Ухвала суду № 53646622, 04.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Київ К/9991/95521/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Борисенко І.В., Лосєва А.М.,

секретар судового засідання Кохан О.С.,

за участю:

представника позивача - Бардина Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року

у справі № 2а-8408/10/1370 (№ 13304/11/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Краківський ринок» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2009 року № 0002772300/0/20976, № 0002762300/0/20977, № 0000269173/0/20914 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14 вересня 2009 року № 0005092380/0/20912.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року позов був задоволений частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 вересня 2009 року № 0002762300/0/20977, № 0000269173/0/20914 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14 вересня 2009 року № 0005092380/0/20912. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 вересня 2009 року № 0002772300/0/20976 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 42633,90 грн., в тому числі: за основним платежем в розмірі 28422,60 грн. та штрафні санкції в розмірі 14211,29 грн. У задоволені іншої частини позовних вимог було відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Краківський ринок» 3,40 грн. судового збору.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова провела планову виїзну перевірку ТОВ «Краківський ринок» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року та іншого законодавства за період з 01 червня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 1695/218/23-118/25228715 від 31 серпня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги пункту п.5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 164218,25 грн., в тому числі: за 2006 рік на суму 55290,00 грн. (в тому числі 2 квартал), за 2007 рік в сумі 56080,00 грн. (в тому числі 1 квартал на суму 20535,75 грн., за 3 квартал на суму 24231,50 грн., за 4 квартал на суму 11312,75 грн.), за 2008 рік на суму 52848,25 грн. (в тому числі 2 квартал); вимоги підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 32795,93 грн., в тому числі: за квітень 2006 року в сумі 3809,00 грн., травень 2006 року в сумі 900,00 грн., червень 2006 року в сумі 968,70 грн., січень 2007 року в сумі 800,80 грн., лютий 2007 року в сумі 1263,21 грн., березень 2007 року в сумі 2079,46 грн., липень 2007 року в сумі 1520,69 грн., серпень 2007 року в сумі 4292,87 грн., вересень 2007 року в сумі 1567,10 грн., жовтень 2007 року в сумі 1263,06 грн., листопад 2007 року в сумі 828,20 грн., грудень 2007 року в сумі 636,32 грн. ,березень 2008 року в сумі 1700,00 грн., квітень 2008 року в сумі 1641,19 грн., травень 2008 року в сумі 2166,80 грн., червень 2008 року в сумі 2690,00 грн., липень 2008 року 1665,00 грн., листопад 2008 року в сумі 295,20 грн., січень 2009 року в сумі 2708,33 грн.; вимоги пунктів 2.8, 2.9, 3.4, 3.5, 3.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, які полягали: у перевищенні залишків готівки в касі понад встановлений ліміт за період, що перевірявся, на загальну суму 422549,33 грн.; вимоги пунктів 3.1, 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, які полягали у відсутності платіжних документів, які б підтверджували сплату підзвітною особою готівкових коштів, на загальну суму 279980,45 грн.; вимоги підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 4.2.1, 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпунктів 9.10.1, 9.10.2, 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого за період з 2 кварталу 2006 року по 1 квартал 2009 року товариству донараховано податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 9348,54 грн.

14 вересня 2009 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002762300/0/20977, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Краківський ринок» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 246327,37 грн., у тому числі: 164218,25 грн. - за основним платежем, 82109,12 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

14 вересня 2009 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002772300/0/20976, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Краківський ринок» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 49193,89 грн., у тому числі: 32795,93 грн. - за основним платежем, 16397,96 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

14 вересня 2009 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000269173/0/20914, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Краківський ринок» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 35713,08 грн., у тому числі: 9348,54 грн. - за основним платежем, 26364,54 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

14 вересня 2009 року ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на підставі вказаного акта перевірки прийняла рішення № 0005092380/0/20912, яким згідно зі статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» застосувала до ТОВ «Краківський ринок» штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1125079,23 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит по господарських операціях з проведення ремонтних робіт (з урахуванням вартості придбаних для цього товарно-матеріальних цінностей) у приміщеннях ТОВ «Краківський ринок» та виплати заробітної плати та обов'язкових відрахувань працівникам, які здійснювали такі роботи, які підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, з урахуванням того, що такі витрати пов'язані з господарською діяльністю товариства; роботи по виготовленню декоративної огорожі, монтажу системи вентиляції приміщень та послуги із розробки заходів на зменшення концентрації забруднюючих речовин та дозволу на скид забруднюючих речовин по вул. Базарній, 11 у м. Львові, пов'язані з господарською діяльністю товариства, з огляду на що позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит за наслідками проведення вказаних господарських операцій; 15 червня 2006 року, 17 липня 2006 року, 15 серпня 2006 року, 16 серпня 2006 року, 18 вересня 2006 року, 19 вересня 2006 року, 15 листопада 2006 року, 16 листопада 2006 року, 22 травня 2007 року, 23 травня 2007 року, 22 червня 2007 року, 23 червня 2007 року, 21 серпня 2007 року, 22 серпня 2007 року товариством здійснювалась виплата заробітної плати працівникам підприємства, що підтверджується платіжними відомостями по виплаті заробітної плати за відповідні періоди та сторінками касової книги, з огляду на що позивач мав право трьох днів зберігати готівку в касі підприємства понад встановлений ліміт, оскільки така готівка була призначена для здійснення виплат, які належали до фонду оплати праці; зазначення в товарних чеках найменування торговельного підприємства, назви товару, його ціни, дати продажу, підпису продавця є достатнім для твердження про те, що такі документи повністю відповідають вимогам, встановленим законодавством для розрахункового документа, та є підставою для підтвердження факту закупівлі товарів, використання коштів; матеріалами справи повністю підтверджується факт належного оформлення касових операцій по закупівлі товарів та своєчасного подання підзвітними особами звітів про використання коштів, що також знайшло своє відображення на 46 аркуші акту перевірки; у позивача був відсутній обов'язок щодо накладення на його працівників штрафу у розмірі 15% від суми неповернутих коштів, виданих таким особам під звіт, оскільки підзвітні особи своєчасно та у повному обсязі відзвітували про використання таких коштів; якщо нотаріус посвідчив договір з відчуження об'єктів нерухомого майна без сплати податку стороною договору, то обов'язок щодо сплати відповідних податкових зобов'язань покладається на нотаріуса як на податкового агента. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування тверджень податкового органу про подвійне включення товариством до складу податкового кредиту травня та липня 2008 року податку на додану вартість за однією і тією ж самою податковою накладною № 24 від 13 травня 2008 року, отриманою від ТОВ «Регіон 3», а також включення до складу податкового кредиту січня 2008 року податку на додану вартість за податковою накладною, виписаною ВАТ «Меблевий комбінат «Стрий» (продавцем) на адресу ОСОБА_2 (покупця), а не на адресу позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з пункту 3.1.2 акту, перевіркою було встановлено, що на формування показників рядка 04.10 декларацій «витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин» мало вплив проведення ремонтних робіт приміщень ТОВ «Краківський ринок». Для перевірки представлено договори на виконання ремонтно-будівельних робіт, кінці кожного місяця складались акти виконаних робіт. Також, перевіркою було встановлено, що згідно даних журналів - ордерів по рахунку 15 «Капітальні інвестиції» позивач списував на витрати та відповідно у рядку 04.10 податкової декларації - вартість будівельних матеріалів та заробітну плату і відрахування, а саме: за 2 квартал 2006 року вартість будівельних матеріалів - 198388,79 грн., заробітна плата і відрахування - 22771,21 грн.; за 1 квартал 2007 року вартість будівельних матеріалів - 47965,58 грн., заробітна плата і відрахування 34177,70 грн., за 3 квартал 2007 року вартість будівельних матеріалів - 61410,87 грн. та заробітна плата і відрахування - 35515,13 грн., за 4 квартал 2007 року вартість будівельних матеріалів - 22750,54 грн. та заробітна плата і відрахування - 22500,46 грн., за 2 квартал 2008 року вартість будівельних матеріалів - 143514,05 грн. та заробітна плата і відрахування - 67879,31 грн.

Разом з цим, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість податковий орган визначив те, що для проведення перевірки не представлено первинних документів, підтверджуючих отримання будівельних робіт, та їх призначення для ведення господарської діяльності, а також списання будівельних матеріалів та нарахування заробітної плати. При цьому, на 13 аркуші акту перевірки було вказано, що товариством до перевірки були надані акти за формою №КБ-2в та довідки за формою №КБ-3, проте не надана проектно-кошторисна документація, що свідчить про те, що понесені позивачем витрати не пов'язані з веденням господарської діяльності товариства.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпунктом 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, абзацом 1 підпункту 5.6.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян). Додатково до виплат, передбачених підпунктом 5.6.1 цієї статті, до складу валових витрат платника податку включаються обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством, а також внески, визначені абзацом другим цього підпункту.

Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Також, у зв'язку з затвердженням доповнень до Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000 та зміною бази обчислення окремих складових кошторисної вартості будівництва наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) були затверджені типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт», і запроваджено їх застосування з 01 липня 2002 року.

Пунктом 2 наказу Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) поширено типові форми: № КБ-2в - на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності; № КБ-3 - на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування.

Зокрема, згідно положень пунктів 1 Пояснень щодо заповнення «Акту приймання виконаних підрядних робіт» (типової форми № КБ-2в) та «Довідки про вартість виконаних підрядних робіт» (типової форми № КБ-3), затверджених наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) акт приймання виконаних підрядних робіт складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві на основі журналу обліку виконаних робіт (форма № КБ-6) у двох примірниках і подається субпідрядником генпідряднику, генпідрядником - замовнику (забудовнику); довідка за формою № КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи з будівництва.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що на в підтвердження факту здійснення ремонтно-будівельних робіт, використання будівельних матеріалів та понесення затрат на оплату праці позивачем до перевірки були надані: довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форми № КБ-3) за червень 2006 року, вересень 2006 року, березень 2007 року, вересень 2007 року, грудень 2007 року, липень 2008 року; акти списання матеріалів за червень 2006 року, вересень 2006 року, березень 2007 року, вересень 2007 року, грудень 2007 року, липень 2008 року; підсумкові відомості ресурсів (витрати по факту) за червень 2006 року, вересень 2006 року, березень 2007 року, вересень 2007 року, грудень 2007 року, липень 2008 року: акти приймання виконаних підрядних робіт (форми №КБ-2в) за червень 2006 року, вересень 2006 року, березень 2007 року, вересень 2007 року, грудень 2007 року, липень 2008 року.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що подані позивачем первинні бухгалтерські документи є достатніми для твердження факту отримання будівельних робіт та їх призначення для ведення господарської діяльності, а також списання будівельних матеріалів та нарахування заробітної плати і відрахувань та, як наслідок, дають позивачу право на формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками здійснення таких операцій.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що здійснені господарські витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки ремонтно-будівельні роботи проводились у будівлях по вул. Газовій, 28, 29 та Базарній, 20 у м. Львові, які позивач використовує для ведення господарської діяльності, що знайшло своє відображення у акті перевірки, товариством було закуплено будівельні матеріали та використано працю людей, що працюють на підприємстві для поточного ремонту цих приміщень.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на суму 164218,25 грн. і завищення податкового кредиту на суму 25946,35 грн. та, як наслідок, неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 82109,12 грн. та в розмірі 12973,18 грн. відповідно.

Крім іншого, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарських операціях: з ПП «Інтергурт» щодо виготовлення декоративної огорожі (податкова накладна від 15 березня 2007 року № 3150000006 на суму 2886,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 481,00 грн.), з ПП фірма «АМК» щодо монтажу системи вентиляції приміщень (податкова накладна від 28 березня 2008 року № 3280000023 на суму 10200,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 1700,00 грн.) та з ПП «Будагрогурт» щодо розробки проекту на скид забруднюючих речовин (податкова накладна від 25 листопада 2008 року №1125000002 в сумі 1771,20 грн., в тому числі податок на додану вартість 295,20 грн.), оскільки такі роботи (послуги) не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність таких висновків податкового органу, оскільки вказані роботи (послуги) були виконані за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11, як є як юридичною адресою, так і місцезнаходженням ТОВ «Краківський ринок», що знайшло своє відображення і у пункті 2.3.2 акту перевірки, з урахуванням того, що в матеріалах наявна копія дозволу на скид стічних вод р.н.1880 чинного з 01 січня 2009 року до 31 грудня 2009 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність висновків податкового органу про завищення податкового кредиту на суму 2476,60 грн. та, як наслідок, неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1238,30 грн.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій згідно статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» слугували висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 2.8, 2.9, 3.4, 3.5, 3.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, які полягали у перевищенні залишків готівки в касі підприємства понад встановлений ліміт за період, що перевірявся, на загальну суму 422549,33 грн., а саме: за 15 червня 2006 року, за 17 липня 2006 року, за 15 серпня 2006 року, за 16 серпня 2006 року, за 18 вересня 2006 року, за 19 вересня 2006 року, за 15 листопада 2006 року, за 16 листопада 2006 року, за 22 травня 2007 року, за 23 травня 2007 року, за 22 червня 2007 року, за 23 червня 2007 року, за 21 серпня 2007 року, за 22 серпня 2007 року.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у вказані вище дати товариство здійснювало виплату заробітної плати своїм працівникам, що підтверджується витягом з касової книги за вказаний період та платіжними відомостями, а саме: за період з 15 червня 2006 року по 17 червня 2006 року: № ВЗП-000516 на суму 12404,10 грн., №ВЗП-000517 на суму 4835,11 грн., №ВЗП-000518 на суму 6125,53 грн., №ВЗП-000520 на суму 1658,63 грн., №ВЗП-000521 на суму 1328,12 грн.,№ВЗП-000522 на суму1992,18 грн., №ВЗП-000523 на суму 4854,27 грн., №ВЗП-000524 на суму 2936,12 грн., №ВЗП-000525 на суму 8151,96 грн., №ВЗП-000532 на суму 872 грн., ВЗП-000533 на суму 303,80 грн., ВЗП-000534 на суму 352,50 грн., ВЗП-000535 на суму 595 грн., ВЗП-000536 на суму 1177,80 грн.; за період з 17 липня 2006 року по 19 липня 2006 року: №ВЗП-000538 на суму 1992,18 грн., №ВЗП-000539 на суму 1328,12 грн., №ВЗП-000540 на суму 4817,32 грн., №ВЗП-000541 на суму 4130,37 грн., №ВЗП-000542 на суму 6733,38 грн., №ВЗП-000543 на суму 2395,47 грн., №ВЗП-000544 на суму 1661,11 грн., №ВЗП-000545 на суму 4623,36 грн., №ВЗП-000546 на суму 7965,78 грн., №ВЗП-000548 на суму 14294,80 грн., №ВЗП-000550 на суму 1111,00 грн., №ВЗП-000553 на суму 1681,93 грн., №ВЗП-000554 на сум 419,77 грн., №ВЗП-000555 на суму 221,80 грн., №ВЗП-000556 на суму 300 грн., №ВЗП-000557 на суму 326,55 грн., №ВЗП-000558 нас уму 1418,68 грн., №ВЗП-000559 на суму 354,44 грн., №ВЗП-000560 на суму 500 грн.; за період з 15 серпня 2006 року по 17 серпня 2006 року: №ВЗП-000570 на суму 4300,15 грн., №ВЗП-000571 на суму 1874,00 грн., №ВЗП-000572 на суму 4693,24 грн., №ВЗП-000573 на суму 6981,06 грн., №ВЗП-000574 на суму 15426,32 грн., №ВЗП-000575 на суму 1407,48 грн., №ВЗП-000576 на суму 2853,53 грн., №ВЗП-000577 на суму 2111,22 грн., №ВЗП-000578 на суму 8779,14 грн., №ВЗП-000579 на суму 1587,00 грн., №ВЗП-000590 на суму 1039,49 грн.; за період з 18 вересня 2006 року по 20 вересня 2006 року: №ВЗП-000599 на суму 16629,85 грн., №ВЗП-000600 на суму 1407,48 грн., №ВЗП-000601 на суму 2458,59 грн., №ВЗП-000602 на суму 2122,45 грн., №ВЗП-000603 на суму 4155,62 грн., №ВЗП-000604 на суму 4467,95 грн., №ВЗП- 000605 на суму 5408,17 грн., №ВЗП-000606 на суму 5288,05 грн.,№ВЗП-000607 на суму 2093,03 грн., №ВЗП-000608 на суму 400 грн., №ВЗП-000610 на суму 9641,22 грн., №ВЗП-000613 на суму 3120,97 грн., №ВЗП-000614 на суму 521,80 грн.; за період з 15 листопада 2006 року по 17 листопада 2006 року: №ВЗП-000649 на суму 4732,89 грн., №ВЗП-000650 на суму 2110,78 грн., № ВЗП-000651 на суму 4390,02 грн., №ВЗП-000652 на суму 1407,48 грн., №ВЗП-000653 на суму 7988,22 грн., №ВЗП-000654 на суму 20073,05 грн., №ВЗП-000655 на суму 2196 грн., №ВЗП-000656 на суму 6005,93 грн., №ВЗП-000657 на суму 2060,59 грн., №ВЗП-000658 на суму 51,60 грн., №ВЗП-000659 на суму 6888,55 грн., №ВЗП-000665 на суму 891,00 грн., №ВЗП-000666 на суму 680,00 грн., №ВЗП-000667 на суму 2000,00 грн., №ВЗП-000668 на суму 329,12 грн.; за період з 22 травня 2007 року по 24 травня 2007 року: №ВЗП-000865 на суму 28659,16 грн., №ВЗП-000882 на суму 6831,08 грн., №ВЗП-000883 на суму 4887,77 грн., №ВЗП-000884 на суму 2306,46 грн., №ВЗП-000885 на суму 6457,50 грн., №ВЗП-000886 на суму 5147,51 грн., №ВЗП-000887 на суму 1879,62 грн., №ВЗП-000888 на суму 5579,76 грн., №ВЗП-000889 на суму 1713,82 грн., №ВЗП-000890 на суму 1325,14 грн., №ВЗП-000891 на суму 500,00 грн., №ВЗП-000892 на суму 1000 грн.; за період з 22 червня 2007 року по 25 червня 2007 року: №ВЗП-000918 на суму 8894,12 грн., №ВЗП-000919 на суму 5313,72 грн., №ВЗП-000920 на суму 6515,48 грн., №ВЗП-000921 на суму 2527,02 грн., №ВЗП-000922 на суму 5502,45 грн., №ВЗП-000923 на суму 27401,22 грн., №ВЗП-000924 на суму 1454,72 грн., №ВЗП-000925 на суму 2419,32 грн., №ВЗП-000926 на суму 6227,00 грн., №ВЗП-000927 на суму 1943,40 грн., №ВЗП-000928 на суму 350 грн., №ВЗП-000929 на суму 350 грн.; за період з 21 серпня 2007 року по 23 серпня 2007 року: №ВЗП-000995 на суму 7000,49 грн., №ВЗП-000996 на суму 4196,12 грн., №ВЗП-000997 на суму 2735,50 грн., №ВЗП-000998 на суму 4925,49 грн., №ВЗП-000999 на суму 33556,80 грн., №ВЗП-001000 на суму 1493,56 грн., №ВЗП-001001 на суму 2040,75 грн., №ВЗП-001002 на суму 7055,21 грн., №ВЗП-001003 на суму 5936,09 грн., №ВЗП-001004 на суму 1999,45 грн.

