Ухвала суду № 53653830, 02.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 року м. Київ К/800/15998/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче підприємство «Протон»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013

у справі №2а/2370/4355/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Протон»

до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 13.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013, в задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ «Інтер-Плюс» за травень-червень 2011 року, за наслідками якої складено акт №935/22/32288865 від 06.08.2012.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 19416 грн., внаслідок вчинення між позивачем та ТОВ «Інтер-Плюс» безтоварних господарських операцій у другому кварталі 2011 року.

Зазначені висновки ґрунтуються на висновках акта невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Інтер-Плюс» з питань правильності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за травень-червень 2011 року від 07.02.2012 №541/23-3/25525212, складеного працівниками Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська, яким встановлено, що господарські операції ТОВ «Інтер-Плюс» не підтверджуються виходячи з реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.08.2012 №0001362301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 19416 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 1 грн., всього на суму 19417 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. Для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції та необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Тобто, відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбання товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій в зазначеному аспекті оцінено документи, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит.

Зокрема, досліджено умови договору поставки №180411 від 18.04.2011, укладеного з ТОВ «Інтер-Плюс», пунктом 3.2 якого визначено, що відвантаження товару проводиться транспортом покупця, приймання товару здійснюється за кількістю та якістю з можливістю залучення експерта регіональної ТПП, надані позивачем податкові та видаткові накладні, згідно яких позивачем отримано мікросхеми, діоди, транзистори, конденсатори, резистори та інші товари, всього 52 позиції, за місцезнаходженням ТОВ «Інтер-Плюс» м.Дніпропетровськ, вул.Череповецька, 1/1. При цьому, судами встановлено, що доказів отримання товару, зокрема, довіреностей на отримання ТМЦ, сертифікатів якості товару, доказів транспортування (товарно-транспортних накладних, подорожніх листів тощо) позивачем не надано. Надані позивачем накази на відрядження директора до м.Дніпропетровська та посвідчення на відрядження не дають можливості висновку, що вони обумовлені необхідністю отримання ТМЦ у ТОВ «Інтер-Плюс», а також прибуття директора до ТОВ «Інтер-Плюс».

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи позивача, що вищезазначені ТМЦ використані ним в господарській діяльності при виготовленні автоматів вуличного освітлення МАК-СТ та автоматів освітлення переїздів МАК-СУ для потреб Донецької, Одеської та Південно-Західної залізниць України, що підтверджується відповідними договорами з залізницями, податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ підприємствами Укрзалізниці, оскільки надані документи не підтверджують придбання комплектуючих саме у ТОВ «Інтер-Плюс».

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що відсутність повної інформації щодо фактичних обставин здійснення фінансово-господарських операцій, не дає можливість зробити висновки про реальність таких операцій та їх зв?язок із господарською діяльністю підприємства.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче підприємство «Протон» залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

Н.Г.Пилипчук