Ухвала суду № 53644714, 17.11.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Коваленко Д.С.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року справа №425/36/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.,

суддів Васильєвої І.А.,

Жаботинської С.В.,

у письмовому провадженні розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 31 серпня 2015 р. у справі № 425/36/15-а (головуючий І інстанції Коваленко Д.С.) за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кабінет Міністрів України, про зобов'язання вчинити певні дії та засоби, про зобов'язання утриматись від вчинення певних дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди, а також про стягнення несплаченої частини пенсії, з урахуванням пені та нарахованих на ці суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії та засоби, про зобов'язання утриматись від вчинення певних дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди, а також про стягнення несплаченої частини пенсії, з урахуванням пені та нарахованих на ці суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 31 серпня 2015 р. у справі № 425/36/15-а в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (т.3 арк. справи 200-207).

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. (т.3 арк. справи 215-220)

Апеляційний розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження з врахуванням приписів частини 6 статті 128, пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України з огляду на те, що жодна з осіб, яки беруть участь у справі не прибула у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання. За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

При зверненні до суду позивач визначив позовні вимоги та їх обґрунтування до відповідачів (з урахуванням доповнень та уточнень) наступним чином.

Відповідач при призначенні, позивачу пенсії за віком 02 січня 2012 року, на думку позивача, неправомірно обчислив її розмір на рівні 4195 гривень 47 копійок, оскільки пенсію було враховано не від повного заробітку позивача, з якого були сплачені страхові внески, а лише від частини такого заробітку, а також неправомірно було застосовано коефіцієнт щомісячної заробітної плати позивача 5,6, який є обмеженим. Що і призвело до неповного визначення розміру пенсії позивачу, щомісячної недоплати частини пенсії у розмірі 3586 гривень 37 копійок, а тому й порушення його права власності в аспекті права на отримання пенсії у належному (повному) розмірі, яку він не отримує, а також заподіяння йому матеріальної шкоди (у вигляді як тих матеріальних витрат на медичні послуги і придбання медичних і лікарських засобів, які він вже зробив так і тих витрат, які він мусить зробити для відновлення свого ушкодженого здоров'я внаслідок неправомірних дій та рішень відповідача) та моральної шкоди, внаслідок моральних страждань у зв'язку із ушкодженням його здоров'я та порушення права власності при наявності ознак дискримінації через неправомірно прийняте рішення про призначення йому пенсії, неправомірні відмови у наданні йому інформації за його запитами у вигляді його персональних даних, та відмову поновити його порушені права.

У суді першої інстанції встановлено, що позивач, фактично, просив суд визнати дії відповідача в частині призначенні пенсії не від повного його заробітку та застосування коефіцієнту його щомісячної заробітної плати на рівні 5,6, та відмови у здійсненні перерахунку пенсії - неправомірними і такими, що мали місце при наявності ознак дискримінації; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок раніше призначеної йому 02 січня 2012 року пенсії, беручи до уваги повний розмір його заробітку, з якого були сплачені страхові внески, а також здійснити її донарахування за кожен місяць неповної виплати; зобов'язати відповідача у триденний строк виплатити йому недоотриману ним за період з 02 січня 2012 року по 31 травня 2015 року пенсію, з врахуванням пені у вигляді 120% річних НБУ, 3 % річних, інфляційних втрат, у розмірі 268491 гривень; зобов'язати відповідача відшкодувати отриману ним матеріальну шкоду у вигляді тих матеріальних витрат на медичні послуги і придбання медичних і лікарських засобів, які він вже зробив, з урахуванням інфляції (130656 гривень, з яких: 78998 гривень - підтверджені документально, а 51658 гривень - не підтверджені документально) так і тих витрат, які він мусить зробити для відновлення свого ушкодженого здоров'я, з урахуванням інфляції (5009665 гривень); зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду, з урахуванням інфляції, станом на 01 липня 2015 року у розмірі 13345129 гривень; зобов'язати третю особу гарантувати повернення недоотриманої пенсії, з урахуванням пені 120% річних НБУ, 3 % річних, інфляційних втрат на відшкодування матеріальної і моральної шкоди; зобов'язати відповідача не допускати дискримінації права позивача на отримання пенсії у повному розмірі; зобов'язати відповідача надати позивачу інформацію, яку він просив надати у своїх зверненнях.

Позиція відповідача при судовому розгляді у суді першої інстанції полягала у тому, що розмір пенсії позивачу обчислено правомірно і правильно, без жодної дискримінації. Розмір пенсії обраховувався на підставі діючого законодавства, а розмір заробітної плати позивача, з якого було сплачено страхові внески дійсно було взято у межах сум, які не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання позивачем таких сум, і коефіцієнт заробітної плати на рівні 5,6, оскільки цього вимагали положення статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Персональні дані позивача у вигляді розміру його заробітної плати були взяті з наданих ним довідок і лише потім знижені до розміру 5,6. А інформація на всі звернення позивача була надана йому у відповідності із законом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено при апеляційному розгляді, позивач ОСОБА_3, 09 лютого 2012 року звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області із заявою про призначення йому пенсії за віком (арк.справи 41 зворотній бік. том 2). До якої додав документи, на підставі яких просив обчислити йому пенсію за 60 календарних місяців страхового стажу з 01 червня 1989 року по 31 травня 1994 року, отриману в ВАТ «Краситель», в/п «Рембудмонтаж», кооперативі «Резерв», а за період з 2000 року по 2010 роки заробітну плату в/п «Рембудмонтаж» та приватного підприємця ОСОБА_3 на підстав даних персоніфікованого обліку управління Пенсійного фонду (арк.справи 41 зворотній бік - 57,59, 63 зворотній бік, том 2).

Перевіривши достовірність наданих ОСОБА_3 довідок про заробітну плату для призначення йому пенсії (арк.справи 58 тому 2), Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області з 03 січня 2012 року призначило йому пенсію за віком у розмірі 4197 гривень 47 копійок (арк.справи 38 зворотній бік - 41 тому 2).

Не погоджуючись із призначеним йому розміром пенсії, ОСОБА_3 з метою отримання інформації про умови її нарахування, у тому числі інформації про те, які його персональні дані були враховані при обчисленні пенсії, а які ні, за якими нормами закону відбувалось таке нарахування, ким воно було здійснено, за яким механізмом та чому було обмежено розмір його заробітної плати при обчисленні пенсії і застосовано інший коефіцієнт його заробітної плати, ніж повинен був бути застосованим за законом та наданими ним документами, а також з метою здійснення Управлінням Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області перерахунку, на його думку, неправильно визначеного розміру пенсії. ОСОБА_3 у період з березня 2012 року по грудень 2014 року звертався з численними запитами до названого управління, Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, Державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики», Miністерства соціальної політики, Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (т.1 арк.справи 34-60, т.2 арк. справи 1,7-11,99-118).

Кожен запит ОСОБА_3 не був залишений без уваги і на кожен з них, йому була надана відповідь (т.1 арк.справи 61-116, т.2 арк.. справи 12-20,119-125,157), однак, на думку ОСОБА_3 у своїй сукупності, вони мали суперечливий характер, і тільки у грудні 2014 року з листа директора департаменту пенсійного забезпечення пенсійного фонду України, він дізнався, що має місце його дискримінація на отримання повної пенсії, а всі інші листи складені протиправно, і до нього неправомірно було застосовано коефіцієнт заробітної плати 5,6, а сам розмір заробітної плати для обчислення пенсії було безпідставно зменшено відповідачем (арк.справи1-6 тому 1).

Також встановено, що ОСОБА_3, у період з 04 лютого 2013 року по 18 лютого 2013 року знаходився на стаціонарному лікуванні у нейрохірургічному відділенні Державного лікувально-профілактичного закладу «Центральної клінічної лікарні Укрзалізниці», з діагнозом внутрішньомозкова пухлина лобово-тем'яної часток мозку ліворуч, правобічний геміпарез, часткова моторна афазія, де йому була проведена операція по видаленню внутрішньомозкової пухлини (т.1 арк.справи 119). У період з 26 лютого 2013 року по 22 березня 2013 року та з 16 квітня 2013 року по 20 травня 2013 року, ОСОБА_3 проходив курс лікування у Державній установі «Інститут медичної радіології імені С.П.Григор'сва Національної академії медичних наук України», що супроводжувалось витратами на придбання лікарських і медичних засобів та препаратів, а також медичних послуг. (т.1 арк.справи 121-122,127-140).

Після чого, для захисту свого права на отримання пенсії у належному розмірі, ОСОБА_3 звернувся до суду (т.1 арк.справи 1-116).

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб'єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір, в межах якого позивач, вважає що відповідач при призначенні йому пенсії за віком вчинив протиправно і дискримінаційно, оскільки обчислив її розмір не від усієї суми заробітної плати позивача, з якої сплачувались страхові внески та розрахував неправильний коефіцієнт його заробітної плати, чим порушив його право на призначення пенсії у належному (повному) розмірі, завдав йому внаслідок цього матеріальної і моральної шкоди, а також обмежив його у праві на отримання інформації у зв'язку з її ненаданням.

Положеннями частини 1 статті 46 Конституції. України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 96 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами.

Так, положеннями частини 1 статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів: солідарної і накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а також системи недержавного пенсійного забезпечення. При цьому солідарна система, на відміну від інших двох систем, базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Отже, пенсійні виплати у солідарній системі в Україні здійснюються на умовах та у

порядку, передбаченому цим законом.

Є прийнятною позиція позивача, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).

Однак, з огляду на положення статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей принцип не є єдиним, оскільки існують і такі принципи як солідарність та субсидування у солідарній системі, а також принцип спрямування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу, що вочевидь, впливає на порядок розподілу страхових внесків у солідарній системі.

Пенсія за віком, яку просив призначити позивач, звернувшись до відповідача 09 лютого 2012 року, відповідно до статті 9 вказаного вище закону є різновидом пенсійних виплат саме солідарної системи України, умови набуття права, та порядок визначення розміру виплати якої прямо передбачено цим же законом.

Так, стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії, передбачала якості умов набуття чоловіками права на пенсію за віком: досягнення віку 60 років та наявність страхового стажу не менше 15 років.

Колегія суддів зазначає, що між сторонами відсутній спір щодо набуття позивачем права на пенсію за віком, однак, наявний спір в частині правильності визначення відповідачем її розміру (т.1 арк.справи 1-6, т.2 арк. справи 29-30).

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що призначення позивачу пенсії саме з 03 січня 2012 року, а не з 02 січня 2012 року, на що посилався позивач, здійснено правомірно з огляду на положення статті пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та той факт, що пенсійного віку позивач досяг 02 січня 2012 року.

Питанню щодо визначення конкретного розміру пенсії за віком, у солідарній системі України, при її первинному призначенні конкретному пенсіонеру присвячені статті 27-29 і 40-41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, положеннями частини 1 статті 27 передбачено, що розмір пенсії за віком визначається за формулою: П= Зп х Кс, де:

П - розмір пенсії у гривнях,

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 закону, з якої обчислюється пенсія у гривнях,

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього ж закону.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що показник Зп визначається відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак з обов'язковим врахування положень статті 41 цього ж закону, з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 40 передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп= Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях,

Зс - середня заробітна плата (дохід) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 ...),

К - кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Однак, коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується при обчисленні пенсії (Кз), визначається за формулою: Кз=Зв : Зс, де:

Зв - це сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, але не тільки така з якої сплачено страхові внески, а й яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу).

Тобто, показник Зв - це не просто розмір заробітної плати (дохід) застрахованої особи з якої було сплачено страхові внески, а такий її розмір, який відповідно до цього закону, тобто Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» враховується для обчислення пенсії за місяць, а не виключно такий її розмір, що обчислено на умовах статті 40 цього закону, як вважав позивач.

Зокрема, стаття 41 вказаного закону прямо передбачає які саме суми заробітної плати (доходу) застрахованої особи, враховуються в заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії.

Серед іншого, пункт 2 частини 1 статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, до заробітної плати для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Тобто, при необхідності врахування заробітної плати за періоди, що вказані у цій нормі (як і у випадку з позивачем), для обчислення пенсії у солідарній системі України конкретній особі вперше, наприклад пенсії за віком (як у випадку з позивачем), розмір такої заробітної плати у будь-якому випадку не може бути врахованим більше ніж суми, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включались до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", та більше суми, яка складала 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум, навіть якщо особа, яка претендує на отримання пенсії, у вказані періоди, отримувала значно більший розмір заробітної плати (як у випадку позивача).

