Ухвала суду № 53653978, 17.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2015 р. м. Київ К/800/64652/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Головчук С.В., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсоніській області до Відділу державної виконавчої служби Цюрупинського районного управління юстиції Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року Цюрупинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Херсоніській області звернулася до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Цюрупинського районного управління юстиції Херсонської області, в якому просила визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Цюрупинського районного управління юстиції Херсонської області Бабаскіної Т.Б. в частині винесення постанови від 07 березня 2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по справ № 2121/1-391/11, виданого 14 серпня 2012 року Цюрупинським районним судом Херсонської області, скасувати таку постанову та зобов'язати відповідача відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню вищезазначеного виконавчого документа.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області 14 серпня 2012 року цим судом видано виконавчий лист № 2121/1-391/11 про конфіскацію в дохід держави всього майна, яке є власністю засудженого ОСОБА_5 Даний виконавчий лист направлено для виконання до Відділу державної виконавчої служби Цюрупинського районного управління юстиції Херсонської області. 07 березня 2013 року державним виконавцем Бабаскіною Т.Б. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2121/1-391/11 від 14 серпня 2012 року з тих підстав, що виконавчий документ не відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не містить повної адреси місця проживання боржника та його ідентифікаційного номера.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що внаслідок відсутності у виконавчому документі ідентифікаційного номеру, повної адреси місця проживання чи перебування боржника державний виконавець не мав реальної можливості та відповідних повноважень перевірити наявність майна, зазначеного в описі, виявити інше майно, що підлягає конфіскації, та провести інші виконавчі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а тому під час прийняття постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову вважає передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 вищевказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За правилами частини 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтями 332-335 Кримінально-процесуального кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначені вимоги до форми та змісту вироку суду у кримінальній справі, відповідно до яких у рішенні суду не є обов'язковим зазначення повного місця проживання чи перебування засудженого та його індивідуального ідентифікаційного номера. В той же час, до виконавчого листа, виданого районним судом у кримінальній справі, вноситься резолютивна частина вироку.

Проте, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою твердження позивача про те, що на час винесення Цюрупинським районним судом Херсонської області 02 лютого 2012 року вироку про конфіскацію в дохід держави всього майна, яке є особистою власністю засудженого ОСОБА_5 інформація щодо ідентифікаційного номеру боржника була відсутня.

Крім того, погодившись з доводами відповідача, що виконавчий документ в порушення вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» не містить повної адреси місця проживання чи перебування боржника, суди не врахували, що у виконавчому листі, виданому Цюрупинським районним судом Херсонської області від 14 серпня 2012 року № 2121/1-391/11 про конфіскацію в дохід держави всього майна, яке є власністю засудженого ОСОБА_5, зазначено місце його проживання до арешту (с. Виноградово, Цюрупинського району, Херсонської області) та місце його перебування - Запорізьке СІЗО.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. За виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби (частина 3 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження»).

Проте, суди попередніх інстанцій не визначились, до юрисдикції якого суду належить вирішення даної справи, враховуючи, що в пункті 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено про віднесення до юрисдикції адміністративних судів справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні вироків судів у частині, що підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою (про стягнення штрафів, конфіскацію майна тощо), за винятком справ за позовами сторін виконавчого провадження.

Не встановлення в судовому процесі судами першої та апеляційної інстанцій зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Цюрупинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: С.В. Головчук

М.І. Мойсюк