Ухвала суду № 53646730, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/2962/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Іваненко Я.Л.,

Кобилянського М.Г.,

секретар судового засідання Борілло Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року в справі за його позовом до управління центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання встановити розмір посадового окладу,

в с т а н о в и л а :

У травні 2013 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що в період з 03 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2012 року проходив військову службу на посаді заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Наказом начальника управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 04 жовтня 2011 року йому було установлено посадовий оклад в розмірі 1 180 грн., проте такий розмір на його думку є меншим ніж передбачено законом, тому у квітні 2013 року звернувся із заявою до управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо виплати належного грошового забезпечення в повному обсязі, на що отримав відмову.

Посилаючись на те, що дії відповідачів щодо заниження розміру посадового окладу порушують гарантоване законодавством право на належне грошове забезпечення, просив суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, які призвели до заниження розміру посадового окладу за посадою заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та установлення розміру посадового окладу за цією посадою в розмірі 1 080 - 1 180 грн.;

- визнати неправомірними дії управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України по нарахуванню та виплаті грошового забезпечення в період з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2012 року за займаною посадою заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони з установленим посадовим окладом у заниженому розмірі 1 180 грн.;

- зобов'язати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України установити розмір посадового окладу за посадою заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з 03 жовтня 2011 року у розмірі 1 659 -1 756 грн.;

- зобов'язати управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України встановити за займаною посадою заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони в період з 03 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2012 року посадовий оклад в максимальному розміру 1 756 грн.; надати грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення (за період з листопада 2010 року по жовтень 2012 року) з врахуванням перерахунку грошового забезпечення за вказаний період з установленим посадовим окладом за посадою заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України в розмірі - 1 756 грн. до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для відповідного перерахунку призначеної пенсії з 01 листопада 2012 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2013 року позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, які призвели до заниження розміру посадового окладу за посадою заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та установлення розміру посадового окладу за цією посадою в розмірі 1 080 - 1 180 грн.; визнано неправомірними дії управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України по нарахуванню та виплаті грошового забезпечення в період з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2012 року за займаною посадою заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони з установленим посадовим окладом за цією посадою в розмірі 1 180 грн. в заниженому розмірі; зобов'язано Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України установити розмір посадового окладу за посадою заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з 03 жовтня 2011 року в розмірі 1 659 -1 756 грн.; зобов'язано управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України встановити ОСОБА_4 за займаною ним посадою заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони в період з 03 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2012 року посадовий оклад в максимальному розміру 1 756 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суд від 24 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та залишено позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, позивач ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.

Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, відповідно до частини першої цієї статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).

Проте у статті 99 Кодексу відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оскільки норми частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата) судового захисту, то вони мають пріоритет над нормами частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення).

Відповідно до позицій, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року (справа № 4-рп/2012), від 15 жовтня 2013 року (№8-рп/2013) та від 15 жовтня 2013 року (справа № 9-рп/2013), при тлумаченні статті 233 Кодексу законів про працю України Суд виходив з того, що право особи на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку звернення до суду.

Таким чином, під час визначення строку звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці потрібно застосовувати частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України, тобто строки звернення до суду у цій категорії спорів не застосовуються.

Позивач звернувся до суду з вимогою зобов'язати встановити посадовий оклад в розмірі 1 659 грн. - 1 756 грн. у період проходження служби з 03 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2012 року на посаді заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи та територіальної оборони управління Центрального територіального командування внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, тобто з вимогами щодо перерахунку заробітної плати (грошового утримання) під час проходження військової служби.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з даними позовними вимогами та неправомірно залишив позовну заяву без розгляду з огляду на пропуск строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:С.Є. Амєлін Я.Л. Іваненко М.Г. Кобилянський