Постанова № 53650285, 19.11.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року (11 год. 37 хв.)Справа № 808/3250/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Садового І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сірик К.Л.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовною заявою: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО»

про: стягнення суми адміністративно господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році у розмірі 13783199 грн. 92 коп.,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2014 Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною до Публічного акціонерного товариства ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО (далі- відповідач, ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО») про стягнення суми адміністративно господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році у розмірі 13 783 199 грн. 92 коп.

Ухвалою суду від 22.05.2014 відкрито провадження в адміністративній справі №808/3250/14, закінчено підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи на 05.06.2014. Розгляд справи відкладався до 17.06.2014 у звязку із неявкою відповідача.

Ухвалою суду від 17.06.2014 провадження у справі зупинено на підставі п.3 ч.1 ст.156 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) до набрання законної сили судовим рішенням у справі №808/3778/14.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.04.2015 по справі № 808/3778/14 визнано протиправними дії Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з проведення обчислення Публічному акціонерному товариству ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015 апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про визнання дій протиправними скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

15.09.2015 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 15.09.2015 провадження у справі зупинено за клопотанням позивача до 07.10.2015.

Ухвалою суду від 07.10.2015 продовжено строк зупинення у справі за клопотанням сторін до 29.10.2015.

Ухвалою суду від 29.10.2015 продовжено строк зупинення у справі за клопотанням сторін до 17.11.2015. У судовому засіданні оголошувалась перерва до 19.11.2015.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 19.11.2015 на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з підстав, викладених у позові та додаткових поясненнях. В обґрунтування позовних вимог посилається на ст.ст.69,238-239 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ), Постанову Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 «Про порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» (далі Постанова КМУ від 31.01.2007 №70) та зазначає, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача у 2013 році склала 6548 осіб. Таким чином, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ на підприємстві відповідача повинна складати 262 особи. Згідно відомостей, наданих відповідачем у звіті за 2013 рік, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві склала 81 особа, що є меншим ніж установлено нормативом. Крім того, зазначає, що відповідач формально підійшов до виконання свого обовязку щодо виконання нормативу робочих місць, оскільки метою відповідача було не працевлаштування зазначеної категорії громадян, а кількісне створення робочих місць. Просить позов задовольнити та стягнути з відповідача суму адміністративно господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році у розмірі 13783199 грн. 92 коп.

Відповідач з позовними вимогами не погодився з підстав, зазначених у наданих письмових запереченнях та додаткових поясненнях. Вважає, що викладені у позові вимоги є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, у зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Зазначає, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком здійснювати пошук інвалідів на створені робочі місця. У 2013 році відповідач направляв до центрів зайнятості звітність за формою 3-ПН, де зазначав про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Вважає, що норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів не тільки виконав, а й перевиконав, а факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів саме в кількості 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, не є безумовною підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій. У звязку з тим, що відповідач створив робочі місця для інвалідів та інформував державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, зясувавши її обставини та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

08.04.1998 відповідача зареєстровано, як юридичну особу, що підтверджується довідкою від 30.10.2014, наданою Головним управлінням статистики у Запорізькій області.

Виконання вимог ст.19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ щодо створення робочих місць на ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» та структурних підрозділах закріплене наказами № 61 від 09.03.2011 та №284-к від 20.12.2012 «Про створення робочих місць для інвалідів». Відповідно до вказаних наказів, на підприємстві створюються робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, організовується надання відповідних звітів за формою 3-ПН до центрів зайнятості, а також проводиться щорічна актуалізація кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Створені робочі місця на підставі наказу відображаються у штатному розкладі по кожному відокремленому підрозділу ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» та зазначаються у звітах за формою 3-ПН.

Матеріалами справи встановлено, що ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» має чотири відокремлені підрозділи, які щомісячно надавали звітність за формою 3-ПН до відповідних центрів зайнятості:

-ДТЕК Придніпровська ТЕС до Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровськ;

-ДТЕК Криворізька ТЕС до Апостолівського районного центру зайнятості м. Апостолове;

-ДТЕК Запорізька ТЕС до Енергодарського міського центру зайнятості м. Енергодар;

-Дніпроенергосервіс до Правобережного центру зайнятості м. Запоріжжя.

ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» як юридична особа і платник страхових внесків звітувало до Правобережного центру зайнятості.

Частиною 8 ст. 69 ГК України визначено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює та визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії рівності з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Згідно ст. 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік (форма №10-ПІ), наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період склала 6548 осіб, а отже середньооблікова кількість інвалідів повинна складати 262 особи. Судом встановлено, що середньооблікова кількість працюючих інвалідів у 2013 році у відповідача складала 81 особа, що є меншою кількістю працюючих інвалідів ніж це передбачено нормативом.

Статтею 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

У звязку з тим що, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у відповідача менша, ніж установлено нормативом, відповідач мав сплачувати адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати, що за 2013 рік у відповідача складала 75336,64грн.

Таким чином, відповідач мав сплатити позивачу адміністративно-господарські санкції у розмірі: 181 х 75336,64 грн. = 13635931,84 грн.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 31.01.2007 № 70 було затверджено Порядок нарахування пені та її сплати, що затверджений Мінпраці 15.05.2007 за № 223, відповідно до якого нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).

У поданій позовній заяві за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів до відповідної судової інстанції відділення Фонду розраховує суму пені на дату її подання.

У звязку з порушенням відповідачем строків сплати адміністративно-господарських санкцій позивачем була нарахована пеня, яка дорівнює: 4090,78 грн. (сума пені за один день прострочення) х 36 (кількість днів прострочення) = 147268,08 грн.

При цьому сума пені за один день прострочення розраховувалась: 13635931,84 грн. (сума АГС) х 0,03 % (розрахунковий розмір пені) = 4090,78 грн.

Отже, загальна сума заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році розрахована позивачем складає 13635931,84 грн. + 147268,08 грн. = 13783199,92 грн.

Статтею 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Як вбачається з наданих відповідачем суду матеріалів, відповідач щомісяця, як того вимагає Закон України Про зайнятість населення та Інструкція щодо заповнення форми звітності № 3-ПН Звіт про наявність вакансій, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України 19.12.2005 за № 420, надавало Правобережному районному центру зайнятості, Лівобережному районному центру зайнятості м. Дніпропетровська, Апостолівському районному центру зайнятості, Енергодарському міському центру зайнятості звіти форми 3-ПН про наявність вакантних робочих місць, створених для інвалідів. В усіх звітах відповідач вказував про потребу у інвалідах.

Згідно наданих до матеріалів справи доказів, всі 4 відокремлені підрозділи відповідача зареєстровані як платники єдиного внеску за їх місцезнаходженням та реєстрації, мають інші, відмінні від основного, ідентифікаційні номери та подавали звіти 3-ПН за місцем сплати єдиного внеску. А тому, подання звітності про вакансії відокремленими підрозділами до територіально належних центрів зайнятості не суперечить діючим нормам законодавства, не може свідчити про не вчинення відповідачем дій зі створення робочих місць для інвалідів та не інформування про це центрів зайнятості.

Відповіді Апостолівського районного центру зайнятості від 01.10.2015 та Лівобережного центру зайнятості від 28.09.2015, надані до матеріалів справи позивачем про те, що звітність за формою 3-ПН ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО», тобто юридичною особою, не подавалась, були складені територіальними центрами зайнятості некоректно, оскільки такі звіти подавались відокремленими підрозділами: Придніпровська ТЕС, Криворізька ТЕС, Запорізька ТЕС, Дніпроенергосервіс, які не мають статусу юридичної особи, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо тверджень позивача про формальне створення відповідачем робочих місць на 0,25 ставки, суд зазначає, що зазначене не заборонено чинним законодавством та не свідчить про невиконання відповідачем приписів статей 18, 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ.

Згідно наданих позивачем направлень на працевлаштування, Енергодарським міським центром зайнятості, Апостолівським районним центром зайнятості та Правобережним центром зайнятості у м. Запоріжжі протягом 2013 року на відокремлені підрозділи відповідача направлялись особи. Частина з цих осіб була працевлаштована на підприємстві, інші особи або відмовлялись особисто від запропонованих посад, не надавали витребуваних документів для працевлаштування та підтвердження відповідності кваліфікаційним вимогам до професій, або працевлаштування на посаду не відповідало стану здоровя та рекомендаціям МСЕК.

Будь-яких доказів, які б свідчили про безпідставність відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів, позивачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності. Зі змісту ст. 18-1 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ вбачається, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості, отже, обовязок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Зазначена позиція співпадає з позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 02.04.2013 по справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до дочірнього підприємства комунального підприємства Теплогорець Теплогірськ-Жилсервіс про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Також, висновок щодо покладення обовязку працевлаштування інвалідів на органи працевлаштування, співпадає з позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 16.04.2013 по справі № 21-83а13, від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, від 25.01.2005 у справі № 8/203-04, від 29.03.2005 у справі № 13/403.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем протягом 2013 року виконано усі, встановлені законодавством обовязки із забезпечення працевлаштування інвалідів. Якщо відповідачем вжито усі, передбачені чинним законодавством, заходи із працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Принцип застосування відповідальності лише за наявності вини закріплено в теорії права, та конкретизовано для господарських правовідносин у ч.2 ст. 218 ГК України, якою повинен керуватися суд при вирішені даної справи. Застосування відповідальності без наявності вини, можливо лише у випадках, прямо передбачених законодавством, що регулює конкретні суспільні правовідносини. Якщо законом не передбачено застосування відповідальності без наявності вини, то суд при вирішенні справи виходить із загального принципу застосування відповідальності - лише за наявності вини.

Отже, відповідач довів факт відсутності вини та неможливість уникнення правопорушення з незалежних від нього причин, що виключає підстави для притягнення його до відповідальності.

Щодо стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону України від 21.03.19991 №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Таким чином, підставою для нарахування пені є наявність порушення, за яке передбачено стягнення адміністративного-господарських санкцій, та порушення термінів їх сплати. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність порушення, пеня окремому застосуванню та нарахуванню не підлягає, а вимога щодо стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ч. 4 ст. 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ, у зв'язку з чим не підлягає задоволенню.

У звязку з вищевикладеним, суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними, отже, такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, на підставі ст.ст. 19, 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 12, 14, 86, 158 163, 244-2 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В.Садовий