Ухвала суду № 53646099, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ К/800/11135/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.,

Малиніна В.В.,

Швеця В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2014 року громадянин Ірану ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14.10.2014 року №510-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року.

Позивач ОСОБА_1 не погодився з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року і звернувся до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

11.04.2014 року позивач звернувся до органів міграційної служби із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з висновком від 06.08.2014 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, погодженим начальником Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, рекомендовано Державній міграційній службі України відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 14.10.2014 року №510-14 позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, щодо якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Підставою для винесення спірного рішення про залишення адміністративної скарги без задоволення суб'єктом владних повноважень стала відсутність жодних фактичних даних, які б давали змогу кваліфікувати заявника як біженця.

Не погоджуючись з таким рішенням від 14.10.2014 року №510-14, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувані рішення є обґрунтованими і законними, оскільки, в даному випадку, відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З таким висновком суду попередніх інстанції погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до положень частини шостої статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI) рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодної обставини, яка б давала підстави до визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема те, що він за місцем громадянської належності може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

На підставі встановлених по справі обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, що в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав, передбачених пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості вимог позивача щодо визнання неправомірним та скасування наказу від 04.07.2014 № 84 Державної міграційної служби України, про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відповідно до п.б Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, ДМС України в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону, приймає рішення про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи з наведеного, колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, так як рішення відповідача, як суб'єкта владних повноважень є законними, вчиненими у відповідності до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.3 ст. 2 КАС України.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, повно дослідили докази по справі та ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до вимог ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 231 КАС України суд, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець