Ухвала суду № 53646687, 17.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року м. Київ К/800/43123/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіна постановуКиївського окружного адміністративного суду від 29.01.2014та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014у справі № П/810/513/14-аза позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат»доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0012451502 та №0012441502 від 05.11.2013, №0005492201/873 від 23.10.2013.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Українська торгівельна база» за період з 01.07.2012 по 31.12.2012, з ПП «Агро-Продукт Групп» за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, з ТОВ «Топ-Трейд» за період з 01.04.2013 по 30.06.2013, за результатами якої складено акт №1211/10-02-22-01/00372536/39 від 10.10.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 314 890 грн., завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2013 року в розмірі 46 642 грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за червень 2013 року, в розмірі 403 358 грн.

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0005492201/873 від 23.10.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 472 335 грн. (з яких: 314 890 грн. за основним платежем та 157 445 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

2) податкове повідомлення-рішення №0012441502 від 05.11.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 46 642 грн.;

3) податкове повідомлення-рішення №0012451502 від 05.11.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 605 037 грн. (з яких: 403 358 грн. за основним платежем та 201 679 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Встановлені під час проведення порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач обґрунтовує матеріалами актів перевірок контрагентів позивача, якими встановлено відсутність факту реального здійснення ними господарських операцій та нікчемність укладених угод.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що поданими позивачем доказами підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту (зокрема, первинні документи, в тому числі, податкові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ними підтверджено факт здійснення спірних господарських операцій та подальшого використання придбаних товарів в господарській діяльності платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки позивача не містить жодних заперечень щодо достовірності даних, які містять надані позивачем первинні документи, та щодо відповідності цих первинних документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, щодо відсутності обов'язкових реквізитів.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань відповідача на висновки актів перевірок ТОВ «Українська торгівельна база», ПП «Агро-Продукт Групп», ТОВ «Сталь Енерго Транс», складеними іншими податковими органами, оскільки відповідачем не наведено будь-яких обґрунтувань з приводу взаємозв'язку спірних операцій, які викликають сумніви у відповідача щодо їх реальності, із господарськими операціями, які було досліджено в ході перевірки контрагентів позивача, зокрема, щодо тотожності предмету господарських правовідносин контрагентів позивача та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем.

Колегія судів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування цих своїх доводів, зокрема, що такі договори у встановленому порядку були визнані недійсним.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний