Рішення № 53665771, 04.08.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/6892/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого - судді САВЛУК Т.В.

при секретарях Гноілек М.В., Зелді Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис», третя особа директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» ОСОБА_2 про скасування наказів про оголошення дисциплінарного стягнення, визнання недійсним записів у трудовій книжці про оголошення догани, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

02 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» з вимогами скасувати наказ № 28-К від 24.02.2015 та наказ № 29-К від 02.03.2015 про оголошення позивачу догани; визнати недійсним записи у трудовій книжці в розділі «відомості про заохочення» за № 25 від 24.02.2015 та за № 26 від 02.03.2015 про оголошення позивачу доган від 24.02.2015. та від 02.03.2015; скасувати наказ № 30-К від 02.03.2015. про звільнення позивача за прогул; визнати недійсним запис в трудовій книжці в розділі «відомості про роботу» за № 33 від 02.03.2015 року про звільнення позивача за прогул; змінити формулювання причини звільнення на «звільнений з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» заборгованість з заробітної плати; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» компенсацію за невикористану відпустку; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» компенсацію за затримку розрахунку при звільненні; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» 30 000 грн. відшкодування моральної шкоди; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» 5 000 грн. судових витрат на правову допомогу адвоката. (а.с.1-5 т.1)

18 травня 2015 року позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до поданої заяви позивач просив суд: «Скасувати наказ ТОВ «ТЕСИС» № 28-К від 24.02.2015 про оголошення ОСОБА_1 догани; скасувати наказ ТОВ «ТЕСИС» № 29-К від 02.03.2015 про оголошення ОСОБА_1 догани; визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 в розділі «відомості про заохочення» за № 25 від 24.02.2015 про оголошення догани від 24.02.2015; визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 в розділі «відомості про заохочення» за № 26 від 02.03.2015 про оголошення догани від 02.03.2015; скасувати наказ № 30-К від 02.03.2015. про звільнення ОСОБА_1 за прогул; визнати недійсним запис в трудовій книжці ОСОБА_1 в розділі «відомості про роботу» за № 33 від 02.03.2015 року про звільнення за прогул; змінити формулювання причини звільнення на «звільнений з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 23194,08 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати (з врахуванням індексу інфляції), а саме: заборгованість з оплати праці в вихідні - 2996,74 грн., заборгованість з оплати надбавки до посадового окладу - 36003,68 грн., заборгованість з оплати праці в нічний час - 2570,11 грн., разом - 41570,53 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6997,42 грн. з врахуванням індексу інфляції; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України в розмірі 20220,48 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 компенсацію згідно індексу інфляції за несвоєчасно виплачену заробітну плату згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» в розмірі 23928,63 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 50000 грн. відшкодування моральної шкоди. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. витрат на правову допомогу. (а.с.53-60 т.1)

24 червня 2015 року позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до поданої заяви позивач просив суд: «Скасувати наказ ТОВ «ТЕСИС» № 28-К від 24.02.2015 про оголошення ОСОБА_1 догани; скасувати наказ ТОВ «ТЕСИС» № 29-К від 02.03.2015 про оголошення ОСОБА_1 догани; визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 в розділі «відомості про заохочення» за № 25 від 24.02.2015 про оголошення догани від 24.02.2015; визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 в розділі «відомості про заохочення» за № 26 від 02.03.2015 про оголошення догани від 02.03.2015; скасувати наказ № 30-К від 02.03.2015. про звільнення ОСОБА_1 за прогул; визнати недійсним запис в трудовій книжці ОСОБА_1 в розділі «відомості про роботу» за № 33 від 02.03.2015 року про звільнення за прогул; змінити формулювання причини звільнення на «звільнений з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 23194,08 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати (з врахуванням індексу інфляції), а саме: заборгованість з оплати праці в вихідні - 3062,67грн., заборгованість з оплати надбавки до посадового окладу - 36795,76грн., заборгованість з оплати праці в нічний час - 2626,65грн., разом - 42485,08грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7151,36 грн. з врахуванням індексу інфляції: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України в розмірі 31321,92 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 компенсацію згідно індексу інфляції за несвоєчасно виплачену заробітну плату згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» в розмірі 24352,09 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 50 000 грн. відшкодування моральної шкоди; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» на користь ОСОБА_1 5 000 грн. судових витрат на правову допомогу адвоката. (а.с.100-107 т.1)

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2015 року судом залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» ОСОБА_2. (а.с.228-229)

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуваням заяв про збільшення позовних вимог, пояснив, що з 13 січня 2005 року позивач працював на підприємстві відповідача на посаді інженера-конструктора. На підставі заяви позивача, укладено строковий трудовий договір, який оформлявся шляхом видання відповідних наказів, строк трудового договору згідно останнього Наказу № 90-К від 14.08.2013 р. спливав 28.02.2015 року. Починаючи з 2007 року позивач фактично виконував функції координатора проекту із розробки систем керування такого обладнання, як печі для вирощування монокристалів силіцію КС-22, КС- 24, пізніше - печі вирощування полікристалів силіцію ІПХТ 2x2 та ІПХТ 3x3, він є автором чотирьох патентів на винаходи в галузі напівпровідникового виробництва, зроблених під час роботи на підприємстві. З кінця 2011 року позивачу було встановлено посадовий оклад 7000 грн. Починаючи з 2012 року на підприємстві почалося грубе порушення законодавства про працю, що полягало у невчасній виплаті заробітної плати з затримкою на декілька місяців, накопиченні боргів з заробітної плати, ненадання відпусток повної тривалості та у зручний для позивача час, на що він має право як ветеран праці. Станом на грудень 2014 року заборгованість з заробітної плати складала більш ніж З0000,00 грн., а кількість днів невикористаної відпустки перевищила 40 днів. З огляду на вищевказані порушення законодавства позивач неодноразово протягом 2014-2015 років подавав до адміністрації підприємства, безпосередньо директору підприємства ОСОБА_2 заяви про звільнення до закінчення строку строкового трудового договору відповідно до ст. 39 КЗпП України у зв'язку з порушенням Відповідачем законодавства про працю. Остання така заява була подана 19.02.2015 року особисто директору ОСОБА_2, який відмовився офіційно її реєструвати та попередив, що внаслідок таких вимог позивача буде звільнено «за статтею». З цього моменту адміністрація Відповідача почала пошук «підстав» для його звільнення. 24.02.2015 року було винесено незаконний Наказ № 28-К про оголошення мені догани. При цьому було порушено порядок застосування дисциплінарних стягнень, встановлений ст. 149 КЗпП України, копія наказу позивач не отримав. 28.02.2015 року (субота) позивач працював з 08-00 до 20-00. Листом по електронній пошті позивач повідомив директора Відповідача про те, що строк мого трудового договору встановлено до 28.02.2015 року і продовжувати працювати на підприємстві Відповідача він не має бажання. 02.03.2015 року (понеділок) позивач з'явився на підприємство з метою отримати трудову книжку та повний розрахунок в зв'язку зі звільненням, однак як з'ясувалось, керівником підприємства видано наказ № 29-К від 02.03.2015 року про оголошення позивачу догани нібито за систематичне порушення трудової дисципліни, в цей же день видано наказ № 30-К від 02.03.2015 року про звільнення позивача за прогули. Позивач не погоджується з виданими наказами та вважає його звільнення незаконним, оскільки підстави для його звільнення за прогули відсутні, процедура притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення проведена з порушенням норм трудового законодавства, яке вимагає при звільненні за вказаних обставин отримати письмові пояснення працівника щодо причин відсутності на робочому місці, наказ про звільнення йому вручено не було. Також, при звільненні звільнені були порушені вимоги ст. 116 КЗпП України, не проведено повний розрахунок по виплаті заробітної плати на день звільнення, неповністю сплачена заробітна плата та компенсація за більш ніж 40 днів невикористаної відпустки, не сплачено компенсацію за затримку виплати заробітної плати, яка відбувалась у 2012 -2015 роках, виплата якої передбачена ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів від 21 лютого 2001 р. N 159, тому за наявності допущених підприємством трудових прав позивача щодо незаконного звільнення, несвоєчасно виплаченої заробітної плати простить поновити порушені права у спосіб, визначений у позовній заяві. та відшкодувати моральну шкоду, яка оцінюється позивачем в розмірі 50000,00 грн. .

Представник позивача - адвокат Чагін С.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача - Зінченко І.М. в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити в повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях на позов, які приєднано до матеріалів справи. (а.с.73, 86 т.1)

Третя особа - директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, які приєднано до матеріалів справи (а.с.58-59 т.2)

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_2, свідка ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з врахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судом встановлено, що з 13 січня 2005 року ОСОБА_1 працював на посаді інженера-конструктора КБ електронних виробів в ТОВ «Тесис».

Відповідно до наказу ТОВ «Тесис» від 14 серпня 2013 року за №90-к «Про строковий договір», на підставі заяви інженера-конструктора ОСОБА_1 продовжено йому термін роботи на посаді інженера-конструктора по строковому трудовому договору з 26 серпня 2013 року по 28 лютого 2015 року. (а.с.130 т.1)

Відповідно до ч.1 ст. 142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Згідно з п. 25 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку порушення трудової дисципліни може вважатися прогулом лише за наявності вини працівника.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Тесис» обіймав посаду інженера-конструктора КБ електронних виробів, відповідно до режиму роботи підприємства, який затверджено наказом ТОВ Тесис» від 15 листопада 2012 року за №58 «Внутрішній трудовий розпорядок роботи ТОВ «Тесис», встановлено режим роботи структурних підрозділів ТОВ «Тесис» - КБ електронних виробів: початок робочого дня - 9.00 годин; закінчення робочого дня - 18 год.00 хв.; обідня перерва - з 13.00 год. до 14 год.00 хв. (а.с.46 т.2)

Згідно статті 139 Кодексу законів про працю України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. (стаття 140 Кодексу законів про працю України)

Відповідно до положень ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Як передбачено у ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Як з'ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, на підставі наказу ТОВ «Тесис» від 24 лютого 2015 року за №28-к «Про внесення змін до наказу №26-к від 24.02.15 р.»,внесено зміни до п.1 наказу №26-к від 24.02.15 р. та викладено його у наступній редакції: «У зв'язку з систематичним порушенням трудової дисципліни, а саме графіку роботи КБ електронних виробів відповідно до наказу №58 від 15.11.2012 р., інженером -конструктором ОСОБА_1 оголосити йому догану.» (а.с.88 т.1)

24 лютого 2015 року ОСОБА_1 подав на ім'я директора ТОВ «Тесис» ОСОБА_2 пояснювальну записку, виходячи зі змісту якої повідомив, що з 2007 року позивач звертався до керівництва підприємства із заявою надати дозвіл працювати за графіком, відмінним від встановленого внутрішнім трудовим розпорядком, а саме: початок роботи о 08.00 год., закінчення о 17.00 год., за наявності отриманої згоди позивач продовжує працювати за цим графіком, наголосив, що в наказі №58 від 15 листопада 2012 року не передбачено скасування раніше отриманої позивачем згоди на встановлення позивачу індивідуального графіку роботи. (а.с.19-20 т.2)

На підставі наказу ТОВ «Тесис» від 02 березня 2015 року за №29-к «Про про притягнення до дисциплінарної відповідальності», у зв'язку з систематичним порушенням трудової дисципліни, а саме графіку роботи КБ електронних виробів відповідно до наказу №58 від 15.11.2012 р., інженером -конструктором ОСОБА_1 оголосити йому догану. (а.с.219 т.1)

В цей же день, позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом, залишивши на наказі запис, що свої пояснення з цього приводу надав у пояснювальній записці від 24 лютого 2015 року, при ознайомлені з наказом №28-к від 24.02.2015 року. (а.с.219)

Відповідно до п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення за скоєння прогулу (у тому числі і за відсутності на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня) являється дисциплінарним стягненням і має здійснюватись з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

З точки зору закону відсутність на роботі є прогулом, який дає адміністрації право на звільнення працівника за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, або обирати інший вид дисциплінарного стягнення.

При цьому відсутність працівника на роботі може вважатися прогулом лише в разі відсутності на роботі без поважних причин.

Правом оцінювати поважність причин неявки працівника на роботу законом наділений суд при виникненні спору.

Як роз'яснено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

02 березня 2015 року директором ТОВ «Тесис» ОСОБА_2 видано наказ за №30-к «Про звільнення» про звільнення ОСОБА_1, інженера-конструктора, 02 березня 2015 року за прогули без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України, з виплатою йому компенсації за 41 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи 13.01.2013 р. - 02.03.2015 р. (а.с.219 т.1)

Будучи допитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_2, директор ТОВ Тесис», підтвердив, що позивача правомірно звільнено із займаної посади за прогули, оскільки позивач систематично порушував трудову дисципліну без попередження керівника підприємства залишав територію підприємства до закінчення робочого часу, на момент звільнення позивача йому виплачено повністю заробітну плату та компенсацію за дні невикористаної відпустки, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, виплати компенсацій є безпідставними, спростовуються залученими підприємством доказами про відсутність у підприємства заборгованості перед позивачем.

Згідно 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст.64 Цивільного процесуального кодексу України)

Як роз'яснено у п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Звертаючись з цим позовом до суду та заперечуючи наявність прогулу, який би давав підстави для його звільнення з цих підстав, позивач не скористався процесуальним правом надати докази, які мали підтвердити дотримання позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства та виконання своїх трудових обов'язків, та не спростував наведені відповідачем обставини, які підтверджуються письмовими доказами про відсутність позивача на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 24 лютого 2015 року та 02 березня 2015 року, що зумовлювало застосування керівником товариства до позивача дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

В той же час, відповідно до наявних у справі доказів позивач ОСОБА_1 визнав факт його відсутності на робочому місці 24 лютого 2015 року, ці обставини викладені у письмових поясненнях ОСОБА_1 від 24 лютого 2015 року.

Також, суд критично відноситься до позиції позивача ОСОБА_1 щодо застосування до нього заходів дисциплінарного характеру та звільнення із займаної посади після припинення строку дії строкового договору, тобто 02 березня 2015 року, оскільки трудовий договір укладено на строк з 28 серпня 2013 року по 28 лютого 2015 року (субота), тому у відповідності до положень ч.5 ст.241-1 КЗпП України, якою визначено, що якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день, в даному випадку саме на дату звільнення позивач вважався таким, що перебуває в трудових відносинах з ТОВ «Тесис».

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що наказ директора ТОВ «Тесис» ОСОБА_2 від 02 березня 2015 року за №30-к про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-конструктора за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, є законними, та такими, що прийнятий з дотриманням вимог трудового законодавства України, оскільки відповідачем доведено факт відсутності позивача на робочому місці з 24 лютого 2015 року та 02 березня 2015 року, ці обставин підтверджують долученими до позову доказами, які не спростовано позивачем під час розгляду справи по суті, який не скористався процесуальним правом надати належні та допустимі докази дотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Суд не убачає підстав для задоволення вимог позивача в частині скасування наказів ТОВ «ТЕСИС» № 28-К від 24.02.2015 та № 29-К від 02.03.2015 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, оскільки позивачем не спростовано обставини, які слугували підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, що є окремими предметом доказування, а в розрізі даного спору підставою звільнення позивача за скоєння прогулу стала його відсутність на робочому місці саме 02 березня 2015 року, тобто в останній день дії строкового трудового договору, тому цей проступок розглядається судом як окреме дисциплінарне стягнення, як це безпосередньо передбачено п.4 ст.40 КЗпП України.

Згідно із ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Виходячи з предмету позову, позивач просить змінити формулювання причини звільнення на «звільнений з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю» з посиланням на положення ч.3 ст.38 КЗпП України, оскільки вважає, що його звільнення відбулось внаслідок систематичного порушення відповідачем законодавства про працю.

Суд, діючи в межах заявлених позовних вимог, що відповідає положенням ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, приходить до висновку про безпідставність пред'явлення позивачем вимог в частині зміни формулювання причин звільнення, оскільки позивач посилається як на підставу звільнення із займаної посади на положення ч.3 ст.38 КЗпП України, де визначено підстави розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, з обов'язковою умовою, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

В той же час позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем на підставі строкового трудового договору, тому в розрізі даного спору відносини регулюються положеннями ст.39 КЗпП України, яка визначає підстави для розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника.

Також, суд враховує, що в межах даного спору позивачем не надано письмові докази, які мали підтвердити факт звернення позивача до керівника підприємства з заявою про дострокове розірвання трудового договору саме з підстав порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, а доведення дійсної волі працівника на припинення трудових відносин з власної ініціативи є визначальним та безпосередньо впливає на вирішення трудового спору, оскільки суд надає оцінку правовим підставам звільнення працівника, а в силу положень ч.4 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Крім того, суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Про це зазначено у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Оскільки, застосування положень ст.44 КЗпП України є похідним та залежить від правових підстав припинення трудового договору між працівником та роботодавцем, тому за відсутності встановлених судом підстав для припинення трудових відносин, які дають право працівнику на виплату вихідної допомоги, позовні вимоги в частині виплати позивачу за рахунок відповідача вихідної допомоги в розмірі 23194,08 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно частини першої ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Як з'ясовано судом, підтверджується зібраним у справі доказами, на момент звільнення позивачу ОСОБА_1 видано трудову книжку та проведено повний розрахунок по виплаті заробітної плати так компенсації за невикористані дні відпустки на загальну суму 8523,68 грн., що підтверджується зведеною відомістю №22 від 04 березня 2015 року (а.с.67), факт отримання вказаної суми коштів, які перераховано на банківську картку, не заперечується позивачем.

Відповідно до положень ст. 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Положеннями ст.24 Закону України «Про відпустки» передбачено, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсацій за невикористану відпустку провадиться згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 (далі - Порядок), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців виплати компенсації за невикористану відпустку.

Якщо працівниками відпрацьовано менше 12 календарних місяців, то обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення до першого числа місяця, в якому виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що якщо нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, а працівник не мав заробітку чи ним не відпрацьовано календарного місяця з першого числа по перше, то розрахунки проводяться виходячи з установлених йому у трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу.

Відповідно до п. 7 Порядку нарахування суми компенсації за невикористані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, які припадають на відпрацьований період). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

При цьому, кількості днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівнику, то вони мають розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.

Така позиція висловлена Міністерством соціальної політики України у листі від 27.03.2013 р. за № 321/13/84-13, де зазначено, що оскільки відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про відпустки» тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях, при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у Порядку, тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, грошову компенсацію за невикористану відпустку можна виплатити тільки в разі звільнення працівника та лише за два види відпусток: основної щорічної (не менше 24 календарних днів) і додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (тривалістю 10 календарних днів).

Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає доведеним той факт, що на момент звільнення позивачу виплачена компенсація за 41 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 13 січня 2013 року, факт виплати нарахованої компенсації за невикористанні дні відпуски не заперечується позивачем та підтверджується розрахунковими документами, які долучено до матеріалів справи.

В той же час, наведені позивачем розрахунки компенсації за невикористані дні щорічної відпуски, яка підлягала до виплати на момент звільнення, яка визначена в загальному розмірі 7151,36 грн., як компенсації за 17 днів невикористаної щорічної відпустки, проведені без дотриманням вимог чинного законодавства, яке регулює питання надання відпусток та порядок нарахування грошової компенсації за невикористані відпустки, в тому числі без врахування наказів виданих по підприємству за період 2011-2014 роки, відомості про які внесено до особової карти працівника (а.с.149-162 т.1, а.с.60 т.2), які підтверджують період та тривалість перебування позивача у щорічній відпустці, які залучено судом під час розгляду судової справи, при цьому позивач процесуальним правом заявити клопотання про витребування належних та допустимих доказів, які необхідно для доведення заявлених позовних вимог в цій частині з урахуванням розміру заробітної плати позивача за вказаний період та кількості фактично відпрацьованих днів, що безпосередньо впливає на проведення розрахунків компенсації за невикористані відпуски на момент звільнення позивача.

Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", зазначається, що суд, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного для після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час період затримки розрахунку, а при не проведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 Кодексу законів про працю України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Така правова позиція висловлена у Висновках Верховного Суду України, викладена у рішеннях прийнятих за результати розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу України, безпосередньо у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 березня 2013 року у справі №6-15цс13.

Як зазначено у мотивувальній частині вищенаведеної постанови Верховного Суду України, «не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку незалежно від розміру належних до виплати сум у разі відсутності спору про їх розмір.

Визначальним є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку на засадах співмірності тільки в разі одночасного вирішення вимог про стягнення належних при звільненні сум за умови часткового задоволення цих вимог».

Виходячи з предмету спору, позивачем ОСОБА_1 пред'явлені вимоги до ТОВ «Тесис» про стягнення заборгованість з заробітної плати (з врахуванням індексу інфляції), а саме: заборгованість з оплати праці в вихідні - 3062,67 грн., заборгованість з оплати надбавки до посадового окладу - 36795,76 грн., заборгованість з оплати праці в нічний час - 2626,65 грн., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України в розмірі 31321,92 грн.; компенсацію згідно індексу інфляції за несвоєчасно виплачену заробітну плату згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» в розмірі 24352,09 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, до вимог по виплату середнього заробітку за час затримки проведення належного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди, застосовується позовна давність строком у три місяці.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Тесис» про стягнення заборгованості з оплати праці в вихідні - 3062,67 грн., заборгованість з оплати надбавки до посадового окладу - 36795,76 грн., заборгованість з оплати праці в нічний час - 2626,65 грн., є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в межах даного спору не встановлено обставин, які б спростовували надані ТОВ «Тесис» розрахунки нарахованої та виплаченої позивачу заробітної плати та обов'язкових платежів за період з 2011 року по лютий 2015 року (день звільнення), долучені до матеріалі справи (а.с.163-212 т.1), ці обставини підтверджуються долученими до справи розрахунковими листами за період з грудня 2012 року по грудень 2014 року, які долучено до справи за клопотанням позивача.

