Ухвала суду № 53622517, 20.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/6156/15 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.А.

Є.У.№ 330/1008/14-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Кочеткової І.В.,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 серпня 2012 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_3 отримала від неї грошові кошти в сумі 223 804 гривень, що за курсом НБУ на день посвідчення договору становило 28 000 доларів США зі строком повернення до 16 грудня 2012 року. Того ж дня сторони уклали договір іпотеки, за яким відповідач передала позичальнику в іпотеку житловий будинок в смт. Кирилівка, Якимівського району, Запорізької області. Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконала, договір іпотеки судовим рішенням від 10 квітня 2014 року визнано недійсним, що унеможливило звернення стягнення на предмет іпотеки, просила суд на підставі ст.ст.23, 625, 1049,1050,1167 ЦК України, стягнути з відповідача суму боргу - 223 804 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення - 170 986,26 грн., а також три проценти річних від простроченої суми - 17 971,77 грн., а всього стягнути 412 762,03 грн., а також 60 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість по договору позики від 16.08.2012 року у сумі 223 804,00 грн., три проценти річних від простроченої суми у розмірі 17 971,77 грн., суму інфляційного збільшення суми боргу за весь час прострочення у розмірі 170 986,26 грн., а всього - 412 762,03 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди у сумі 60000,00 грн. відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права. Апелянт зазначає, що фактично предметом позики була інша сума - 201 424 грн., що становило 25 200 доларів США, а тому сума заборгованості визначена судом неправильно. Свої заперечення проти позову вона мала намір довести у суді першої інстанції, надавши відповідні докази, проте суд розглянув справу за її відсутності і відсутності її представника, чим грубо порушив її процесуальні права.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не повернула своєчасно борг за договором позики, а тому на користь кредитора підлягають стягненню вся сума боргу з урахуванням індексу інфляції і 3% річних, нарахованих на суму боргу.

При вирішенні спору, суд першої інстанції дослідив обставини справи та надані сторонами докази та правильно застосував чинне законодавство.

Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом установлено, що 16.08.2012 року між сторонами був укладений і нотаріально посвідчений договір позики, згідно якому ОСОБА_2 надала ОСОБА_3 позику в сумі 223 804 грн., що за курсом НБУ на момент посвідчення договору становило 28 000 доларів США, які остання зобов'язалася повернути до 16.12.2012 року. (а.с.5).

Доводи апелянта про те, що предметом позики була інша сума - 201 424 грн., що становило 25 200 доларів США не підтверджені жодними належними доказами і спростовуються договором позики, у п.3 якого зазначено, що грошова сума, вказана у п.1 договору - 223 804 грн., передана позичальнику під час підписання цього договору, а також судовим рішенням від 16.06.2015 року, яким ОСОБА_3 відмовлено у позові до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним з підстав, передбачених ст.ст.229,230 ЦК України (а.с.5, 71-73, 102-103).

Враховуючи, що письмовий договір позики на час розгляду справи не визнаний недійсним та не заперечувався відповідачем, суд першої інстанції правильно задовольнив позов, виходячи з того, що зобов'язання за договором позики відповідачем не було виконане.

Судом першої інстанції правильно застосована правова позиція Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року по справі №6-63 цс 13, згідно якої письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Також судом було у відповідності до положень ст. 625 ЦК, на яку посилався позивач розраховано суму, яка підлягає стягненню, із застосуванням індексу інфляції за час прострочення зобов'язання і 3% річних.

Розрахунок стягнутих сум відповідачем не оспорювався ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.

У п. 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки позичальник суму боргу у відповідності з умовами договору позики у строк до 16.12.2012 року не повернув, суд першої інстанції обгрунтовано застосував до спірних правовідносин ст.625 ЦК України і стягнув з позичальника на користь кредитора всю суму боргу, інфляційні втрати і 3% річних від суми неповернутої позики за період з 16.12.2012 р. по 19.08.2015р.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права також являються неспроможними.

Як вбачається із матеріалів справи, яка знаходилась у провадженні суду першої інстанції понад один рік - з 15.05.2014 р., слухання справи неодноразово відкладалося за клопотанням сторін і їх представників, провадження у справі зупинялося до розгляду судом іншої справи. Після відновлення провадження у справі 19.08.2015 року відповідач заявила клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю її адвоката в іншій справі, яке судом було задоволено (а.с.111), розгляд справи відкладено на 08.09.2015 р. В судовому засіданні, призначеному на 08.09.2015 р. представник відповідача заявив клопотання про надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи, у зв'язку з чим у справі була оголошена перерва на три години. Після перерви представник відповідача у судове засідання не з'явився, а тому слухання справи було відкладено на 17.09.2015р. Напередодні судового засідання відповідач втретє подала заяву про відкладення розгляду справи, пославшись на хворобу її представника (а.с.118, 121). Документів на підтвердження поважності причин неявки суду першої інстанції не надала. Суд обгрунтовано визнав повторну неявку відповідача і її представника у судове засідання неповажними і визнав за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідач і її представник з травня 2014 року по день ухвалення оскаржуваного рішення у цій справі - 17 вересня 2015 року мали достатньо часу для надання своїх заперечень проти позову і доказів в обґрунтування своїх заперечень, проте своїм процесуальним правом вони розпорядилися на власний розсуд. До апеляційної скарги ніяких нових доказів апелянт і її представник також не надали.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 вересня 2015 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: