Ухвала суду № 53636606, 17.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

___________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Побірченко Т.І., Стрижеуса А.М.

при секретарі Архіповій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

у квітні 2015р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним наказу № 81-п від 11 березня 2015р. в частині його звільнення, визнання запису про його звільнення у трудовій книжці недійсним, поновлення його на посаді спеціаліста управління софт-колекшн департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у сумі 100 000грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 18 березня 2014 року працював у відповідача на посаді спеціаліста Управління софт-колекшн Департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб з дистанційним робочим місцем. 16 січня 2015 року його було ознайомлено з наказом від 25 листопада 2014р. та повідомленням про подальше звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників. 16 березня 2015р. йому був надісланий лист, яким повідомлено про його звільнення з 16 березня 2015р. у зв'язку із скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважав, що його звільнення є незаконним, оскільки його звільнили раніше, ніж через два місяці з дня попередження про звільнення, йому не було запропоновано іншу роботу, у день звільнення його не було ознайомлено з наказом про звільнення, не видавалась його копія під розписку; не було видано трудову книжку; в письмовій формі не було погоджено направлення трудової книжки з доставкою до місця його проживання; не було проведено повний розрахунок при звільненні.

Мотивуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на те, що незаконним звільненням йому завдано значної моральної шкоди, так як позбавлено права

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/10837/2015Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.на працю.

Рішенням суду від 2 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

- 2 -

У поданій апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права, оскільки його звільнення було проведено з порушенням норм трудового права, так як йому не було запропоновано іншу роботу, судом не було витребувано повний штатний розпис та не було перевірено відсутність інших вакансій, які могли б бути йому запропоновані, а саме звільнення відбулося раніше, ніж через два місяців після попередження про звільнення. Також суд не врахував, що в день звільнення йому не було видано трудову книжку та не було проведено повного розрахунку, не вручено копію наказу про звільнення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що наказом № 92-П від 30 квітня 2002р. голови правління Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» позивача прийнято на посаду робітника сектору обслуговування головного офісу Управління справами.

Наказом голови правління № 97-п від 11 березня 2014р. позивача переведено на посаду спеціаліста Управління софт-колекш Департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб з робочим місцем у м. Києві.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» № 81-п від 11 березня 2015р. позивача звільнено з займаної посади з 16 березня 2015р. у зв'язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено відповідно до вимог трудового законодавства, зокрема: у відповідача мало місце скорочення штату працівників; позивач був вчасно попереджений про наступне звільнення і в банку були відсутні вакантні посади, які за своєю освітою та досвідом роботи міг зайняти позивач.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як він відповідає наявним матеріалам справи, доказам, наданим сторонами, та грунтуються на нормах матеріального права.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

- 3 -

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 128 від 24 листопада 2014р. з 24 листопада 2014р. призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський акціонерний банк».

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації № 26 від 25 листопада 2014р. «Про скорочення посад» у зв'язку зі зміною організації праці внаслідок зменшення обсягу банківський операцій у ПАТ «ВіЕйБі Банк» скорочена посада спеціаліста Управління софт-колекшн Департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб.

16 січня 2015р. позивача було повідомлено про наступне звільнення, що підтверджується актом про ознайомлення позивача з наказом № 26 від 25 листопада 2014р. та повідомленням про звільнення № 4/1-1981 від 27 листопада 2014р. (с.с.42-43). Дана обставина не заперечувалася представником позивача під час судового розгляду справи.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З наданих апеляційному суду штатних розписів станом на 1 січня 2015р. та станом на 1 березня 2015р. підтверджується, що посада спеціаліста, яку займав позивач, скорочена (с.с.170-187).

Також з даних штатних розписів встановлено, що на момент звільнення позивача у банку наявні дві вакантні посади в Управлінні позовної роботи з фізичними особами - провідного юрисконсульта та спеціаліста (с.с.181).

Відповідно до наданих суду документів позивач за освітою є штукатуром та плиточником-лицювальником (с.с.136), отже за освітою не може займати посади, які потребують юридичної освіти.

Вказані обставини не були спростовані представником позивача під час судового розгляду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статті 492 КЗпП України.

Посилання апелянта на те, що його було звільнено з порушенням положень статті 492 КЗпП України, так як не було запропоновано іншу роботу, не підтверджені належними доказами, так як апелянтом не було зазначено яку саме роботу він може виконувати у відповідача, враховуючи наявні вакансії, а також його освіту, досвід роботи, а також ту обставину, що позивач є інвалідом 1 групи та потребує стороннього догляду (с.с.137).

Як судом першої інстанції, так і апеляційним судом було здійснено перевірку наявності у відповідача вакансій, які могли бути запропоновані позивачу, однак, такі вакансії виявлені не були. При цьому, позивачем доводи відповідача відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України спростовані не були.

Доводи апелянта про те, що судом неправильно застосована ст. 254 ЦК України та безпідставно не враховано, що позивача було звільнено раніше, ніж через два місяці після

- 4 -

попередження про звільнення, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 492 КЗпП України і ту обставину, що про звільнення позивач був повідомлений 16 січня 2015р., а також приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справі 6-24цс14, позивач був звільнений без порушення встановленого двомісячного строку, так як цей строк закінчився 15 березня 2015р.

Відповідно до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993р. № 58, з подальшими змінами, днем звільнення вважається останній день роботи, тому твердження представника апелянта, що позивач повинен був бути звільнений 17 березня 2015р. є необґрунтованими.

Твердження апелянта про те, що у порушення вимог ст. 47 КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідачем у день звільнення позивача йому не була видана трудова книжка, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що позивач у день звільнення не перебував у приміщенні банку, так як працював дистанційно, тобто вдома.

Листом від 16 березня 2015р. відповідач повідомив позивача про його звільнення, направив витяг з наказу про звільнення та повідомив про направлення трудової книжки кур'єром, посилаючись на погодження цієї дії з позивачем (с.с.46). Даний лист був отриманий позивачем 18 березня 2015р. (с.с.49)

Разом з тим, направлення відповідачем трудової книжки на адресу позивача кур'єром без письмової згоди позивача, не може бути підставою для поновлення позивача на роботі, оскільки це не передбачено діючими нормами трудового права.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що позивачем не заявлялися позовні вимоги про зміну дати звільнення у зв'язку із несвоєчасним отриманням трудової книжки, а також не були заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, що спростовує доводи апелянта про не врахування судом цих обставин.

Посилання апелянта на те, що з позивачем у день звільнення не був проведений повний розрахунок, не найшли свого підтвердження під час судового розгляду, так як відповідачем суду були надані документи про здійсненні позивачу нарахування у зв'язку із звільненням, у тому числі і компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу, та виплату вказаних сум 17 березня 2015р. (с.с.61-62).

При цьому, апелянтом не було зазначено, які саме суми не були нараховані та не були виплачені позивачу у зв'язку із його звільненням.

Доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права, так як не було розглянуто клопотання про уточнення позовних вимог, які пов'язані із ліквідацією банку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з журналу судового засідання від 2 липня 2015р. вбачається, що представник позивача під час судового засідання не підтримав клопотання про прийняття уточнених позовних вимог (с.с.72).

За таких підстав, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не має.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

- 5 -

Олександрівни відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

.