Суд враховує, що під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами факт залучення позивача, як працівника підприємства, до виконання певного обсягу робіт у вихідні дні та в нічний час, у період визначений позивачем, в той же час наказом по підприємству ТОВ Тесис» від 15 листопада 2012 року за №58 затверджено Внутрішній трудовий розпорядок роботи ТОВ «Тесис», яким визначено режим роботи виробничих дільниць де передбачено змінний режим роботи, в тому числі в нічний час, однак позивач працював в структурному підрозділі підприємства де режим роботи не передбачав роботи в нічний час та у вихідні дні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині нарахування заборгованості з виплати позивачу надбавки до посадового окладу за період з 01.10.2013 року по 31 грудня 2013 року згідно Наказу ТОВ «Тесис» №12 від 15.04.2013 року «Про доплату, згідно бонусного положення учасникам проекту ІПХТ 3х3», яка за розрахунками позивача складає загальну суму 36795, 76 грн., суд враховує, як доказ у справі, Наказ ТОВ «Тесис» від 30 вересня 2013 року за №44/1 на підставі якого призупинено нарахування персональної надбавки в розмірі щомісячного окладу з 01.10.2013 р. по 31.12.2013 року згідно п.2.3 Положення про нарахування та виплату працівникам ТОВ «Тесис» персональної надбавки до посадового окладу, а саме «Персональна надбавка може бути знижена або відмінена раніше визначеного строку при невиконанні критеріїв її виплати, а також при відсутності коштів на ці цілі», також цим наказом визнано таким, що втратив силу Наказ №12 від 15 квітня 2013 року. (а.с.126 т.1)

Згідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати працівникам також проводиться компенсація втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсації - це виплати, які проводяться роботодавцем працівникам у зв'язку з втратою частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, передбаченому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звичку з порушенням строків їх виплати», а також Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати».

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» компенсації за затримку розрахунку при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України в розмірі 31321,92 грн. та компенсації згідно індексу інфляції за несвоєчасно виплачену заробітну плату згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» в розмірі 24352,09 грн., оскільки позивачем не наведено належного розрахунку заявлених позовних вимог в цій частині, які є відмінними від наведених у тексті позовної заяви та викладених у прохальній частині позовної заяви, що унеможливлює з'ясувати за який період (відповідний місяць) розрахована позивачем компенсація, чи мала в цей період затримка у виплаті заробітної плати, в свою чергу позивач та представник позивача в судовому засіданні відмовились надати пояснення з приводу визначення періоду виникнення у позивача заборгованості по заробітній платі та застосування методики нарахування компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, обмежившись висловом, що підстави нарахування та виплати позивачу компенсації викладені у позовній заяві.

Статтею 2371 Кодексу законів про працю України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Як роз'яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Це правило кореспондується зі змістом ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди працівнику виключно у разі порушення його законних прав, якщо воно призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Так, в межах даного спору, позивачем пред'явлено вимоги до ТОВ «Тесис» про відшкодування моральної шкоди, яка визначена позивачем в розмірі 50000,00 грн., обґрунтовуючи підстави для відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на те, що події пов'язанні з незаконним звільненням та несвоєчасною виплатою заробітної плати протягом значного проміжку часу значно вплинули на стан здоров'я позивача, він вимушений був звертатись за медичної допомогою, проходив амбулаторне лікування, на даний час вимушений терпіти моральні приниження через необхідність просити виплатити йому зароблені кошти, витрачати час на звернення до суду, що змушує позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення психологічного стану.

Однак, суд не убачає підстав для задоволення вимог позивача в частині відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., оскільки позивачем не доведено факт порушення його трудових прав з боку відповідача, як роботодавця, що є визначальним для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди з урахуванням положень ст. 2371 КЗпП України, інших підстав для відшкодування моральної шкоди позивачем не наведено.

Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини третьої ст.212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис», третя особа директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» ОСОБА_2 про скасування наказів про оголошення дисциплінарного стягнення, визнання недійсним записів у трудовій книжці про оголошення догани, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 21, 23, 34, 36, 40, 47, 83, 116, 117, 139, 140, 142, 147, 148, 149, 216, 233, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. 24, 83 Закону України «Про відпустки», ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за № 4, Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року №13, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за №2, п. 25 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, п.п. 4, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100, ст.ст.1, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 64, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис», третя особа директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесис» ОСОБА_2 про скасування наказів про оголошення дисциплінарного стягнення, визнання недійсним записів у трудовій книжці про оголошення догани, скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, відшкодування моральної шкоди.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду міста Києва, яка подається через Дніпровський районний суд міста Києва, протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я