Рішення № 53636694, 18.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/13320/2015 Головуючий у суді першої інстанції - Богдан О.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Оніщука М.І.,

суддів Українець Л.Д., Слободянюк С.В.,

при секретарі Троц В.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

представника відповідача Сінькевича В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - відповідач), в якому просила поновити її на роботі в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на посаді чергового залу відділу обслуговування в терміналах комплексу наземного обслуговування підрозділів, підпорядкованих заступнику генерального директора з операційної діяльності та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2014 по день ухвалення рішення.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що її звільнено з займаної посади незаконно, оскільки заяви про переведення на посаду ОСОБА_8 до виходу останньої з відпустки по догляду за дитиною вона не писала. В листопаді 2013 її було призначено на посаду чергового залу до виходу ОСОБА_6 з відпустки по догляду за дитиною, яка на роботу не вийшла. Вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення її з роботи.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11.08.2015 позов задоволено:

- поновлено ОСОБА_3 на роботі в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» з 17.12.2014 на посаді чергового залу відділу обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу наземного обслуговування підрозділів, підпорядкованих заступнику генерального директора з виробництва та аеродромно-технічного забезпечення на період відсутності ОСОБА_6 до фактичної дати виходу на роботу, та визнано незаконним наказ № 11-07/1-1423/п від 17.12.2014 про звільнення ОСОБА_3 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України;

- стягнуто з ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2014 по 11.08.2015 в розмірі 30 243 грн. 56 коп.;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць;

- стягнуто з ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь держави судовий збір у сумі 302 грн. 43 коп.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31.08.2015 стягнуто з ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь ОСОБА_3 2 304 грн. витрат на проведення судової експертизи.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, зокрема ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, не встановив чи вийшла на роботу ОСОБА_6 на посаді якої працювала позивачка. Також, суд дійшов неправильного висновку в частині найменування структурного підрозділу до якого поновлено позивача. Крім цього, визначаючи та стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, судом не було з'ясовано чи отримувала позивачка допомогу по безробіттю, що впливає на розмір середнього заробітку.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Позивач та його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували за її безпідставністю і необґрунтованістю та просили рішення суду залишити без змін, оскільки воно є законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а отже порушені трудові права позивачки підлягають захисту шляхом поновлення її на роботі на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 прийнята на роботу до ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» наказом № 11-07/1-123/п від 04.02.2011 на посаду чергового по залу відділу обслуговування пасажирів аеровокзального комплексу на визначений строк, на період відсутності ОСОБА_7 до фактичного дня її виходу на роботу (а.с. 22).

Наказом № 11-07/1-1423/п від 17.12.2014 ОСОБА_3 звільнено з посади чергового залу відділу обслуговування в терміналах служби пасажирського обслуговування комплексу наземного обслуговування підрозділів заступника генерального директора з операційної діяльності у зв'язку з закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с. 78).

Під час перебування в трудових відносинах з відповідачем наказом № 11-07/1-57/4 параграф 1 від 20.01.2014 ОСОБА_3 було переведено на посаду чергового залу відділу обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу підрозділу заступника генерального директора з виробництва та аеродромно-технічного забезпечення на період відсутності ОСОБА_6 (а.с. 51).

При цьому, судом обґрунтовано вказано, що доказів виходу на роботу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_6 відповідачем суду не надано.

02.05.2014 на підприємстві було складено наказ № 11-07/1-449/п параграф 300 на підставі заяви ОСОБА_3 про переведення її на посаду чергового залу відділу обслуговування в терміналах служби пасажирського обслуговування виробничого комплексу на період відсутності чергового залу відділу обслуговування в терміналах СПО ОСОБА_8 до фактичної дати виходу її на роботу (а.с. 52).

Відповідно до ст. 33 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 КЗпП та в інших випадках, передбачених законодавством.

Висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 17.06.2015 № 7261/7262/15-32 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у графах «Підпис працівника», «з наказом (розпорядженням) ознайомлений» в наказі № 11-07/1-449/п параграф 300 про переведення на іншу роботу ОСОБА_3 від 30.04.2014 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів. Рукописні записи у графі «заява працівника» та рукописний текст «18 квітня 14» у графі «підпис працівника» в наказі № 11-07/1-449/п параграф 300 про переведення на іншу роботу ОСОБА_3 від 30.04.2014 виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Підписи від імені ОСОБА_3 у графах «підпис працівника», «З наказом (розпорядженням) ознайомлений» в наказі № 11-07/1-449/п параграф 300 про переведення на іншу роботу ОСОБА_3 від 30.04.2014 виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 (а.с. 100-106).

Встановивши вищевказані фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про порушення трудових прав ОСОБА_3 та незаконне її переведення на посаду, з якої вона була звільнена 17.12.2014 у зв'язку з виходом працівника ОСОБА_8, оскільки ОСОБА_3 не подавала заяви про переведення її на посаду чергового залу відділу обслуговування в терміналах служби пасажирського обслуговування виробничого комплексу на період відсутності чергового залу відділу обслуговування в терміналах СПО ОСОБА_8 до фактичної дати виходу її на роботу та не погоджувалася на неї, не обирала її, заява від її імені про переведення складена іншою невстановленою особою.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, зокрема ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, не встановив чи вийшла на роботу ОСОБА_6 на посаді якої працювала позивачка, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки як встановлено під час розгляду справи заяви про переведення на посаду ОСОБА_8 до виходу останньої з відпустки по догляду за дитиною, з якої її було звільнено позивачка не писала, а в листопаді 2013 її було призначено на посаду чергового залу до виходу ОСОБА_6 з відпустки по догляду за дитиною.

Не заслуговують на увагу та не впливають на законність і справедливість рішення суду й доводи скарги про те, що суд дійшов неправильного висновку в частині найменування структурного підрозділу до якого поновлено позивача, оскільки суд виходив з назв цього підрозділу, що містяться в матеріалах справи. При цьому, слід зазначити, що у випадку допущення описки в рішенні суду, така описка може бути виправлена у встановленому процесуальним законом порядку.

Що стосується доводів апелянта про те, що визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом не було з'ясовано чи отримувала позивачка допомогу по безробіттю, про що зазначалось відповідачем під час розгляду справи, і що впливає на розмір середнього заробітку, то такі доводи заслуговують на увагу.

Так, висновок суду про необхідність виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу ґрунтується на вимогах ст. 235 КЗпП України.

Разом з цим, при визначенні суми середнього заробітку суд першої інстанції допустився помилки не врахувавши виплату позивачці допомоги по безробіттю.

Так, з довідки Оболонського РЦЗ в м. Києві вбачається, що ОСОБА_3 була зареєстрована як безробітна з 30.12.2014 по 27.08.2015. За вказаний період нею було отримано дохід у сумі 18 270 грн. 14 коп.

Вказані обставини визнані позивачкою та не заперечуються відповідачем.

Відповідно до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

З огляду на викладене, середній заробіток позивачки за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму одержаної нею допомоги по безробіттю і становить 11 973 грн. 42 коп. (30 243,56 грн. - 18 270,14 грн.), з чим також погодились позивачка та її представник в суді апеляційної інстанції.

Водночас, слід звернути увагу й на те, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, в резолютивній частині рішення окрім визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід вказувати про виплату цієї суми з обов'язковим утриманням з неї податків та інших обов'язкових платежів.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду шляхом зменшення визначеного судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зазначення про те, що ця сума підлягає стягненню з відповідача з утриманням з неї податків і інших обов'язкових платежів.

Більш того, з огляду на вимоги ст. 88 ЦПК України та враховуючи зменшення суми стягнутого судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, також підлягає зменшенню стягнута з відповідача на користь держави сума судового збору з 302 грн. 43 коп. до 119 грн. 73 коп. (11 973,42 грн. х 1%).

В іншій частині рішення суду є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (м. Бориспіль, Київська область, Україна, 08307) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2014 по 11.08.2015 в сумі 11 973 (одинадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три) грн. 42 коп., з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (м. Бориспіль, Київська область, Україна, 08307) на користь держави судовий збір у розмірі 119 (сто дев'ятнадцять) грн. 73 коп.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

С.В.Слободянюк