Отже, у такий, визначений законодавцем України спосіб, і реалізується принцип солідарності у солідарній системі загальнообов'язковою державного пенсійного страхування в Україні. Оскільки частина коштів однієї особи розподіляється на інших, а це означає, що у солідарній системі України, як мінімум у вказаному вище випадку, сплата особою внеску на державне соціальне страхування або збору на обов'язкове державне пенсійне страхування не надає особі право на отримання пенсії у певному розмірі, і тому не може порушувати право власності позивача (у тому числі на який-небудь заздалегідь визначений еквівалент від розподілу коштів пенсійного фонду), на чому наполягав позивач у своїх поясненнях.

А стаття 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, з огляду на рішення Європейської Комісії з прав людини у справі «Мюллер проти Австрії» на яке посилався позивач, як на підтвердження того, що пенсія є його правом власності, встановлює, що право на пенсію по старості не включено як таке в перелік прав, передбачених Конвенцією. При цьому, розглянувши вимоги пана Мюллера, щодо порушення статті 1 у зв'язку із невиплатою йому пенсії у тому розмірі, на який він розраховував, але при сплаті ним внесків у систему соціального страхування, названа комісія їх відхилила на тій підставі, що стаття 1 хоча і могла б гарантувати право людині на отримання вигоди, її не можна тлумачити як таку, що надає цій людині право отримувати конкретну суму (заява №5849/72, Мюллер проти Австрии, Comm: Report 1.10.75, paras.29-30. D.R. 3, p. 25 (31). 17.3.70. Collection 33. p.53 ).

Також, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки Європейської Комісії з прав людини, надані нею при розгляді таких заяв, як №4130/69,Dec.20.7.71.Collection 38,р.9(14) и №.4288/69,Dec., де названа комісія здійснила розмежування між системами, в яких її учасник сплачує внесок у певний фонд і в яких через такий платіж утворюється визначений пай, який може бути встановлений у будь-який і конкретний момент, та системами, в яких взаємозв'язок між внеском та його послідуючими пільгами набагато менш безпосередній.

Остання система базується на принципі соціальної солідарності. У такій системі немає прямої залежності між розмірами внесків та встановлюваними пільгами (№ 10971/84, Dec.10.7.85. D.R. 43. p.190(191-192)). А солідарна система України, право на отримання пенсії в якій має позивач, є саме такою.

Що стосується таких рішень Європейського Суду з прав людини, як «Мюллер проти Австрії», «Белле, Хуертас и Виалет проти Франції» та «J.S. та інші проти Польщі», на які посилався позивач, у тому аспекті, що обов'язкові страхові внески можуть, при певних обставинах, породжувати право власності, а спосіб розподілення таких коштів впливає на таке право, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

У своєму останньому за часом прийняття рішенні, по відношенню до рішень вказаних вище, Європейський Суд з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 і 71378/10) в аспекті, що стосується соціальних виплат зазначив, що стаття 1 Першого Протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою (пункт 31).

Тобто, за висновком Європейського Суду з прав людини, стаття 1 Першого Протокол дає можливість Україні обрати солідарну систему соціального страхування, в якій обов'язкові страхові внески не створюють автоматичного права власності на них, а також має можливість встановити розмір виплат у такій системі, що і було зроблено. При цьому, на думку суду, позивач не довів, що у наявності є які-небудь обставини, які породжують у нього право власності на такі внески.

Але разом з цим, суд першої інстанції правильно врахував також і висновок вказаного Суду, що був наданий ним у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства», зокрема в ухвалі щодо прийнятності заяв (№65731/01 і 65900/01) в тій частині, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (пункт 54).

З урахуванням аналізу положень статей 27-29 і 40-41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як чинного на день призначення пенсії позивачу законодавства України, та перевіривши їх дотримання відповідачем при призначенні позивачу пенсії, з урахуванням наданих ним довідок про заробітну плату у спірні періоди, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстнції, що втручання у майнове право позивача, що підпадає під дію статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відсутнє.

