Постанова № 53653028, 11.11.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1442/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н.Л.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

11 листопада 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С.

за участю:

секретаря судового засідання: Мартинюк В.В.,

представника відповідача: Євчук Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Міністра внутрішніх справ України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дій та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням змінених позовних вимог просила визнати бездіяльність начальника УМВС України у Вінницькій області щодо розгляду скарги від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015неправомірною; зобов'язати начальника розглянути та надати відповідь відповідно до чинного законодавства по вищевказаним скаргам; визнати бездіяльність Міністра Внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України, щодо розгляду скарг від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року неправомірними; зобов'язати розглянути та надати відповіді до чинного законодавства по вищезазначеним зверненням; стягнути з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач оскаржив його до суду апеляційної інстанції. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також, на неповне з'ясування судом всіх обставини справи, позивач просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити вищевказаний адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Позивач та третя особа в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши правову оцінку обставинам та доказам по справі, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.02.2015 року позивачем до УМВС України у Вінницькій області на ім'я начальника УМВС України у Вінницькій області Моренця І.В. подано скаргу за вх.№1/362, на дії працівників УМВС України у Вінницькій області. У цій скарзі вказано, що на думку позивача працівники органів внутрішніх справ не виконують покладені на них обов'язки щодо виконання ухвали Вінницького міського суду від 16.01.2015 року про розшук боржника у виконавчому провадженні № 127/16030/14 ОСОБА_5, який згідно з рішенням цього ж суду від 09.09.2014 року зобов'язаний сплатити позивачу кошти внесені в якості попередньої оплати в розмірі 9577 грн., штраф за несвоєчасне виконання зобов'язання в сумі 9900 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн..

На адресу Міністра Внутрішніх справ України позивач надіслала скарги від 04.04.2015 року, 29.05.2015 року про зобов'язання посадових осіб УМВС у Вінницькій області розглянути подану раніше скаргу, провести службове розслідування щодо працівників міліції та надати письмове обґрунтування у відповідності до ст.15 Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, 06.04.2015 року повторно позивачем подано письмову скаргу до УМВС України у Вінницькій області. На думку позивача, посадові особи відповідача порушують положення ст. 40 Конституції України, положення ст.7,26 Закону України «Про міліцію» та ст.19,20 Закону України «Про звернення громадян». Такою бездіяльністю вважає заподіяно їй моральну шкоду, яка полягає у душевних та психічних стражданнях.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що відповідачі діяли на підставі та з дотриманням встановленого законами України порядку, використавши свої повноваження, з метою, з якою такі повноваження надані.

Надавши правову оцінку діям відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

В силу ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Тобто, чинним законодавством закріплений прямий обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.

Частиною 1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

За змістом ст. 19 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Так, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що з наданих відповідачем доказів на спростування позовних вимог встановлено, що відповідач повідомив позивача про результати розгляду його скарг листами від 25.03.2015 року за вих.№6/К-57, 30.04.2015 року за вих.№1/К-1047, 26.05.2015 року вих.№2/К-196, що підтверджується журналом реєстрації звернень громадян за 2015 рік №1118 УМВС України. З установлених під час розгляду справи обставин суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень виконав обов'язок щодо надання відповіді на звернення позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції не вказав, хто конкретно з двох відповідачів дав відповідь на кожне з звернень позивача, якими належними і допустимими доказами це підтверджується, не проаналізував чи містять вони повні та аргументовані відповіді на всі порушені у них питання.

Як встановлено з матеріалів справи, жодної відповіді до звернення позивачем до суду з позовом вона не отримувала, і лише 17.06.2015 року на адресу позивача поштою від УМВС України у Вінницькій області надійшло дві ксерокопії відповідей на її скарги від 27.02.2015 року до УМВС України у Вінницькій області та на скаргу до МВС України.

Вказані відповіді датовані 25.03.2015 року №6/К-57 за підписом начальника Моренець І.В. та 26.05.2015 року №2/К-196 за підписом заступника начальника Сокиран С.В.

Враховуючи, що до 17.06.2015 року будь-яких відповідей на зазначені позивачем у позовній заяві письмові звернення на адреси відповідачів, позивач не отримувала, можна дійти висновку, що відповідачами порушено вимоги ч. 1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян".

Крім того, в порушення положень ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян», позивача щодо розгляду її звернення до МВС України від 04.04.2015 року не було повідомлено про пересилання її звернення іншому органу влади, чим відповідачем допущено бездіяльність щодо розгляду звернення позивача.

Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач повідомив позивача про результати розгляду її скарг листом від 30.04.2015 за вих.№1/К-1047 є безпідставними, оскільки даний лист це відповідь на звернення позивача від 10.04.2015 р. до Вінницького MB УМВС України у Вінницькій області, а не до відповідачів.

Безпідставним є також посилання суду першої інстанції на те, що факти повідомлення позивача відповідачем про результати розгляду його скарг вказаними вище листами підтверджуються журналом реєстрації звернень громадян за 2015 рік №1118 УМВС України, оскільки ним може підтверджуватись лише факт реєстрації звернень громадян у 2015 році, а не надання аргументованої письмової відповіді на всі поставлені у зверненні питання.

Колегія суддів за наслідками дослідженого у судовому засіданні матеріалів розгляду звернень позивача дійшла висновку, що вони були розглянуті відповідачами формально без вивчення причин і встановлення винних осіб у неналежному виконанні постанови суду про розшук боржника у виконавчому провадженні.

У своїх звернення до відповідачів, а також у матеріалах виконавчого провадження, зазначалося про наявність у боржника ОСОБА_5 у власності транспортних засобів, на які накладено арешт, але не вилученні. Згідно матеріалів виконання рішення суду про його розшук і вилучення транспортних засобів, працівники внутрішніх справ обмежилися лише відібранням у ОСОБА_5 пояснення і зобов'язання про явку до державної виконавчої служби. Жодних інших дій, направлених на фактичний розшук і вилучення транспортних засобів боржника як забезпечення виконання судового рішення вчинено не було. Такі дії не можуть розглядатися судом як належний розгляд звернень позивача.

Позовні вимоги у частині відшкодування заподіяної моральної шкоди задоволенню не підлягають через недоведеність її настання у відповідності до ст. ст. 23, 1167, 1174 ЦК України.

Зважаючи на викладене, колегією суддів встановлено, що при вирішення справи по суті, судом першої інстанції не була надана повноцінна та належна оцінка всім обставинам справи, не надано правової оцінки діям відповідача.

Згідно п.1, п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не повно з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління МВС України у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_3 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року протиправною.

Зобов'язати Управління МВС України у Вінницькій області розглянути повторно та надати відповідь до чинного законодавства по скаргам ОСОБА_3 від 27.02.2015 року та від 06.04.2015 року.

Визнати бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_3 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року протиправною.

Зобов'язати розглянути повторно та надати відповіді до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_3 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року.

У задоволенні решти частини позову - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 17 листопада 2015 року.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г.

Смілянець Е. С.