Ухвала суду № 53646667, 10.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ К/800/26791/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Луганського прикордонного загону на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року у справі за позовом Заступника Луганського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до Військова частина № 9938 (Луганський прикордонний загін) Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України, третя особа - ОСОБА_4 про визнання протиправним рішення,-

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року Заступник Луганського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся з позовом до Військова частина № 9938 (Луганський прикордонний загін) Східного регіонального Управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним рішення Тво командира військової частини № 9938 від 30 жовтня 2013 року № 11/7173.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення відповідача про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_4 щодо надання йому додаткової соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку суперечить вимогам ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ч. 3 ст. 18 Закону України «Про відпустки», чим було фактично порушено його соціальні права.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року позов задоволено.

У касаційній скарзі Луганський прикордонний загін, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У відповідності з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що відповідачем неправомірно відмовлено у задоволенні рапорту ОСОБА_4 щодо надання йому додаткової соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку всупереч вимог ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ч. 3 ст. 18 Закону України «Про відпустки».

Матеріалами справи підтверджено, що Луганською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері проведено перевірку у порядку нагляду за зверненням адвоката Скачкової Л.М. в інтересах старшого прапорщика військової частини 9938 ОСОБА_4, щодо додержання службовими особами Луганського прикордонного загону вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про відпустки» і іншого законодавства у зазначеній сфері з питань надання військовослужбовцям додаткових соціальних відпусток.

Вбачаючи порушення прав ОСОБА_4, 15 жовтня 2013 року заступником Луганського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на ім'я командира військової частини 9938 винесено подання № 7-2/1325 вих.-13 з вимогами вжити заходів щодо усунення вказаних порушень вимог Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про відпустки», причин цих порушень і умов, що їм сприяють та надати ОСОБА_4 додаткову соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Подання прокурора було відхилене 30 жовтня 2013 року.

Задовольняючи позов прокурора, суди попередніх інстанцій обґрунтовано керувалися наступним.

Абзацом 1 частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.

З урахуванням того, що дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_6 перервала відпустку по догляду за дитиною - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ОСОБА_4 на час подання рапорту до відповідача та на час проведення прокуратурою перевірки мав право на додаткову соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків не спростовують, такі грунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Луганського прикордонного загону залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало