Ухвала суду № 53652013, 11.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Київ К/800/50521/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника позивача Ясюнецького О.О. представника відповідача: Бистрицької Д.О.розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській областіна постанову та ухвалуЖитомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 рокуу справі№ 806/623/14 за позовомПриватного підприємства торгово-промислової компанії «Медвейс»доЖитомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство торгово-промислова компанія «Медвейс» (далі - ПП ТПК «Медвейс») звернулось в суд з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Житомирська ОДПІ), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 січня 2014 року № 0000202201, № 0000212201.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Житомирської ОДПІ від 29 січня 2014 року № 0000202201 і № 0000212201.

У касаційній скарзі Житомирська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, що беруть участь у справі, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань правильності формування собівартості реалізованих ТМЦ (робіт, послуг), їх використання в господарській діяльності та правильності формування податкового кредиту та подальшого визначення податкового зобов'язання з ПДВ, з окремими платниками податків, доходів та витрат за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 08 січня 2014 року № 8/22-1/31739051/0110, згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 135.1, підпунктів 135.5.4, 135.5.5, 135.5.14 пункту 135.5 статті 135, статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 138.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на 146 046, 00 грн., та статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 185.1, 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 91 729, 00 грн.

Свої висновки податковий орган обґрунтував тим, що підприємством безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість та віднесено до складу валових витрат суму по операціям з придбання товарно-матеріальних цінностей, які отримані від суб'єктів підприємницької діяльності, що мають ознаки фіктивності. У видаткових та податкових накладних відсутні реквізити, обов'язковість заповнення яких передбачено чинним законодавством, відсутні товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт поставки товару.

На підставі вищевказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 січня 2014 року:

- № 0000202201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 137 594, 00 грн. (за основним платежем - 91 729, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 865, 00 грн.);

- № 0000212201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 219 069, 00 грн. (за основним платежем - 146 046, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 73 023, 00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Висновки відповідача не ґрунтуються на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів.

Як підставу для висновків про відсутність реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган посилається на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б транспортування придбаного позивачем товару. Проте, податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язків первинний документ на підтвердження реального здійснення господарської операції. При цьому, оцінка таким операціям повинна даватись комплексно, з урахуванням всіх особливостей укладених правочинів та первинних документів, що і було належним чином зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.

Водночас певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведеної господарської операції, на переконання колегії суддів, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Первинні документи є належними та підтверджують право покупця на формування даних податкового обліку і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дають змогу ідентифікувати продавця, містять достатні дані про зміст та обсяг господарської операції, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Суди попередніх інстанцій обгрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на ліквідацію контрагента позивача - ТОВ «Мега Торг» згідно з рішенням Господарського суду Донецької області від 4 листопада 2013 року, оскільки позивач мав відносини з цим контрагентом у 2012 році.

Також суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили про безпідставність висновку податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість в розмірі 21 237, 00 грн. внаслідок здійснення операції з продажу належного підприємству нерухомого майна, оскільки встановили факт сплати позивачем податку на додану вартість по цій господарській операції.

Слід зазначити, що податковим органам згідно покладених на них функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

З огляду на реорганізацію Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне її замінити правонаступником - Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області її правонаступником - Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак