тим, сам факт набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, в даному випадку на квартиру, не є безумовною підставою для визнання колишніх власників квартири такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за відсутності передбачених чинним законодавством підстав.

Відповідно до ст.1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, у зв'язку ухваленням судом рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.47 Конституції України, ст.ст. 311, 321, 379, 382, 383, 386, 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 150, 156 Житлового кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", ст.ст.1, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду міста Києва, яка подається через Дніпровський районний суд міста Києва, протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10-ти днів з дня отримання її копії.

С у д д я