Ухвала суду № 53646052, 02.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 року м. Київ К/800/22683/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року

у справі №2а-14306/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Етвасс»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Етвасс» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 31 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 05 жовтня 2012 року № 0001272220, № 0001282220 та № 0001292220. Стягнув з Державного бюджету України (шляхом списання із рахунку відповідача) на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 2 146,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу на підставі наказів від 31 липня 2012 року № 654 та від 23 серпня 2012 року № 776 провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 серпня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 серпня 2012 року, про що склали акт від 07 вересня 2012 року № 1647/2220/33673904, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 152.1.11 пункту 152.1 статті 152 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на 162 212,00 грн.; пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 91 122,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 05 жовтня 2012 року №0001272220, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 183 390,00 грн., з яких 162 212,00 грн. за основним платежем та 21 178,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; №0001282220, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 520,50 грн., з яких 10 347,00 грн. за основним платежем та 5 173,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та №0001292220, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 80 845,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для визначення позивачу сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість, податку на прибуток та зменшення розміру від'ємного значення слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість витрат понесених у результаті здійснення господарської діяльності з ТОВ «Укрнадраресурси» за нікчемним правочином.

За висновками податкового органу, операції позивача з зазначеним контрагентом не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети), оскільки не мають на меті одержання економічно ефекту у результаті господарської або іншої економічної діяльності.

Такі доводи відповідача ґрунтуються на висновках актів від 24 лютого 2012 року №574/232/36627473, від 17 жовтня 2011 року № 4388/232/36627473, від 31 жовтня 2011 року № 5466/232/36627473 та № 6762/232/36627473 про результати зустрічних звірок контрагента позивача - ТОВ «Укрнадраресурси», якими було встановлено порушення останнім вимог статей 203, 207, 215, 216 Цивільного кодексу України, у частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; відсутність об'єктів оподаткування з податку на прибуток при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01 травня 2011 року по 31 травня 2011 року; відсутність факту реального вчинення господарських відносин з ТОВ «ГНК «Система» у травні 2011 року на загальну суму сформованого податкового кредиту - 2 720 316,67 грн.; неправомірне відображення в податковому обліку господарських операцій за період травень-вересень 2011 року; проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту; неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом виконання договірних відносин з зазначеним контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (комітент) та ТОВ «Укрнадраресурси» (комісіонер) було укладено договір комісії від 27 грудня 2010 року № К-150/11, за умовами якого комітент доручив, а комісіонер зобов'язався укласти за винагороду від свого імені та за рахунок комітента договори спрямовані на купівлю (поставку) останньому в 2011 році природного газу.

На момент укладення та виконання зазначеного договору комісії ТОВ «Укрнадраресурси» мало ліцензію на здійснення діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом серії АВ № 472094 (строком дії з 11 лютого 2010 року по 10 лютого 2015 року), видану 02 березня 2010 року Національною комісією регулювання електроенергетики України.

На виконання умов договору комісії ТОВ «Укрнадраресурси» у ІІ-ІІІ кварталах 2011 року передало позивачу природний газ у загальному обсязі 100 434,893 тис. куб. м. на загальну суму 1 884 152,77 грн., у т.ч. цільова надбавка 2% - 30 786,81 грн. та ПДВ 20% - 314 025,46 грн.

Операції з придбання позивачем природного газу у ТОВ «Укрнадраресурси» у зазначений період оформлені належним чином складеними податковими накладними, рахунками, актами виконаних послуг, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за червень, липень, серпень, вересень 2011 року, додатками 5 (розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) до податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за червень, липень, серпень, вересень 2011 року, податковими деклараціями з податку на прибуток підприємства за ІІ-ІІІ квартали 2011 року, виписками за банківських рахунків.

Комісіонером щомісяця позивачу надавались усні звіти (у формі телефонограми) про виконання доручення позивача за договором комісії, що підтверджується журналом реєстрації телефонограм, прийнятих позивачем за період з червня 2011 року по вересень 2011 року.

Транспортування природного у ТОВ «Укрнадраресурси» газу у ІІ-ІІІ кварталах 2011 року до газової мережі позивача здійснювалось магістральними трубопроводами та газорозподільними мережами Дергачівської філії ПАТ «Харківгаз» та УМГ «Харківтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» згідно договору про надання послуг з транспортування природного газу від 30 грудня 2010 року № 03Т-23КП/88318, укладеного між позивачем, Дергачівською філією ПАТ «Харківгаз» та УМГ «Харківтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», технічної угоди від 01 жовтня 2011 року №03Т-23КП, укладеної між позивачем та ПАТ «Харківгаз» та договору про закупівлю природного газу та послуг з його транспортування від 28 грудня 2010 року № 03П-125ГК, укладеного між позивачем та ПАТ «Харківгаз».

На виконання даних договорів з транспортування сторонами були складені первинні документи, копії яких наявні у матеріалах справи, а саме: рахунки, рахунки-фактури, податкові накладні, технічні акти з транспортування природного газу, акти про виконання наданих послуг з транспортування природного газу.

Оприбуткування отриманого позивачем природного газу підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 за червень, липень, серпень, вересень 2011 року.

Природний газ, придбаний позивачем у ТОВ «Укрнадраресурси» у ІІ-ІІІ кварталах 2011 року, у повному обсязі був реалізований кінцевим покупцям, тобто був повністю використаний позивачем в оподатковуваний операціях в межах своєї господарської діяльності, що підтверджується копіями звітів (форма № ЗВР-1) про використання реєстраторів розрахункових операцій, а також копіями виписок за банківськими рахунками позивача.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не було взято до уваги твердження податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування витрат серпня 2011 року за результатом здійснення господарської діяльності з вказаним контрагентом, оскільки позивач у вказаний період не мав жодних фінансово-господарських відносин з ТОВ «Укрнадраресурси».

Також колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Укрнадраресурси».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Укрнадраресурси».

Крім того, дані перевірок контрагента позивача не можуть бути підставою для висновку про неправомірність включення останнім спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, з огляду на що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень відповідає правильному застосуванню положень Податкового кодексу України.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі №2а-14306/12/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.