Постанова № 53616179, 20.10.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/9924/15-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючого судді Крижової О.Г.,

при секретарі Гриценюк М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області (далі УПФ в м. Рівне) про визнання неправомірними дій та зобов'язання здійснити призначення пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФ в м. Рівне, в якому просить суд визнати дії відповідача, виражених у відмові призначити пенсію неправомірними з одночасним зобов'язанням Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області призначити йому пенсію за віком.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 зазначив, що станом на 2015 рік постійним місцем проживання позивача є США. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року по справі №569/3654/13-а, адміністративний позов ОСОБА_1 до УПФ в м. Рівне про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково, а саме було зобов'язано УПФ України в м. Рівне розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії у відповідності до вимог чинного законодавства. Після звернення до ДВС України, УПФ України в м. Рівне 08 червня 2015 року прийняло у представника позивача - ОСОБА_2 заяву про призначення виплати пенсії ОСОБА_1. Разом з заявою позивачем був наданий наступним перелік документів до УПФ України в м. Рівне, а саме: оригінал та копія трудової книжки; оригінал довідки про заробітну плату від 24.03.2014 р. № 2.01.2.2-25/50; нотаріально завірену копію паспорта громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_1; копію картки платника податків; оригінал довідки Управління державної міграційної служби України в Рівненській області від 25.05.2015 № 03/1- 5843; копію легалізованої апостилем довіреності, у якій прописано право представника позивача на представництво інтересів позивача у Пенсійному фонді України; копію паспорта представника позивача. Оригінали цих документів були також пред'явлені до УПФУ, про що свідчить печатки на копіях документів, які були перевірені при представникові позивача та долучені до матеріалів пенсійної справи. У відповідь на подану заяву, 26 червня 2015 року на адресу представника позивача надійшов лист від 23 червня 2015 року № 8050/05, у якому відповідач, розглянувши звернення позивача, проігнорував його вимогу призначити виплату пенсії ОСОБА_1, та повідомив, що «Виплата пенсії за кордон можлива лише за наявності двостороннього договору (угоди) про соціальне забезпечення між Україною та державою, до якої виїжджає пенсіонер на постійне проживання. Громадянам. які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються».

Позивач в судове засідання не з'явився про час, місце і дату розгляду справи повідомлявся належним чином, в позовній заяві просив справу розглядати без його участі та участі представника.

В судовому засіданні від представника відповідача надійшли письмові заперечення, з огляду яких він просить відмовити в задоволені адміністративного позову в повному обсязі за безпідставністю позовних вимог, вказує, що можливість розглянути право на призначення пільгової пенсії за віком виникне лише після повернення на постійне місце проживання на територію України та подання до управління оригіналів усіх необхідних документів.

Дослідивши всі обставини справи, суд вирішив, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року по справі №569/3654/13-а, адміністративний позов ОСОБА_1 до УПФ в м. Рівне про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково, а саме було зобов'язано УПФ України в м. Рівне розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до довідки №03/1-5843 від 25.05.2015 року ОСОБА_1 отримав дозвіл на постійне місце проживання до США у 1998 році та процедуру повернення в Україну на постійне місце проживання не здійснював.

Згідно розписки - повідомлення заява та документи ОСОБА_1 прийнято 08.06.2015 року.

Відповідно до листа від 23 червня 2015 року № 8050/05, у якому відповідач, розглянувши звернення позивача, проігнорував його вимогу призначити виплату пенсії ОСОБА_1 в зв'язку з тим, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Відповідно до приписів встановлених п. 2, ч. 1 ст. 49, а також другим реченням ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:

«Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.»

«Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.»

Проте 07 жовтня 2009 року Конституційним Судом України було постановлено рішення, яким вищенаведені приписи вказаного Закону України визнані неконституційними.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що згідно ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні процесуальні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, міспя проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно абз. 6, 11 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється на принципах: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом. Згідно з ч.І ст. 5 цього ж Закону, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Крім того, згідно з ч.2 ст. 2 та п. З прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІУ, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч.2. ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Як зазначив ЄСПЛ, у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію.

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднані зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції , якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи з вищенаведених положень чинного законодавства України, право на отримання пенсії в України мають не лише громадяни України, які постійно проживають на території України, а це право також поширюється на громадян України, які проживають закордоном, що встановлено рішенням Конституційного суду України та іншими нормативно- правовими актами України.

Тому на підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст.11, 17, 18, 71, 160, 161, 162, 183-2, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати неправомірним дії управління Пенсійного фонду України в м.Рівне, виражених у відмові призначити пенсію позивачу неправомірними.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 23 червня 2015 року.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до частини 3 статті 160 КАС України, а також прийняття постанови в письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо була подана апеляційна скарга судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Рівненського міського суду Крижова О.Г.