Рішення № 53637319, 20.11.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю представників осіб, які беруть участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 14 серпня 2015 року у справі за позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Житлово-комунальне підприємство „Західне", до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку,

в с т а н о в и л а :

23 квітня 2015 року Виконавчий комітет Рівненської міської ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ЖКП „Західне", звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку.

Заочним рішення Рівненського міського суду від 14 серпня 2015 року позов задоволено. Відповідачку визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою цього ж суду від 22 вересня 2015 року заяву відповідачки про перегляд заочного рішення Рівненського міського суду від 14 серпня 2015 року залишено без задоволення.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 пред'явлений до неї позов вважала безпідставним. Доводила, що ст. ст. 71 і 72 ЖК України, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, знаходяться у главі 2 ЖК України, а правила користування гуртожитками визначені главою 4 цього Кодексу, який не передбачає права позивача на звернення в суд із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Проте місцевий суд із зазначеною позивачем правовою підставою позову погодився і незаконно на підставі пояснень позивача та показань зацікавлених свідків визнав її такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку.

Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням в будинку державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, а жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профкому (ст. 128 ЖК України).

Вона добровільно не виселялася зі спірної кімнати в гуртожитку, свої особисті речі забрала на прохання ОСОБА_2, яка мала намір зробити у кімнаті ремонт, постійно сплачувала комунальні послуги, про що свідчать долучені нею до матеріалів справи квитанції.

Надані позивачем акти про відсутність її речей у кімнаті АДРЕСА_1 не є належним доказом у справі, оскільки в комісію не входив жодний представник ЖКП або власника гуртожитку. Сам спірний гуртожиток їй був наданий у зв'язку із роботою на ПАТ «Рівнеазот», де вона працює до цього часу. Іншого житла вона немає.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не вжив заходів щодо її належного повідомлення про час розгляду справи, зокрема через місце її роботи, де разом з нею працюють ОСОБА_2 (яка приховала від неї повідомлення про виклик у суд, яке було направлено у гуртожиток), а також допитані судом свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Покликаючись на ці обставини, відповідачка рішення місцевого суду вважала незаконним та необґрунтованим і просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 6 ЖК України визначено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Правовий режим гуртожитків урегульовано главою 4 цього Кодексу.

Згідно зі ст. ст. 127, 128, 129 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

За змістом указаних норм жила площа в гуртожитку надається особам, які перебувають із підприємством у трудових відносинах.

Порядок надання жилої площі в гуртожитку підприємства, правила користування гуртожитками та їх утримання регулюються Примірним положенням про гуртожиток, яке затверджене Радою Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208.

Відповідно до пунктів 9 і 10 цього положення та ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану в гуртожитку жилу площу.

Пункт 13 Примірного положення про гуртожиток передбачена можливість збереження права користування жилою площею у гуртожитку при тимчасовій відсутності деяких категорій громадян.

Тому відповідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України та з урахуванням подібності за змістом правовідносин саме щодо користування жилою площею у гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ст. ст. 71, 72 ЖК України щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутньою особою права на жиле приміщення слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності у гуртожитку особи, якій у ньому надавалася в установленому законодавством порядку жила площа (за відсутності підстав для виселення).

У зв'язку з викладеним доводи апелянта із зазначеного приводу на увагу не заслуговують.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що у 2009 році відповідачці було надано ліжко-місце у кімнаті АДРЕСА_1 у зв'язку з її роботою на ПАТ «Рівнеазот», де вона працює до цього часу (а. с. 3).

Законність поселення відповідачки у гуртожиток сторонами не оспорюється.

Рішенням Рівненської міської ради № 3889 від 10 квітня 2014 року гуртожиток на АДРЕСА_1, який раніше на праві приватної власності належав ПАТ «Рівнеазот», було передано у комунальну власність міста Рівного на баланс ЖКП «Західне» (а. с. 97-98).

Обґрунтовуючи пред'явлений до відповідачки позов, Виконавчий комітет Рівненської міської ради посилався на ст. ст. 71 і 72 ЖК України і доводив, що відповідачка у наданій їй кімнаті гуртожитку понад шість місяців не проживає без поважних причин.

Задовольняючи цей позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Проте погодитися з таким висновком місцевого суду не можна.

Статтею 10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У наданих позивачем актах від 30.06.2014 року, 31.07.2014 року, 31.08.2014 року, 30.09.2014 року, 31.10.2014 року та 30.11.2014 року йдеться лише про відсутність у кімнаті речей відповідачки та не зазначено відомостей про причини її відсутності у спірному житловому приміщенні.

Зазначені акти охоплюють період з 30.06.2014 року по 30.11.2014 року, тобто період 5 місяців, в той час як у законі йдеться про можливість визнання особи такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, у випадку її непроживання у житловому приміщенні без поважних причин понад шість місяців.

Акти від 30.06.2014 року, 31.07.2014 року, 31.08.2014 року, 30.09.2014 року, 31.10.2014 року та 30.11.2014 року складені не представниками ЖКП «Західне», на балансі якого знаходиться гуртожиток на АДРЕСА_1, а іншими мешканцями цього гуртожитку ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які, за твердженням відповідачки, зацікавлені у вирішенні спору на користь ОСОБА_2, яка зі своєю сім'єю займає спірну кімнату АДРЕСА_1 і має намір її приватизувати.

У зв'язку викладеним показання допитаних у справі в якості свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які місцевий суд також поклав в основу оскаржуваного рішення, викликають сумнів у своїй об'єктивності.

Згідно зі ст.ст. 10, 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а постановлене судом рішення на доказах, які викликають сумнів у своїй достовірності.

Тому на думку колегії суддів, надані позивачем докази на обґрунтування своїх вимог не можна визнати переконливими та достовірними; вони не підтверджують безспірно безперервну відсутність відповідачки понад шість місяців без поважних причин у спірній кімнаті АДРЕСА_1.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину, до цього часу працює у ПАТ «Рівнеазот», залишається зареєстрованою у гуртожитку на АДРЕСА_1, за користування спірною кімнатою № 78 у гуртожитку сплачує комунальні платежі (а. с. 45-67), що свідчать про її зацікавленість у збереженні за собою права користування спірною кімнатою у гуртожитку.

З урахуванням викладеного рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 71, 72 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 14 серпня 2015 року скасувати.

Виконавчому комітету Рівненської міської ради у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку, відмовити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: