Рішення № 53623339, 29.10.2015, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/614/15-ц

провадження №2/457/296/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Марчука В.І.

при секретарі - Словіцькій О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» про захист прав споживачів, а саме: просить визнати кредитний договір №1301/0308/88-031, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 24.03.2008 року, недійсним; застосувати правові наслідки недійсності правочинів у вигляді двосторонньої реституції.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що між нею ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» 24.03.2008 року було укладено Кредитний договір №1301/0308/88-031, відповідно до якого ВАТ «Сведбанк» зобовязався надати позивачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 21000 доларів США на строк з 24 березня 2008 року по 23 березня 2018 року, а позичальник зобовязався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобовязання у повному обсязі у строки, передбачені Договором. Кредитні кошти призначені на споживчі цілі. Для забезпечення виконання вище вказаного зобовязання між позивачем та ВАТ «Сведбанк» було укладено іпотечний договір, посвідчений 24 березня 2008 року приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №442. Згідно квитанції від 24.03.2008 року Позивач отримала кошти за вищевказаним кредитним договором у розмірі 21000 доларів США. Також, позивачем було сплачено комісію за перевірку документів за кредитним договором у розмірі 1060,50 грн. та страховий платіж у розмірі 160,09 грн. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» продало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» змінив ПАТ «Сведбанк», як кредитора у визначених зобовязаннях. Позивач в позові зазначає, що з моменту отримання кредиту вона справно виконувала зобов'язання щодо повернення кредиту. Проте з початку 2015 року внаслідок підвищення курсу долара США та нестабільної економічної ситуації в країні у Позивача виникла непередбачена заборгованість. Як наслідок 18.02.2015 року Відповідачем направлено досудову вимогу за вих..№31.4- 08/2657/15, згідно якої вказано про наявність у Позивача заборгованості перед Відповідачем станом на 29.01.2015 року у розмірі 1194,35 доларів США. Внаслідок цього Позивачем усвідомлено, що при укладенні кредитного договору не передбачено та не додано до кредитного договору в якості додатку графік погашення процентів за користування кредитними коштами з метою визначення сукупної вартості кредиту (так як графік погашення тіла кредиту викладений у письмовій формі у вигляді додатку №1 до кредитного договору та погоджений підписами сторін кредитного договору) та не визначено за якою формулою необхідно визначати черговий платіж для погашення кредиту. Також, Відповідачем перед підписанням кредитного договору не надано письмової інформації про застереження щодо валютних ризиків, сторону, яка несе відповідальність та збитки при настанні валютних ризиків, інформацію щодо методики, яка використовується банком, для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за коркстування ним, а основне - інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Позивач вважає, що оскільки дана інформація не була надана Позивачу перед укладенням договору в письмовій формі, та між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а значить даний договір слід визнати недійсним.

Крім цього, представником позивача адвокатом ОСОБА_2 подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких остання просить поновити строк звернення до суду з огляду на поважність причин його пропуску, а саме те, що позивач є слабким субєктом економічних відносин та не є достатньо юридично обізнаним із нормами чинного законодавства України і відповідно дізнався про порушення своїх прав (шляхом неналежного укладення договору та не повідомлення усієї необхідної інформації перед укладенням даного договору) лише при зміні обставин та виявленні неточностей та прогалин шляхом отримання листа від Банку з якого стало зрозумілим введення в оману Позивача щодо вартості кредиту та валютних ризиків.

Представником відповідача подано до суду заперечення проти позовної заяви, відповідно до якого в задоволенні позову просить відмовити. Крім цього, подано заяву в порядку статті 1057-1 ЦПК України, відповідно до якої представник відповідача просить у разі прийняття судом рішення про задоволення позову застосувати наслідки недійсності правочину та накласти арешт на предмет іпотеки.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не зявилась, однак представником позивача адвокатом ОСОБА_2 до суду подано заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують, просять позов задоволити, у разі неявки представника відповідача не заперечують щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання повторно не зявилася і не повідомила причини своєї неявки, хоча їх належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи і від них не поступало клопотання про слухання справи у їх відсутності, тому за вказаних обставин, суд вирішив слухати справу без їх участі.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з частинами 1 і 3статті 1054 Цивільного кодексу Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

ПреамбулаЗакону України № 1023-XII від 12 травня 1991 року "Про захист прав споживачів"(далі - Закон) передбачає, щоЗаконрегулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з положеннями пунктів 22, 23статті 1 Законуспоживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до частини 1статті 11 Законуміж кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною 2статті 11 Законута частиною 2статті 12 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-II "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, астаттею 56 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"(далі - Закон про банки і банківську діяльність) - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

Згідно із частиною 1 статті 55 Закону про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихпостановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (далі - Правила) банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Згідно із пунктом 3.2 Правил кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

В силу пункту 3.3 Правил банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту; абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Згідно із абзацом 2 пункту 3.8 Правил банк у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору повинен попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Відповідно до частини 1статті 15 Законуспоживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Згідно з частиною 2статті 1054 Цивільного кодексу Українидо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1статті 1048 Цивільного кодексу Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

В силу пункту 3.2 "Вимог до іпотечних кредитів", затверджених Рішенням наглядової ради Державної іпотечної установи від 16.09.2005р. № 6, надання іпотечних кредитів позичальникам - фізичним особам здійснюється первинним кредитором виключно у грошовій одиниці України - гривні. Погашення іпотечного кредиту та відсотків за його користування здійснюється виключно у грошовій одиниці України - гривні. Згідно із пунктом 3.5 цих Вимог погашення кредиту та відсотків за його користування може здійснюватися щомісячно або щоквартально ануїтетними платежами або сплатою суми основного боргу рівномірними частинами з нарахуванням відсотків на залишок основного боргу згідно з порядком, затвердженим Правлінням Установи. Періодом сплати (або платіжним періодом) вважається період, за який Позичальник повинен сплатити черговий платіж, згідно графіка погашення іпотечного кредиту, і дорівнює одному місяцю або кварталу.

Поняття ануїтетного платежу визначено в розділі "Основні терміни" Рішення правління Державної іпотечної установи від 13.02.2006р. № 35 "Стандарти надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів", де вказано, що ануїтетний платіж - регулярні рівні щомісячні або щоквартальні платежі, що направляються на погашення іпотечного кредиту, а саме, основного боргу і процентів, що розраховуються таким чином, що в кінці терміну кредитного договору за умови виконання зобов'язання Позичальником заборгованість повністю погашається.

В силу частини 2статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором абозакономчи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення законодавства, що передбачають необхідність зазначення в кредитному договорі інформації про сукупну вартість кредиту за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, розрахунок частки платежів у погашення основного боргу та в погашення відсотків (при ануїтетних платежах), валютні ризики, носять імперативний характер. Відсутність зазначеної інформації позбавляє споживача можливості правильно вибрати товар (послугу).

В судовому засіданні встановлено, що 24.03.2008 року між ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1301/0308/88-031, відповідно до умов якого банк зобовязався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 21000,00 доларів США на строк з 24.03.2008 року по 23.03.2018 року, а позичальник зобовязався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати своє зобовязання у повному обсязі у строки передбачені цим договором.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» продало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» змінив ПАТ «Сведбанк», як кредитора у визначених зобовязаннях (зареєстрований за №1306,1307 від 25.05.2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3Г.)

Пунктами 1.3, 1.4 Договору позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,9% за весь строк фактичного користування кредитом. Кредитні кошти призначені на споживчі цілі.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору Позичальник зобовязується погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок №2203.9.0668858.01 щомісяця, через касу Банку згідно Додатку №1. Проценти за користування кредитом нараховуються виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до моменту його повернення. Кількість днів у році приймається 360.

Пунктом 3.3 Договору проценти за користування кредитом підлягають сплаті Позичальником щомісяця в період з 01 по 20 число включно за попередній місяць та на момент повернення кредиту на рахунок відсотків №2208.4.0668858.01 через касу Банку

Банк передав позичальникові кредитні кошти в день укладення договору.

Додаткові договори між сторонами не укладалися.

Крім цього судом встановлено, що 24.03.2008 року між ВАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого, ОСОБА_1, ОСОБА_4 з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 вимог Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору №1301/0308/88-031 від 24.03.2008 року, передали в іпотеку Іпотекодержателю належне їм на праві власності майно: двох кімнатну квартиру №43, яка знаходиться у бидинку №19, який розташований на вул. П. Сагайдачного у м. Трускавець Львівської області.

Відповідно достатті 627 Цивільного кодексу Українивідповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2ст. 627 ЦК України).

За правилами частини 1статті 203 Цивільного кодексу Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншими актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1статті 215 Цивільного кодексу Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 - 3, 5 та 6статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 55 Закону про банки і банківську діяльність банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Згідно із абзацом 2 пункту 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей11,18,21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

В силу положень частини 5 статті11, статті18 Законудо договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. При цьому, пунктом 4 частини 1статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів"встановлено, що для цілей застосування цьогозаконута пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Відповідно до частини 2статті 8 Цивільного кодексу Україниу разі неможливості використати аналогіюзаконудля регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

В силустатті 10 Цивільного кодексу Україничинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_5 України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленомузакономпорядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Україна є державою-учасницею Організації Об'єднаних Націй, тому на її території безпосередньо діють Керівні принципи для захисту прав споживачів, прийняті Резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН від 9 квітня 1985 № 39/248 (далі - Керівні принципи).

Згідно з Керівними принципами політика урядів повинна бути спрямована на надання споживачам можливості максимально вигідно використовувати свої економічні засоби; на забезпечення задовільних технічних і експлуатаційних характеристик, належних методів розподілу, добросовісної ділової практики, інформативного маркетингу і ефективного захисту проти практики, яка може негативним чином торкнутися економічні інтереси споживачів і здійснення вибору при покупці; урядам слід активізувати свої зусилля щодо запобігання практики, що завдає шкоди економічним інтересам споживачів, шляхом забезпечення того, щоб виробники, розподільники та інші особи, які беруть участь у наданні товарів і послуг, дотримувалися встановленихзаконіві обов'язкових норм (пункти 13 і 14). Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Рекламна та торгова практика повинна відповідати принципу справедливого обслуговування споживачів і правовим вимогам. Це вимагає надання інформації, необхідної споживачеві для прийняття компетентних і незалежних рішень, а також заходів щодо забезпечення правдивості наданої інформації (пункти 19 і 20).

Україна, приєднавшись до ОСОБА_5 Європи, ратифікованогоЗаконом України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР, вважається членом ОСОБА_5 Європи. В силу ОСОБА_5 Європи для членів зазначеної міжнародної організації обов'язкова ОСОБА_6 Європи № 93/13 / ЄС "Про несправедливі умови в договорах із споживачами" (далі - ОСОБА_6), в якій зазначається, що несправедливою є така умова, яка вносить значний дисбаланс у права та обов'язки сторін за договором на шкоду споживача. Несправедливою може бути визнано лише умова, яка не було предметом спеціального узгодження зі споживачем (пункт 1 статті 3). Та обставина, що окремі умови договору або їх деякі аспекти були індивідуально узгоджені, не виключає застосування ОСОБА_6 до решти договору (пункт 2 статті 3).

ОСОБА_6 містить примірний (не є вичерпним) перелік умов, які можуть розглядатися як несправедливі, зокрема, положення про визначення ціни товарів у момент доставки або дозвіл продавцеві товарів або виконавцю послуг підвищувати ціну на них без надання в обох випадках споживачеві кореспондуючого права розірвати договір, коли остаточна ціна є надмірно високою по відношенню до ціни, узгодженої в момент укладення договору (підпункт "l" пункт2 додатку).

