Ухвала суду № 53646745, 17.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року м. Київ К/800/42583/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківна постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014у справі № 2а-9792/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківтреті особи1. Товариство з обмеженою відповідальністю 2. «Зерноторгівельна компанія «Прометей» 3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг 2009»провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерноторгівельна компанія «Прометей», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг 2009», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000050700 від 18.01.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 скасовано та адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить цю постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає, що її було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за 2010, за результатами якої складено акт № 1183/40-40/20027449 від 27.12.2012;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 1 693 686,96 грн., а також п.1.8 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 1 693 985,96 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000050700 від 18.01.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року в розмірі 1 693 686 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність карантинних сертифікатів щодо всіх спірних партій продукції, що є невід'ємною частиною поставок, ставить під сумнів фактичне існування продукції, оскільки їх наявність є обов'язковою умовою перевезення підкарантинних товарів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поданими позивачем доказами підтверджується реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин).

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Отже, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного податкового періоду.

Згідно положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Досліджуючи надані позивачем докази (первинні документи, в тому числі, податкові накладні) на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «ТПП «Арциз», ТОВ «Инвест ЛТД», ТОВ «Агрохолдінг 2009», ТОВ «Зерноторгівельна компанія «Прометей», ТОВ «Велес- Авто», судом апеляційної інстанції встановлено реальність спірних операцій позивача з вказаними контрагентами, оскільки ними підтверджено факт руху активів (товарів та коштів) та факт зберігання товару в процесі спірних господарських операцій.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що контрагенти позивача на момент виникнення спірних правовідносин були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а наявні первинні документи оформленні та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який визнав необґрунтованими посилання суду першої інстанції та відповідача на акти перевірок контрагентів позивача, оскільки при дослідженні судом факту здійснення спірної господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, чинним законодавством виникнення у платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції вірно не погодився з позицією суду першої інстанції та відповідача про те, що відсутність у позивача на момент проведення перевірки карантинних сертифікатів на товар та порушення порядку складання товарно-транспортних накладних свідчать про відсутність факту здійснення спірних операцій, оскільки відсутність окремих первинних документів та/або помилки їх оформлення не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі та надав їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний