Ухвала суду № 53646412, 12.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

12 листопада 2015 року м. Київ К/800/47920/15

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування рішення від 05.03.2015 р. №197-15 та зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судами встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Афганістану, за національністю -пуштун, за віросповіданням - мусульманин. З Афганістану позивач виїхав приблизно 25.08.2014 р. автомобілем з м. Кундуз (Афганістан) до м. Душанбе (Таджикистан), де перебував кілька діб. З м. Душанбе позивач автомобілем дістався до м. Москви (Російська Федерація), де також пробув декілька діб. З м. Москви позивач на автобусі вирушив у напрямку державного кордону України, який перетнув нелегально, поза пунктом пропуску. На початку вересня 2014 р. позивач прибув до м. Одеси, маючи при собі свідоцтво про народження, де 09.10.2014 р. звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України із заявою № 257 щодо отримання захисту.

В обґрунтування свого звернення позивач зазначив, що в Афганістані він працював водієм начальника районної адміністрації у районі Хан Абат, у зв'язку із чим з боку "Талібан" на його адресу почали надходити погрози та вимоги покинути роботу. Після надходження декількох погроз родина позивача прийняла рішення про необхідність позивачу покинути Афганістан, тоді батько через контрабандистів організував його виїзд до Таджикистану, звідки позивача доставили до м. Москви, далі його автомобілем доставили у незнайому йому країну (Україну, м. Одеси), де він вирішив отримати захист держави.

Рішенням ДМС України від 05.03.2015р. № 197-15 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини першої цього Закону, відсутні.

Судові рішення мотивовані тим, що відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та не знайшли свого підтвердження умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянської належності, а позивач не вважається біженцем у розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу № 1967 року щодо статусу біженців, Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року), за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на те, що надав усі необхідні докази для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.К. Черпак