Таке широке трактування несправедливих умов співзвучне з міжнародним договірним принципом, який направлено на усунення дисбалансу прав і обов'язків сторін у договорі і коротко іменується істотним дисбалансом. Цей принцип отримав відображення в Принципах європейського договірного права (ст. 4.109) і Модельних правилах європейського приватного права (ст. II.-7:207).

В силу статті 4: 109 Принципів ЄДП "Надмірна вигода чи несправедлива перевага" допускає анулювання контракту в разі виникнення явної невідповідності між зобов'язаннями сторін, яке дає одній стороні надмірну перевагу. Перевага має бути явно надмірною. Така перевага має існувати в момент укладення договору. Крім того, така перевага має ґрунтуватися на залежності однієї із сторін від іншої або на тому, що одна зі сторін була пов'язана з іншою стороною довірчими стосунками, відчувала економічні труднощі, або була непередбачливою, необізнаною, не мала досвіду або необхідних навичок ведення переговорів.

Як зауважував Конституційний Суд України в абзаці третьому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюванимизакономінтересами споживачів їх кредитних послуг.

В іншому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності (абзац восьмий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань).

Верховний Суд України в постанові від 11.09.2013р. по справі № 6-40цс13 зробив наступний правовий висновок: "Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві".

Судова практика виходить з того, що відсутність у кредитному договорі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупність вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, є порушенням пункту 2 частини 2статті 11 Законуі може бути підставою для визнання договору недійсним в цілому (Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.10.2014 р. у справі № 6-26251св14).

Враховуючи названі акти законодавства і судову практику, слід дійти висновку, що умови договору про валюту кредиту, сукупну вартість кредиту, в тому числі за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, розрахунок частки платежів у погашення основного боргу та в погашення відсотків (для ануїтетних платежів), а також валютні ризики, є істотними споживчими властивостями і їх характеристика впливає на вибір споживача. Відсутність названих умов в кредитному договорі може бути визнано несправедливими умовами у разі, коли ці умови вносить істотний дисбаланс у права та обов'язки сторін за договором на шкоду споживача, зокрема, у разі можливого збільшення суми витрат позичальника під час виконання зобов'язань в порівнянні з очікуваною сумою витрат під час укладення кредитного договору. Та обставина, що окремі умови договору або їх деякі аспекти були індивідуально узгоджені, не виключає застосування положень про несправедливі умови до решти договору.

Дослідивши та оцінивши за правиламистатті 64 Цивільного процесуального кодексу Українипредставлені в матеріали документи, в тому числі кредитний договір, суд встановив, що кредитний договір не містить графіку платежів, детальний розпис сукупної вартості кредиту у вигляді реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Крім того, судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторони передбачили повернення кредиту у вигляді ануїтетних платежів - рівних за сумою щомісячних внесків по сплаті заборгованості по кредиту, що включають в себе суму основного боргу та суму нарахованих відсотків за весь період дії договору. При цьому, до позичальника не була доведена інформація про суми нарахованих відповідно до пункту 1.3 кредитного договору до кінця кожного періоду (місяця) процентів, і суми, які направляються на погашення основного боргу і які обчислювалася як різниця між сумою платежу та сумою нарахованих до кінця кожного періоду процентів.

Сторони кредитного договору при його укладенні не визначили частки платежів в погашення основного боргу і в погашення процентів.

Судом також встановлено, кредитний договір не містить положення про те, що валютні ризики покладаються на позичальника. При цьому, суд приймає до уваги строк дії кредитного договору, який становить 20 років; неможливість врахування споживачем, як слабкої сторони договору, яка не може володіти необхідним і достатнім обсягом інформації в такій сфері як кредитування в іноземній валюті, всіх валютних ризиків, зокрема різкого підняття курсу долара США стосовно гривні; встановленого НБУ офіційного курсу долара США до гривні на момент укладення кредитного договору (5,05 грн. ) і на момент пред'явлення позову (10.02.2015 р.) - 21,42 грн., а відтак суми платежу за договором у гривнях як на момент укладення договору 883,75 грн., так і пред'явлення позову 3748,50 грн., яка є надмірно високою по відношенню до ціни, узгодженої в момент укладення договору.

Відсутність в кредитному договорі умов про сукупну вартість кредиту, в тому числі за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, про частки платежів у погашення основного боргу та в погашення відсотків, про валютні ризики викликано односторонніми діями (бездіяльністю) банку, який не забезпечив узгодження із споживачем названих умов кредитного договору. У зв'язку із цим, подорожчання для позивача кредитного продукту відносно його повної вартості у гривнях на момент прийняття на себе кредитних зобов'язань вносить істотний дисбаланс між договірними зобов'язаннями на шкоду споживача. Умови договору, які не були погоджені сторонами, з урахуванням абзацу першого частини 4 статті 18 Закону (перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним), а також наведених вище нормативних актів і судової практики, є несправедливими в силу частини 2 статті 18 Закону.

Та обставина, що умови спірного договору про валюту кредиту і валюту платежу були узгоджені сторонами не може бути прийнята до уваги, оскільки банком в належній формі не була доведена необхідна інформація про оцінку можливих змін курсу іноземної валюти на майбутній час дії кредитного договору, а відтак банк, як сильна сторона договору, в порушення принципу добросовісності, фактично переклав шкідливі наслідки від невиконання своїх обов'язків щодо оцінки ризиків від надання валютного кредиту на споживача, як слабкої сторони договору, чим вніс істотний дисбаланс у права та обов'язки сторін за договором на шкоду споживача.

Відповідно до частини 5статті 18 Законуякщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні абодоговір може бути визнаним недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону). Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (ч. 7 ст. 18 Закону).

Згідно з частиною 1статті 217 Цивільного кодексу Українинедійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи, що названі умови кредитного договору суперечать принципам свободи договору (п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України) і добросовісності (п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України);що на момент укладення договору ці умови не були враховані позивачем або були узгоджені позивачем внаслідок неналежної інформованості, в тому числі зі сторони банку; що названі умови вплинули на можливість свідомого і компетентного вибору фінансової послуги споживачем;що у даному випадку зміна ринкових умов, які впливають на сукупну вартість кредиту у гривнях (різке підняття курсу долара США стосовно гривні), фактично призводить до зміни ціни послуги (у бік її підвищення), а відтак умов кредитного договору в частині суми основного боргу; що такі положення договору надали явну перевагу банку, внаслідок чого є явно обтяжливими для позивача; що без названих умов позичальник не міг укласти спірний договір, суд дійшов висновку, що кредитний договір слід визнати недійсним в цілому.

Відповідно доч.1 статті 1057-1 Цивільного кодексу Україниу разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбаченічастиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд зазначає, що з наявних в матеріалах справи доказів, неможливо визначити грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю, оскільки відсутній розширений розрахунок, який би вказував, скільки позивачем сплачено коштів на виконання умов даного кредитиного договору.

Відповідно до ч.2 ст. 1057-1 ЦК України визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.

Враховуючи те, щокредитний договір №1301/0308/88-031 від 24.03.2008 року забезпечувався іпотекою, однак судом даний кредитний договірвизнано недійсним, кредитодавцем подано заяву про накладення арешту на заствне майно, то у відповідності до ч. 2 ст. 1057-1 ЦК України суд вважає, що дану заяву слід задоволити та накласти арешт на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Відповідно до ч. 1ст. 15 Цивільного кодексу УкраїниУкраїнитаст. 3 Цивільного процесуального кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права.

Відповідно до ч. 2ст. 16 Цивільного кодексу УкраїниУкраїниспособами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушували право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3ст. 212 Цивільного процесуального кодексу Українисуд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевказаного, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд вважає позовні вимоги позивача повністю доведеними, обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 214, 215, 218, 224-226 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати кредитний договір №1301/0308/88-031, укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 24.03.2008 року, недійсним.

Застосувати правові наслідки недійсності правочинів у вигляді двосторонньої реституції.

Накласти арешт на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцям ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: ОСОБА_7