Постанова № 53659573, 12.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2015 р. Справа№ 910/15351/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Сищук В.В. - представник за дов. №138 від 28.04.2015 року;

від відповідача 1: Кривошея Д.А. - представник за дов. №220/315/д від 18.05.2015 року;

від відповідача 2: Семенюк О.В. - представник за дов. №5-15/68-5761 від 30.03.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року

у справі № 910/15351/15 (суддя: Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тусмо"

до Міністерства оборони України

Державної казначейської служби України

про стягнення 1 448 530,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тусмо" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2) про стягнення з відповідача 1448530,50 грн заборгованості за договором від 22.10.2014 року № 286/3/14/184 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року припинено провадження у справі №910/15351/15 в частині позовних вимог до Державної казначейської служби України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі №910/15351/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства оборони України з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тусмо" 1448530,50 грн боргу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішенням, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Крім того, скаржник зазначив, що позивачем був порушений порядок надання (належним чином оформлення) документів, що є підставою для оплати. Також скаржник вказав на втрату бюджетними призначеннями чинності як на підставу звільнення від оплати товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року прийнято апеляційну скаргу Міністерства оборони України до провадження. Розгляд апеляційної скарги здійснювався різними колегіями суддів. Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судовому засіданні 12.11.2015 року позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року по справі №910/15351/15 без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Міністерства оборони України - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 22.10.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тусмо" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) було укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету) №286/3/14/184 (далі - договір), предметом якого відповідно до умов договору є зобов'язання постачальника у 2014 році поставити замовнику аксесуари одягу з натуральної шкіри; одягу, виготовленого з фетру чи нетканих полотен; одягу готового, з текстильних полотен з покривом (лот 2 Костюм (куртка та штани) для захисту від води з тканини синтетичної плащової вибивної (камуфльованої) далі - товар), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у договору.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за фактично поставлений товар, проводяться протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно п. 4.2 договору до рахунку-фактури додаються: акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару; видаткова накладна постачальника; повідомлення - підтвердження. Відповідно до статей 48, 51, 112 Бюджетного кодексу України та зважаючи на пункт 2.4 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 року № 309, постачальник зобов'язаний надавати документи, які являються підставою для оплати товару протягом 3 (трьох) робочих днів з дати прийняття товару одержувачем у місцях поставки товару, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця, у якому відбулась поставка. Без вищезазначених документів або відсутності в них встановленої інформації, оплата поставленого товару не проводиться. Замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати товару у випадках, передбачених чинним законодавством, а також при відвантаженні товару одержувачу замовника в більшій кількості, ніж передбачена рознарядкою для даного здавального періоду без згоди замовника

Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2014 року, а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання (п. 10.1 договору).

Так, договір було підписано уповноваженими особами, а саме, від відповідача-1 тимчасово виконуючим обов'язки директора департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Мироненком Дмитром Михайловичем, який діяв на підставі довіреності від 18.10.2014 року № 220/711/д, та від позивача - директором Смолинцем Віктором Григоровичем, який діяв на підставі статуту, та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Додатковою угодою від 26.12.2014 року № 1 до договору позивач та відповідач 1 узгодили викласти пункт 10.1 договору у такій редакції: договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.03.2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції укладений позивачем і відповідачем-1 договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини п'ятої статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, зокрема крім випадку продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач поставив відповідачу 1 на виконання умов спірного договору товар у кількості 12087 комплектів на загальну суму 4369450,50 грн, в тому числі ПДВ 728241,75 грн, що підтверджується такими видатковими накладними: від 04.12.2014 року № 335 на суму 289 200 грн; від 08.12.2014 року № 337 на суму 289 200 грн; від 15.12.2014 року № 342 на суму 751 920 грн; від 23.12.2014 року № 354 на суму 723000 грн; від 24.12.2014 року № 360 на суму 867600 грн; від 08.01.2015 року № 1 на суму 650 700 грн; від 06.02.2015 року № 12 на суму 397 650 грн; від 28.03.2015 року № 55 на суму 180750 грн; від 28.03.2015 року № 58 на суму 219 430,50 грн.

Так, вказані видаткові накладні підписані повноваженими представниками, скріплені печатками. При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що заперечення щодо підписання видаткових накладних та зауважень щодо якості товару матеріали справи не містять.

Тобто, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вищевказані видаткові накладні є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України виконання спірного договору позивачем щодо поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач часткового розрахувався за товар, поставлений за видатковими накладними від 04.12.2014 року № 335; від 08.12.2014 року № 337; від 15.12.2014 року № 342; від 23.12.2014 року № 354; від 24.12.2014 року № 360.

Так, відповідач -1 перерахував позивачу грошові кошти у сумі 2 920 920 грн (10.12.2014 року - 289 200 грн; 12.12.2014 року - 289200 грн; 19.12.2014 року - 716122,70 грн; 19.12.2014 року - 35797,30 грн; 29.12.2014 року - 1 590600 грн).

Таким чином, заборгованість відповідача-1 перед позивачем за отриманий товар складає 1448 530,50 грн.

Відповідач 1 листами від 16.02.2015 року № 286/6/1237, від 23.02.2015 року № 286/6/1501, від 26.02.2015 року № 286/6/6051 повернув позивачу документи, надані листами без реалізації у зв'язку із закінченням бюджетного року.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як найдене посилання скаржника, що документи, на поставку товару в суму 1448530,50 грн, були надіслані позивачем з порушенням строку, визначеного пунктом 4.2 спірного договору, а тому не підлягають оплаті, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, позивач в обумовлений спірним договором строк здійснив поставку товару відповідачу-1 на суму 1448530,50 грн, а останній в свою чергу за вказаний товар не розрахувався.

Крім того, не приймаються як належні посилання скаржника на втрату бюджетними призначеннями чинності як на підставу звільнення від оплати товару, оскільки, норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

Так, в постанові від 15.05.2012 року у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічну позицію наведено у постанові Вищого господарського суду України від 03.02.2014 року у справі №910/9231/13.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках державного бюджету України не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, відсутність фінансування не може бути належною підставою невиконання зобов'язань за спірним договором.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд звертає увагу, що позивач в позовній заяві не вимагає сплати штрафних санкцій та збитків за прострочку виконання зобов'язання.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського міста Києва від 04.08.2015 року у справі №910/15351/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Міністерства оборони України - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року у справі №910/15351/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15351/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

О.М. Гаврилюк