Відповідно до пункту 2.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту). Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях (далі - видаткові відомості).

З огляду на те, що 15 червня 2006 року, 17 липня 2006 року, 15 серпня 2006 року, 16 серпня 2006 року, 18 вересня 2006 року, 19 вересня 2006 року, 15 листопада 2006 року, 16 листопада 2006 року, 22 травня 2007 року, 23 травня 2007 року, 22 червня 2007 року, 23 червня 2007 року, 21 серпня 2007 року, 22 серпня 2007 року товариством здійснювалась виплата заробітної плати працівникам підприємства, то позивач мав право трьох днів зберігати готівку в касі підприємства понад встановлений ліміт, оскільки така готівка була призначена для здійснення виплат, які належали до фонду оплати праці, у зв'язку з чим висновки податкового органу про перевищення позивачем залишків готівки в касі підприємства понад встановлений ліміт за період, який перевірявся, на загальну суму 422549,33 грн.

Крім іншого, як вбачається з акту перевірки, підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій згідно статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» слугували висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 3.1, 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, які полягали у відсутності у позивача платіжних документів, які б підтверджували факт закупівлі підзвітними особами товарів за видані під звіт кошти у загальній сумі 279980,45 грн. та факт своєчасного звітування такими особами, оскільки: товариством до перевірки були надані акти закупок, які не містили усіх реквізитів, що передбачені для типових накладних, зокрема: прізвище, ім'я, по - батькові продавця, місце проживання, ідентифікаційний код, в разі його відсутності - паспортні дані, на загальну суму 226132,45 грн. (про цьому, в акті перевірки було вказано, що довідки місцевих рад народних депутатів взяті у громадян, висновок чи довідка медичного нагляду або санітарного лікаря про доброякісність продукції); товариством до перевірки були надані товарні чеки, які не містили усіх реквізитів, що передбачені для розрахункового документа, на загальну суму 53848,12 грн.

За визначенням, наведеним у пункті 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розрахунковий документ - це документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Статтею 8 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, що форма, зміст розрахункових документів, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

На виконання приписів цієї норми було прийняте Положення про форму та зміст розрахункових документів, затверджене наказом ДПА України від 01 грудня 2000 року №614, у пункті 3.2 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, зокрема, що касовий чек повинен містити такі обов'язкові реквізити, визначені цим пунктом, а пунктом 2.1 цього Положення встановлено, що у разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Водночас, недолік реквізиту розрахункового документа не прирівняний в Положенні до відсутності розрахункового документа.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, товарні чеки та авансові звіти містять найменування торговельного підприємства, назви товару, його ціни, дати продажу, підпису продавця, що є достатнім для твердження про те, що такі документи є підставою для підтвердження факту закупівлі товарів, використання коштів.

Згідно з пунктом 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, ураховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням установлених термінів може дозволятися лише у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що факти належного оформлення касових операцій по закупівлі товарів та своєчасного подання підзвітними особами звітів про використання коштів підтверджені позивачем належними та допустимими доказами.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що при встановленні факту наявності доданих до авансових звітів товарних чеків та актів закупок, які містили незначні недоліки, та своєчасного звітування підзвітними особами про витрачені еошти притягнення позивача до відповідальності, визначеної у статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», є неправомірним.

Крім іншого, колегія суддів вказує, що своєю суттю передбачені статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» штрафні (фінансові) санкції є адміністративно-господарськими санкціями, а тому її застосування регулюється нормами глави 27 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно частини 1 статті 238, частини 1 статті 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків; адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, податковим органом був пропущений строк застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, визначений статтею 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1125079,23 згідно оспорюваного рішення.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб податковий орган визначив те, що позивач здійснив відшкодування підзвітним особам (ОСОБА_4 та ОСОБА_5) витрат за придбання товарів на загальну суму 53848,12 грн., до яких не було додано належним чином оформлених товарних чеків, з огляду на що в силу положень підпунктів 9.10.1, 9.10.2, 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на таких працівників повинен накладатись штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, а з огляду на те, що суми коштів, виданих під звіт, не були повернуті підзвітними особами взагалі, то відповідно до пункту 3.4 статті 3 цього Закону такі суми збільшуються на коефіцієнт 1,1494 в 2006 році та на коефіцієнт 1,1765 в 2008 - 2009 роках, з огляду на що податковий орган донарахував позивачу податок з доходів фізичних осіб в сумі 8948,59 грн. за такі порушення.

Разом з цим, як було встановлено вище, факт своєчасного звітування підзвітними особами за витрачені кошти у загальній сумі 53848,12 грн. підтверджений належними та допустимими доказами, а також звітами про використання коштів, з урахуванням того, що на 46 аркуші акту перевірки (у таблиці), було зазначено, що авансові звіти та товарні чеки до перевірки подані.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав прийшов до висновку про порушення позивачем вимог пунктів 3.1, 7.39 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та підпунктів 9.10.1, 9.10.2, 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім того, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб податковий орган також визначив те, що позивач в 2006 - 2008 роках позивач здійснив виплату доходів на користь приватних нотаріусів (прізвища, імена та по-батькові яких вказані на 39 аркуші акту перевірки) на загальну суму 2685,0 0 грн., проте не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 399,95 грн.

За визначенням, наведеним у пункті 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об'єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в статті 11 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору. Сума податку самостійно сплачується сторонами (або однією стороною) договору до його нотаріального посвідчення через установи банків у сумі, визначеній податковим агентом.

Таким чином, обов'язок щодо сплати податку законодавець покладає на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов'язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язку погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Як випливає зі змісту наведеної норми, установлена нею відповідальність настає в разі невчинення податковим агентом будь-якої з визначених йому дій, зокрема в разі неналежного нарахування суми податку у встановлених Законом випадках.

Здійснення нотаріального посвідчення договору про відчуження нерухомості за відсутності документа, що підтверджує сплату сторонами договору визначеної нотаріусом суми податку, є неналежним виконанням нотаріусом покладених на нього функцій податкового агента в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб. Інше застосування зазначених законодавчих норм суперечитиме змісту поняття податкового агента, а також припису підпункту 11.3 статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яким прямо передбачено покладення на нотаріуса функцій податкового агента.

Таким чином, якщо нотаріус посвідчив договір з відчуження об'єктів нерухомого майна без сплати податку стороною договору, обов'язок щодо сплати відповідних податкових зобов'язань повинен виконати нотаріус - податковий агент.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність висновків податкового органу про наявність підстав для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 9348,54 грн. та, як наслідок, неправомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 26364,54 грн.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про наявність підстав для часткового задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Львова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ І.В. Борисенко

______ А.М. Лосєв