При призначенні пенсії позивачу, з огляду на вказане законодавство та розміри заробітної плати позивача у спірний період (з 01.06.1989 р. по 30.04.1990 р.; з 01.01.1991 р. по 31.01.1991 р.; з 01.03.1991 р. по 30.04.1991 р.; з 01.07.1991 р. по 30.11.1991 р.; з 01.01.1992 р. по 28.02.1993 р.; з 01.06.1993 р. по 31.10.1993 р.) суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач діяв у відповідності до цього законодавства і правомірно обмежив заробіток позивача за спірний період для включення його при обчисленні пенсії сумами, що дорівнювали 5.6 розміру заробітної плати в Україні на день отримання заробітку позивача за спірний період, і як наслідок, правомірно застосував коефіцієнт середньої заробітної плати позивача у цей період на рівні 5,6 розміру заробітної плати в Україні на день отримання заробітку позивача у спірний період.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував і те, що для обчислення пенсії позивач сам обрав вказані періоди своєї роботи, які мали місце до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Доводи ж позивача в тій частині, що обмеження розміру його заробітної плати розміром 5,6 заробітної плати в Україні на день отримання заробітку позивача у спірний період, до нього застосовуватись не повинно було, оскільки у період з 01 по 31 березня 2001 року його індивідуальний коефіцієнт за визначенням самого відповідача склав більше ніж 5,6, колегія суддів вважає помилковими, оскільки у вказаний період вже було запроваджено обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), і тому обмеження заробітної плати позивача розміром 5,6 заробітної плати в Україні на день отримання заробітку, не застосовувалось.

Колегія суддів звертає увагу, що для врахування при обчисленні пенсії позивачу виключно з його стажу роботи та розміру заробітної плати, без застосування положень статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на чому він наполягав у своїх письмових поясненнях та заявах (т.1 арк.справи 1-6, т.2 арк. справи 84-89, т.3 арк. справи 163-165), не має жодного правового підґрунтя у національному законодавстві. Те саме стосується і обґрунтувань позивача в частині правильності застосування формул для обчислення йому пенсії за його підрахунками ( т. 1 арк.справи 7-14, 153-155,195-197, т.2 арк.справи 34-37,70-71,84-89,93-98,140-148,177-184,203-209, т.3 арк.справи 1-12,19- 33,38-42,49-64.68-86,95-99.101-102.111-116.130-133.157.163-165,171-173.179-180.188-191)

Відсутність прямого посилання у статті 40 названого закону на необхідність при обчисленні пенсії застосування положень статті 41, не може свідчити про неможливість такого застосування з огляду на системне тлумачення цих норм.

Що стосується доводів позивача про необхідність врахування ухвали Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2010 року (№К-18808/08) та постанови Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції сто воно їх безпідставності, оскільки названі судові рішення постановлено у справах з іншим предметом спору. Зокрема, вказані рішення містять висновки про те, які види виплат враховуються в заробіток (дохід) особи для обчислення пенсії. Однак, висновків щодо можливості чи неможливості зменшення обчисленого розміру заробітку при включенні до нього вказаних у цих рішеннях видів виплат, вони не мають. У даній справі, спірним правовим питанням є саме можливості чи неможливості зменшення обчисленого розміру заробітку при включенні до нього вказаних у цих рішеннях видів виплат. Є помилковим твердження позивача, що вказані судові рішення містять тлумачення пункту 2 частини 1 статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в аспекті правового питання, що є спірним у цій справі.

З цих же мотивів, для вирішення справи, не можуть бути застосованими ті рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається у своїх письмових поясненнях і заявах позивач.

Також є безпідставними доводи позивача, що обмеження відповідачем права на пенсію позивача мало місце у зв'язку із обмеженням відповідачем заробітку, який позивач мав у минулому, оскільки таке обмеження було передбачено діючим на момент призначення пенсії позивачу законодавством, а право на пенсію позивач набув тільки у січні 2012 року, і тому право на призначення йому пенсії із повного заробітку (на підставі статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як вказував позивач) у нього не виникло. Як наслідок, звузити таке право не міг і відповідач, а для застосування положень статті 58 та 22 Конституції України, у випадку позивача, не має фактичних підстав.

Також, незважаючи на те, що обрахунок пенсії позивача було дійсно здійснено в автоматичному режимі, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач не довів порушення його права на призначення пенсії у належному (повному) розмірі таким обрахунком, оскільки обчислення було здійснено на підставі документів, що надав позивач та згідно чинного законодавства. А тому, підстави для захисту позивача від автоматизованого рішення, а тому і задоволення позовних вимог в цій частині, відсутні.

Розглядаючи вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача визначити у ручному режимі та надати йому: повний розмір його заробітку, розрахунок щомісячного індивідуального коефіцієнту заробітку позивача від повного розміру його заробітної плати, розрахунок повної пенсії від повного розміру його заробітку (у тому числі з індексацією за період з 02 січня 2012 року) та із застосуванням щомісячного індивідуального коефіцієнту його заробітку від повного розміру його заробітної плати, а також розрахунок щомісячної пенсії з індексацією за період з 02 січня 2012 року, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в цій частині з огляду на наступне.

Встановлено, що відповідач використовував тільки такі дані заробітку позивача, які відповідають даним підприємств та архівних установ, що вказані у довідках, які надав позивач, для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача надати інформацію щодо джерела збирання не відповідному дійсності заробітку позивача не має фактичних підстав. З цих же мотивів, тобто за відсутністю фактичних підстав, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача щодо надання йому механізму автоматичної обробки його персональних даних, який призводить до наслідків обмеження пенсії та його дискримінації, оскільки обмеження пенсії позивача та його дискримінація, судом як першої, так і апеляційної інстанцій не встановлені.

Вимоги позивача щодо надання йому відповідачем розміру його повного заробітку, джерелом збирання якого були дані підприємств та архівних установ, також не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що відповідач таку вимогу задовольнив, що підтверджується копією відповіді відповідача позивачу (т.1 арк.справи 63-65).

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункти 3 і 6 частини 1 статті 1 названого закону).

Також суд першої інстанції правильно врахував висновок Європейського Суду з прав людини наданий ним у справі «Willis v. the United Kingdom» (№36042, n.48), який зводиться до того, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Тому, з огляду на те, що позивач не довів належними, достовірними та допустимими доказами факт призначення відповідачем іншому громадянину, у відносно схожій ситуації, пенсії від повного заробітку, погодитись із дискримінацією позивача при призначенні пенсії, немає правових підстав.

При цьому вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача протидіяти дискримінації права позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач не довів, що вона мала місце в діях та рішеннях тих посадових осіб, які були ним перераховані у заяві від 09 липня 2015 року. А наявність допущеної ними бездіяльності, позивачем також не доведена.

Щодо вимог позивача про відшкодування йому матеріальної і моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням його здоров'я та протиправними діями, рішеннями і бездіяльністю відповідача, а також гарантування третьою особою таких відшкодувань, то оскільки позивачем не доведена і судом як першої, так і апеляційної інстанцій, не встановлена протиправна бездіяльність відповідача, а також наявність складу правопорушення при вчиненні відповідачем дій і прийнятті рішень у відношенні позивача, що передбачений статтями 1166 і 1167 (з урахуванням загальних положень статей 22 і 23) Цивільного кодексу, у задоволенні і цих вимог позивача слід відмовити.

Порушення відповідачем права позивача на отримання інформації, у тому числі щодо своїх персональних даних, з огляду на письмові докази (т.1 арк.справи 61-116, т.2 арк. справи 12-20,119-125,157) та положення статей 4,5,10 і 11 Закону України «Про інформацію» і статей 1,10,13,14,19,20,22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не підтверджені при судовому розгляді, оскільки всі вказані норми матеріального права були дотримані відповідачем при реалізації права позивача на отримання інформації.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним, що відповідач при призначенні пенсії позивачу, а також при наданні йому відповідей на запити, діяв правомірно, і право останнього на отримання пенсії у належному розмірі та право на отримання інформації порушено не було, а обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги не підтвердились.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ї інстанції. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195,197, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 31 серпня 2015 р. у справі № 425/36/15-а - залишити без задоволення.

Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 31 серпня 2015 р. у справі № 425/36/15-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Гайдар

Судді: І.А.Васильєва

С.В.Жаботинська