Ухвала суду № 53620543, 19.11.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/424/2015(м)

264/7044/13-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мозговенка В.В.

суддів Кір'якова П.І., Свіягіної І.М.

секретаря Багірової П.А.

за участю прокурора Сухаревої О.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі кримінальне провадження № 42013050290000065 за апеляційною скаргою прокурора Рябушки С.А. на вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 вересня 2015 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Маріуполя, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого помічником директора ТОВ БП «Азовмашпром», раніше судимого: 24.10.2013 року Іллічівським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч.1 ст.175 КК України до штрафу у розмірі 8500,00 гривень, який вироком Апеляційного суду Донецької області від 15.01.2014 року скасовано в частині призначення покарання, та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 гривень з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарчою діяльністю строком на один рік; 22.12.2014 року Іллічівським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч.1 ст.367 КК України до штрафу у розмірі 4250,00 гривень з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарчою діяльністю строком на один рік, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винуватим та засуджено за ч.3 ст.382 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарчою діяльністю строком на один рік шість місяців. На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарчою діяльністю строком на один рік шість місяців. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на один рік.

ВСТАНОВИЛА:

За вироком суду ОСОБА_2, будучи на посаді директора ТОВ БП « Азовмашпром», виконуючи організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські обов'язки, тобто будучи службовою особою, достовірно знаючи про існування судових рішень, які не виконувались ТОВ «БП «Азовмашпром», всупереч постанові державної виконавчої служби про накладення арешту на майно та рахунки підприємства, 5 липня 2012 року відкрив банківський рахунок у ПАТ «ВіЕйБі», а 29 грудня 2012 року у ПАТ «Дельта Банк», та діючи з умислом на невиконання судових рішень Господарчого суду Донецької області про стягнення з ТОВ БП « Азовмашпром» на користь ТОВ «Дніпровської енерго-металургійної компанії», ТОВ «ПКФ Азовпромсталь», ТОВ « Малий Порт-Логістика» та ОСОБА_3 заборгованості у період з 05.07.2012 року по 18.01.2013 року здійснив фінансові операції на загальну суму 564823,24 грн, залишивши рішення суду без виконання, чим спричинив істотну шкоду стягувачам на загальну суму 835133,25 грн.

В апеляційній скарзі прокурор Рябушка С.А. просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарчою діяльністю строком на один рік шість місяців, на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарчою діяльністю строком на один рік шість місяців. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що ОСОБА_2 свою провину не визнав, не розкаявся, що підтверджує його небажання стати на шлях виправлення та добровільно відшкодувати заборгованість, погашення якої відбулося лише через три роки з моменту вчинення злочину, також його двічі було засуджено за різними статтями, що певним чином характеризує його особу.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора на підтримання апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника, які просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів не перевіряє висновки суду про винність ОСОБА_2 та кваліфікацію його дій оскільки вказані обставини в апеляційній скарзі прокурором не оскаржувались.

Що стосується доводів прокурора про призначення йому надто м'якого покарання, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до вимог п.1 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як видно з апеляційної скарги прокурор посилаючись на м'якість призначеного судом покарання фактично просив призначити таке ж саме покарання, але без звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням. Тобто фактично прокурор оскаржував тільки звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст..75 КК України.

Між тим вимогам ст..75 КК України передбачено право суду при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Призначивши покарання ОСОБА_2 у вигляді позбавлення волі, суд прийняв рішення про звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням на один рік відповідно до ст.75 КК України, мотивуючи це тим, що обвинувачений працює, має сім'ю, за місцем проживання характеризується задовільно. Також, суд першої інстанції врахував думку потерпілих, які просили не карати обвинуваченого. До обставин, що пом'якшують покарання суд відніс повне погашення заборгованості перед потерпілою ОСОБА_4 та ТОВ «Дніпровська енерго-металургійна компанія».

З цим не може не погодитись і апеляційний суд і вважає, що встановлені конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу винного давали суду першої інстанції можливість прийти до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Так, ОСОБА_2 дійсно вчинив тяжкий злочин, але на момент його вчинення він судимим не був, внаслідок його вчинення тяжких наслідків не настало, підприємство частково розрахувалося з боргами. Всі ці обставини в їх сукупності, дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства. Звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання відповідає вимогам ст..75 КК України, а також принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання й на думку колегії суддів є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Щодо доводів прокурора про небажання добровільно відшкодувати заборгованість, то колегія суддів вважає їх не обґрунтованими, оскільки ця заборгованість є не власним боргом ОСОБА_2, а боргом підприємства. А він, у відповідності з попереднім вироком суду, вже тривалий час не виконує організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські функції на підприємстві боржнику, а тому не міг вплинути на можливість погашення боргу, яка залежить як від економічного становища підприємства, так й із-за відсутності підтверджених розрахункових реквізитів.

Щодо доводів апеляційної скарги про невизнання ОСОБА_2 вини. Так, під час судового розгляду ОСОБА_2, не заперечував, що всупереч закону він відкрив рахунки у банках й проводив по ним фінансові операції. Але, стверджував, що відкривши нові банківські рахунки й здійснюючи фінансові операції він не мав бажання уникнути стягнення боргів, а лише бажав таким чином продовжити діяльність підприємства, щоб мати можливість виплатити ці борги. Тобто, пояснював мотиви своїх дій з точки зору їх економічної доцільності, а не погоджувався з обвинуваченням лише у тому, що він це робив з метою невиконання судових рішень.

За таких обставин колегія суддів не вважає, формальне не визнання вини ОСОБА_2, такою обставиною, яка б перешкоджала суду прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, прокурор не навів сукупності обставин які б, на думку колегії суддів, свідчили про неможливість виправлення засудженого від відбування покарання, а тому не знаходить підстав для скасування вироку та призначення більш суворого покарання.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Рябушки С.А. залишити без задоволення.

Вирок Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 вересня 2015 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Колегія суддів Апеляційного суду

Донецької області