Рішення № 53618152, 20.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/6575/15

в справі № 760/15409/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Коробенка С.В.

при секретарі Семененко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком та про визнання права власності на житловий будинок

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом і просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

У своєму позові посилається на те, що у спірному будинку вона постійно проживає з 1996 року, відкрито та безперервно володіє та користується будинком, утримує його за власний рахунок, робить поточні та капітальні ремонти, тобто виконує усі обов'язки власника.

Зазначає, що раніше Відповідач ОСОБА_2 обіцяла подарувати їй цей будинок, але до укладення відповідного договору у нотаріуса справа не дійшла. Враховуючи те, що вона володіє спірним будинком більше десяти років вважає, що за нею може бути визнано право власності на спірний будинок за давністю користування цим майном. На підставі цього просила позов задовольнити.

В судовому засіданні представник Позивача позов підтримав повністю та просив його задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав та заперечував проти його задоволення, подав зустрічний позов про визнання права власності на житловий будинок за ОСОБА_2

Позовні вимоги у зустрічному позові обґрунтовує тим, що цей будинок було побудовано Позивачем за зустрічним позовом у 80-х роках на земельній ділянці, яка перебуває в її користуванні.

Зазначає, що у 2012 році почала займатися процедурою приватизації земельної ділянки, на якій знаходиться спірний будинок і в Головному управлінні земельних ресурсів м. Києва дізналася, що оскільки на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, їй необхідно надати правовстановлюючі документи на нього. Але правовстановлюючих документів у неї не виявилося. ОСОБА_2 зазначає, що будівництво було розпочато у 80-х роках. На той час село Жуляни відносилось до Київської області і уся реєстрація проходила через сільську раду.

Вважає, що відсутність у нього правовстановлюючих документів на спірний будинок сталася через те, що у 1989 році село Жуляни було приєднано до м. Києва і уся документація передавалася до Києва, а тому, вважаю, що при усіх цих змінах документи могли бути втрачені, або не зареєстровані.

Зазначає, що вона дійсно дозволила своїй дочці ОСОБА_1 проживати в цьому будинку. Щодо обіцянки, подарувати їй цей будинок зазначає, що розмова про дарування дійсно відбулася, але вона сказала своїй дочці, що не може подарувати цей будинок, оскільки вона не може знайти правовстановлюючі документи на спірний будинок. Зазначає, що можливо саме ця інформація і стала причиною подання дочкою позову.

Для запобігання в майбутньому порушень свого права власності на спірний будинок змушена звернутися до суду з даним позовом, також, зазначає, що вирішити питання, щодо її права власності на спірний будинок є можливим виключно в судовому порядку.

Щодо того, що дочка постійно проживає в спірному будинку, заперечує, зазначає, що дочка проживає в будинку періодично, використовуючи будинок як дачу.

Представник позивача за первісним позовом заперечував проти задоволення зустрічного позову, посилаючись на статтю 322 ЦК України, якою покладено тягар утримання майна. Зазначив, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, в той час усі витрати по утриманню несла саме Позивач.

На уточнююче запитання суду представник не зміг зазначити доказів несення ОСОБА_1 будь-яких витрат по утриманню будинку.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 10. ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем за первісним позовом не було надано відповідних доказів, які підтверджують кожну з обставин позовних вимог.

У той же час зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Будівельна завершеність та наявність у натурі вказаного житлового будинку підтверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 р-н, м. Києва, виготовленим КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» станом на 19.02.2009 року. Згідно з даним технічним паспортом спірний будинок має загальну площу - 249,4 кв.м., житлову площу - 103,7 кв.м.

Згідно з планом земельної ділянки № 725170007 вбачається, що землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2 Солом'янського району, м. Києва, площею - 0, 1071 га., значиться ОСОБА_2.

Згідно з архівною довідкою, Архівного відділу Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області по документах архівного фонду «Жулянська сільська рада» у погосподарських книгах є особовий рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_2 проживаючої АДРЕСА_2, у графі «Будівлі» - значиться ? част. житлового будинку - 1918 року забудови. У графі «Всього землі» - зазначено 0, 15 га.

Інша 1/2 частина будинку відповідно до Плану забудови садиби по АДРЕСА_2 від 1980 року, підлягала знесенню. У зв'язку з цим право власності на 1/2 частину слід вважати припиненим, а частку ОСОБА_2 у праві власності вважати рівною цілій одиниці.

Пояснюючи невідповідність адреси земельної ділянки та адреси житлового будинку, представник Позивача зазначив та надав докази, що згідно з даними кадастру по АДРЕСА_2 значаться дві земельні ділянки площею 0.0206 га. та 0.1071 га., і земельна ділянка, на якій розташовано спірний будинок, виходить саме на АДРЕСА_1

За загальними правилами ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За нормою ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Відповідно до ст.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що вступив в силу з 01.01.2004 року, норми даного кодексу застосовуються до відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли, або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, законність будівництва спірного будинку має перевірятися судом за нормами ЦК України 1963 року, а до прав та обов'язків сторін, що випливають з даного будівництва в зв'язку з вирішенням даного спору, мають застосовуватися норми нового ЦК України.

Так, відповідно до ст.86 Цивільного кодексу України 1963 року, який діяв на момент будівництва мною спірного будинку, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Крім того, діючим на той час законом, а саме ст.105 ЦК України, було встановлено правило, що самочинно збудований будинок за позовом виконкому районної ради міг бути безоплатно вилучений та зарахований до фонду районної ради. Проте такі дії щодо побудованого будинку не вчинялися.

Відповідно до ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 зазначеної статті визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржене або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до законодавства колишнього СРСР, а саме Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Мінкомунгоспу УРСР від 31 січня 1966 року / втратив чинність 13.12.95 року/, реєстрації підлягали лише індивідуальні будинки та домоволодіння у містах і селищах міського типу Української РСР.

У сільській місцевості, до якої відносився м/р Жуляни м. Києва на час будівництва спірного будинку (с. Жуляни приєднано до м. Києва на підставі Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 26.08.1988 року «Про розширення меж міста Києва»), оформлення індивідуальних (приватних) будинків здійснювалося шляхом вчинення відповідного запису в господарській книзі сільської ради та відкриття особистого рахунку на ім'я забудовника.

Інших правовстановлювальних документів чинне на той час законодавство не передбачало.

Крім того, відповідно до п.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом (до 01.07.2004 року), визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов, зокрема, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

На момент будівництва спірного будинку діюче на той час законодавство УРСР такої реєстрації будинку не передбачало. З цього випливає, що побудований ОСОБА_2 житловий будинок, зареєстрований на праві власності в порядку, встановленому законом на момент його реєстрації, Жулянською сільською радою, має статус приватної власності.

Відповідно до ч. 2. ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1. ст.392., власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п.1 ч.2 зазначеної статті визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності.

Таким чином, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, достатність і їх взаємний зв'язок у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та їх представників на підставі вищевикладеного, відповідно до ст. ст. 16, 379-381, 386, 392, ЦК України; ст. ст. 1,2,4, 57-58, 60, 61, 88, 208-223 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Солом'янського району м. Києва, загальною площею - 249, 4 кв.м., житловою площею - 103, 7 кв.м.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: