Ухвала суду № 53611790, 16.11.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

16.11.2015 р. Справа№ 5015/4702/11

За скаргою Приватного акціонерного товариства «Калина-ЛТД», м.Червоноград Львівської області на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ по справі №5015/4702/11

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», м.Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Калина-ЛТД», м.Червоноград Львівської області

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Калина-Закарпаття», м.Ужгород

про стягнення 79551288,79грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники сторін:

від скаржника (боржника): Дяків О.М. - представник за довіреністю

від стягувача: Дудко Т.Б. - представник за довіреністю

від ДВС: Маркіна Л.Г. - представник за довіреністю

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла скарга Приватного акціонерного товариства «Калина-ЛТД», м.Червоноград Львівської області (вх.№4467/15 від 02.10.2015р.) на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ по справі №5015/4702/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Калина-ЛТД», м.Червоноград Львівської області, за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Калина-Закарпаття», м.Ужгород, про стягнення 79551288,79грн., якою скаржник просить скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича серії ВП №48158319 від 16.07.2015р. повністю та заборонити державному виконавцю вчиняти виконавчі дії до розгляду скарги по суті та набуття чинності відповідного рішення.

Ухвалою суду від 05.10.2015р. скаргу прийнято та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.10.2015р. Ухвалою суду від 19.10.2015р. за клопотанням Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, розгляд скарги відкладено на 02.11.2015р. Ухвалою суду від 02.11.2015р. розгляд справи відкладено на 16.11.2015р. у зв'язку з неявкою скаржника.

Учасникам судового процесу роз'яснено права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник скаржника в судове засідання 16.11.2015р. з'явився, вимоги скарги підтримав повністю. Просив скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича серії ВП №48158319 від 16.07.2015р. повністю, зважаючи на те, що стягувачем пред'явлено виконавчий документ після закінчення встановленого законом строку на його пред'явлення, та заборонити державному виконавцю вчиняти виконавчі дії до розгляду скарги по суті та набуття чинності відповідного рішення. Просив скаргу задоволити.

Представник стягувача в судове засідання 16.11.2015р. з'явився, проти задоволення скарги заперечив з підстав, наведених у поданих ним поясненнях (вх.№44477/15 від 19.10.2015р.). Зокрема зазначив, що наказ пред'явлено до виконання у встановлений законом строк, беручи до уваги його переривання. Просив у задоволенні вимог за скаргою відмовити зважаючи на їх необґрунтованість.

Представник ДВС в судове засідання 16.11.2015р. з'явився, долучив до матеріалів справи додаткові документи (вх.№49754/15 від 16.11.2015р.), а також письмові заперечення на скаргу (вх.№49753/15 від 16.11.2015р.). Зазначив, що виконавчий документ пред'явлено в строк, а відтак виконавче провадження відкрито із дотриманням вимог чинного законодавства, отже підстави для скасування оскаржуваної постанови державного виконавця відсутні. У задоволенні скарги просив відмовити.

Судом, у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України, створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, підстави для відкладення розгляду скарги, передбачені у ст.77 ГПК України, не вбачаються.

Розглянувши подані матеріали, судом встановлено таке.

Господарським судом Львівської області на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2011р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2011р. по справі №5015/4702/11 видано наказ від 22.11.2012р., яким зобов'язано Закрите акціонерним товариством «Калина-ЛТД» виконати умови Мирової угоди, укладеної між Закритим акціонерним товариством «Калина-ЛТД» та Акціонерним товариством «Родовід Банк» 23.02.2011р., затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 12.04.2011 р. у справі №28/129 та стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Калина-ЛТД» на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за Мировою угодою в загальній сумі 79551288,79грн., з них: 72364267,03грн. - основна сума боргу за Мировою угодою; 5470738,78грн. - пеня за несвоєчасну сплату заборгованості за Мировою угодою; 607500,00грн. - втрати від інфляції за несвоєчасну сплату заборгованості за Мировою угодою; 1108783,98грн. - 3% річних за несвоєчасну сплату заборгованості за Мировою угодою.

В наказі також зазначено, що рішення набрало законної сили 14.12.2011р., а наказ дійсний для пред'явлення до виконання з 14.12.2011р. протягом одного року.

У скарзі зазначено, що 16.07.2015р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом Іваном Сергійовичем винесено постанову ВП № 48158319, якою відкрите виконавче провадження з примусового виконання вказаного наказу по стягненню з Приватного акціонерного товариства «Калина-ЛТД» грошових коштів на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк».

Скаржник вважає, що таку постанову винесено державним виконавцем з порушенням норм чинного законодавства. Зокрема, стверджує, що оскаржувана постанова винесена за документом, який не підлягає пред'явленню у зв'язку з пропуском встановленого строку пред'явлення документів до виконання, а також не містить строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, чим порушує статтю 23, пункти 4, 6 частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак, підлягає скасуванню, а виконавче провадження закриттю. Зазначене зумовило звернення до суду зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби, в якій просить скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича серії ВП № 48158319 від 16.07.2015р. повністю, а також заборонити державному виконавцю вчиняти виконавчі дії до розгляду скарги по суті та набуття чинності відповідного рішення.

При вирішенні вказаної скарги судом враховано таке:

у відповідності до п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.1 наведеного Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як визначено п.1 ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.25 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Зокрема, ст.22 цього Закону встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

У наказі господарського суду Львівської області, виданому 22.11.2012р. на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2011р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2011р. по справі №5015/4702/11 зазначено, з врахуванням вищенаведеної законодавчої норми, що наказ дійсний для пред'явлення до виконання з 14.12.2011р. протягом одного року.

У Постанові Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2013р. по справі №5015/4702/11 зроблено висновок про те, що зважаючи на норму ст.255 ЦК України, заяву, направлену ПАТ «Родовід Банк» 07.12.2012р. на адресу державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції, про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу, виданого господарським судом Львівської області від 22.11.2012 р. в справі №5015/4702/11 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Калина-ЛТД» на користь ПАТ «Родовід Банк» 25500,00грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пред'явлено до виконання із дотриманням встановленого законом строку.

Скаржник проти зазначених обставин не заперечує. Зокрема у скарзі зазначено, що за постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Попіва Романа Ігоровича ВП № 35860729 від 21.12.2012р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного наказу.

Сторони не заперечують, що внаслідок пред'явлення стягувачем наказу до виконання до відповідного органу Державної виконавчої служби відбулось переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Так, відповідно до ст.22 Закону України «Про виконавче провадження», строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: пред'явленням виконавчого документа до виконання; частковим виконанням рішення боржником; наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення (ч.1). Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч.2). У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони (ч.3).

Сторони не заперечують, що 04.04.2015р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 35860729, водночас скаржник вважає, що за таких обставин, після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у стягувача залишалось лише 7 днів для повторно пред'явлення наказу до виконання, беручи до уваги строк, який сплив до моменту першого пред'явлення наказу до виконання у грудні 2012 року. Зокрема, у скарзі зазначено, що з врахуванням вимог Закону, після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, перебіг строку поновлюється, а не починає відраховуватись знов, то виконавчий документ - наказ господарського суду №5015/4702/11 від 22.11.2012р. мав бути поданий не пізніше 11.04.2015р., а він поданий 14.07.2015р. - з трьох-місячним простроченням.

Суд звертає увагу на те, що скаржником фактично підміняються поняття зупинення строку, коли після усунення обставин, що його зумовили, перебіг строку продовжується, та переривання строку, коли після усунення обставин, що його зумовили, перебіг строку поновлюється. Зокрема, аналогічні положення застосовано законодавцем у нормах ст.263 ЦК України «Зупинення перебігу позовної давності» та ст.264 ЦК України «Переривання перебігу позовної давності».

Як вже зазначалось, ч.2 ст.23 Закону України «Про виконавче провадження» чітко зазначено, що після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Враховуючи вищенаведене, а також момент, з якого фактично слід рахувати перебіг строку пред'явлення наказу до виконання після його поновлення, тобто з дати винесення постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу 04.04.2015р., суд приходить до висновку, що наказ №5015/4702/11 від 22.11.2012р. пред'явлено ПАТ «Родовід Банк» до виконання в межах встановленого законом річного строку, оскільки заява датована 25.06.2015р. та передана до виконання 14.07.2015р., а відтак, державним виконавцем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №48158319 від 16.07.2015р. на підставі виконавчого документа за заявою стягувача. Отже, вимогу скаржника про скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича серії ВП №48158319 від 16.07.2015р. з зазначених вище підстав суд вважає необґрунтованою.

Щодо тверджень скаржника про те, що оскаржувана постанова державного виконавця підлягає скасуванню оскільки не містить строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, чим порушує статтю 23, пункти 4, 6 частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», суд звертає увагу боржника на те, що в даному випадку виконавчим документом, на виконання якого спрямоване відкрите виконавче провадження, є не постанова державного виконавця, а наказ господарського суду Львівської області від 22.11.2012р. Проаналізувавши копію такого документа, суд приходить до висновку, що його винесено та оформлено у відповідності до ст.ст.116, 117 ГПК України, і він відповідає встановленим Законом України «Про виконавче провадження» вимогам до виконавчого документа. Відтак, твердження скаржника в цій частині є безпідставними. Вимог щодо необхідності зазначення в постанові про відкриття виконавчого провадження строку пред'явлення виконавчого документу до виконання Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича серії ВП №48158319 від 16.07.2015р. винесена правомірно та відповідно до норм чинного законодавства.

Суд також зазначає, що зазначена у скарзі вимога про заборону державному виконавцю вчиняти виконавчі дії до розгляду скарги по суті та набуття чинності відповідного рішення, не підлягає до задоволення, оскільки відповідно до ч.1 ст.121-1 ГПК України, лише суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Згідно з п.9.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р., за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Керуючись ст.ст. 86, 121-2 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Доводи заявника визнати неправомірними, скаргу відхилити.

2. Порядок оскарження ухвали суду визначено ст.106 ГПК України.

Суддя Щигельська О.І.