Рішення № 53662804, 16.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/6065/14 Головуючий у І інстанції Кравченко М. В. Провадження № 22-ц/780/3079/15 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н. С.Категорія 18 16.11.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

16 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Таргоній Д.О., Верланова С.М.

при секретарі Бобку О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Затварницька Інна Петрівна, управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, про звернення стягнення на майно,-

Встановила :

Позивач звернувся до відповідача з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилався на те, що відповідачем належним чином не виконано зобов»язання за кредитним договором, що призвело до виникнення значної заборгованості, а тому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 39_33-08/08-МФ від 18.08.2008 року в сумі 831 189,96 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0871 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку за ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вказував, що такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки було обумовлено в договорі «Про іпотеку» , укладеному між сторонами.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на ухилення відповідача від сплати кредитної заборгованості.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений. У відповідності до положень ч.1 ст.224 ЦПК України судом ухвалено заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи - управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області поклався на розсуд суду.

Третя особа - нотаріус в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась судом.

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Банк Фінанси та кредит» про звернення стягнення на майно відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

В силу ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.І ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов»язання.

Згідно ст.ст. 11, 33 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання, майновий поручитель відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя нерухомим майном, що є предметом іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання божником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

По справі встановлено, що 18 серпня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 39_33-08/08-МФ.

У відповідності до умов кредитного договору позичальнику надавався кредит на споживчі потреби в сумі 10 000 Євро, які останній зобов'язався повертати Банку частинами відповідно до графіку платежів за кредитом. Кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 17 серпня 2013 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 18 серпня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки, згідно умов якого іпотекодавцем було передано в іпотеку Банку в якості забезпечення виконань зобов'язань позичальника перед Банком по кредитному договору наступне майно: земельну ділянку площею 0,0871 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку.

12.02.2014 року заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитними договорами № 39_33-08/08-МФ та № 39-151/07-А. Рішенням встановлено факт невиконання відповідачем умов договору та наявність боргу в розмірі 831 189,96 грн., що станом на 22.10.2014 року складалася із : суми простроченої заборгованості по кредиту у розмірі - 7998,31 євро ( за курсом НБУ-16,52 грн), суми простроченої заборгованості по процентам у розмірі 4607,62 євро, пені - в розмірі 622 853,17 грн. Судом також встановлено, що 28.10.2014 року позивач звертався до відповідача із письмовою вимогою про усунення порушень умов кредитного договору, що підтверджується листом, повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.21 - 25).

Як зазначено в пункті 1 іпотечного договору від 18.08.2008 року, засвідченого нотаріально, предметом іпотеки є земельна ділянка, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 29.12.2005 року. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту від 08.10.2007 року серія НОМЕР_2, виданого Обухівським районним відділом земельних ресурсів (а.с.16).

Згідно п.11 іпотечного договору звернення стягнення за цим договором на предмет іпотеки здійснюється на розсуд Іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або Іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Відповідно до пп. 12.3.1 задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов»язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст..37 Закону України «Про іпотеку».

Умовами іпотечного договору передбачено, що сторонами узгоджено ринкову вартість предмету іпотеки, яка враховуючи оцінку визначену у звіті про експертну оцінку, становить 170736 грн. (п.3,4,5). При цьому, сторони дійшли взаємної згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за ліквідаційною вартістю предмета іпотеки. Ліквідаційна вартість предмету іпотеки - це вартість, яка може бути отримана за умови продажу предмета іпотеки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості. Узгоджена сторонами ліквідаційна вартість предмету іпотеки становить 153 662 грн. (п.5 іпотечного договору).

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, що на думку суду, унеможливлює задоволення вимог про звернення стягнення на такий об'єкт нерухомого майна, оскільки цим можуть порушуватись права інших осіб, наприклад дійсного власника майна.

Крім того, суд вказував на те, що кінцевий строк повернення кредиту у спірних правовідносинах - 17.08.2013 року, за рішенням суду від 12.02.2014 року стягнуто всю суму кредитної заборгованості, вимога про усунення порушень умов кредитного договору була направлена відповідачеві лише 28.10.2014 року, а з позовом позивач звернувся 03.12.2014 року, а тому, дійшов висновку, що враховуючи положення статті 559 ЦК України, позивач звернувся до суду із позовними вимогами до майнового поручителя із пропуском встановленого законом строку, тому дійшов висновку, що у відповідача не виникли з передбачених законом підстав зобов'язання відповідати іпотечним майном за невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором.

Також, обгрунтовуючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд , зокрема, посилаючись на положення ч.1 ст..591 ЦК України ( реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів ) , а також , на положення ст.19, ч.ч.1,6 ст.20, ст.21 Закону України "Про заставу", ч.2 ст.25, п.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», дійшов висновку, що укладений між сторонами договір не містить чітких норм, які б надавали право позивачеві вимагати задоволення своїх вимог як іпотекодержателя шляхом передачі права власності на об'єкт іпотеки і що обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів не узгоджується із положеннями іпотечного договору.

Колегія суддів не може у повній мірі погодитися з висновками суду.

Як вже зазначалося, позичальником ОСОБА_3 на забезпечення своїх кредитних зобов»язань передано в іпотеку земельну ділянку. Згідно з пунктом 1 іпотечного договору від 18.08.2008 року, засвідченого нотаріально, предметом іпотеки є земельна ділянка, яка належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 29.12.2005 року. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі державного акту від 08.10.2007 року серія НОМЕР_2, виданого Обухівським районним відділом земельних ресурсів (а.с.16).

Таким чином, відповідно до чинного законодавства, за наявності договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 29.12.2005 року та Державного акту від 08.10.2007 року (серія НОМЕР_2) на право власності на земельну ділянку, виданого Обухівським районним відділом земельних ресурсів та зареєстрованого за №010733100345 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, є підтвердженою наявність права власності відповідача на іпотечне майно. Будь-які дані, що зазначене майно на час укладення іпотечного договору та на час розгляду даної справи належало іншій особі матеріали справи не містять.

Висновки суду про те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку є безпідставними та такими, що не грунтуються на вимогах закону.

Крім того, згідно відомості з Єдиного реєстру заборони відчуження об»єктів нерухомого майна станом на 06.08.2015 року земельна ділянка, площею 0,0871 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, власник ОСОБА_3 знаходиться під обтяженням, реєстраційний номер 7761639 , підстава обтяження - договір іпотеки від 18.08.2008 року, нотаріус Затварницька, Іпотекодержатель-ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»).

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» , договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання в порядку, встановленому ст..37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до Правового висновку викладеного в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 11.12.2013 р. у справі № 6-124цс13, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Згідно п.11 іпотечного договору звернення стягнення за цим договором на предмет іпотеки здійснюється на розсуд Іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або Іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Відповідно до пп. 12.3.1 задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов»язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст..37 Закону України «Про іпотеку» ( а.с.16-20, а.с.19)..

За таких обставин, висновок суду, що укладений між сторонами договір не містить чітких норм, які б надавали право позивачеві вимагати задоволення своїх вимог як іпотекодержателя шляхом передачі права власності на об'єкт іпотеки і що обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів не узгоджується із положеннями іпотечного договору є необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Не можна також погодитися з висновком суду, який, посилаючись на положення ст..559 ЦК України, вважав, що позивач звернувся до суду із позовними вимогами до майнового поручителя (іпотекодавця ) з пропуском встановленого законом строку, а тому у відповідача не виникають із передбачених законом підстав, зобов»язання відповідати іпотечним майном за невиконання грошових забов»язань за кредитним договором.

Колегія вважає, що суд, у даному випадку, безпідставно послався на положення ст..559 ЦК України, якою регламентовано порядок припинення поруки.

По справі встановлено, що між позивачем і відповідачем договір поруки не укладався, а отже до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення, які стосуються такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як порука. Кредитні зобов»язання ОСОБА_3 забезпечено договором іпотеки від 18.08.2008 року.

Відповідно до роз»ясень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішені спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до ст..11 Закону України «Про заставу», ст..1,11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до ст..546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку ( статті 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскілки він відповідає перед заставо/іпотеко держателем за виконання боргових зобов»язань винятково в межах вартості предмета іпотеки/застави.

Необгрунтованим також є висновок суду щодо безпідставності вимог позивача в частині переходу до позивача права власності на земельну ділянку за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Як зазначено в п. 42 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст.. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Крім того, як вже наголошувалося вище, згідно умов іпотечного договору сторони обумовили право банку на задоволення вимог шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов»язання за кредитним договором та узгодили ринкову вартість предмету іпотеки, яка враховуючи оцінку визначену у звіті про експертну оцінку, становить 170736 грн. (п.3,4,5). При цьому, сторони дійшли взаємної згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за ліквідаційною вартістю предмета іпотеки. Ліквідаційна вартість предмету іпотеки - це вартість, яка може бути отримана за умови продажу предмета іпотеки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості. Узгоджена сторонами ліквідаційна вартість предмету іпотеки становить 153662 грн. (п.5 іпотечного договору).

В силу ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому не може бути залишеним без змін, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги позивача.

Керуючись ст..ст.307, 309 ЦПК України, колегія

Вирішила :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - задовольнити.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 квітня 2015 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»- задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором №39-33-08/08-МФ від 18 серпня 2008 року в сумі 831 189 грн. 96 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,0871 га, що знаходиться по АДРЕСА_1ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді