Ухвала суду № 53609918, 12.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Пікуль А.А., Соколової В.В.

при секретарі: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/12391/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Чала А.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О. в с т а н о в и л а :

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 226 094 грн. 40 коп., що станом на 13 листопада 2014 року еквівалентно 14 000,00 доларів США та 5 600,00 грн., а всього 231 694 грн. 40 коп., а також 2 382 грн. 75 коп. судового збору.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідно до змісту розписки від 04 лютого 2014 року ОСОБА_2 зобов'язався повернути не грошові кошти, а автомобіль, що в свою чергу не свідчить про укладення між сторонами договору позики.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

В судове засідання особисто ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, забезпечив явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 лютого 2014 року ОСОБА_2 написав розписку про те, що він взяв у борг у ОСОБА_3 14 000,00 доларів США і 5 600,00 грн., вказав, що домовленість була на тридцять календарних днів та зазначив, що зобов'язався повернути машину (а.с.8).

13 листопада 2014 року ОСОБА_3 порушив перед судом питання про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в сумі 226 094,40 грн., що станом на 13 листопада 2014 року еквівалентно 14 000,00 доларів США та 5 600,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 не виконав свої зобов'язання та на повернув взяті у борг кошти у визначений ними строк.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 2 статті 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Для з'ясування суті правовідносин, які склалися між сторонами, необхідно з'ясувати, чи містить розписка як борговий документ усі умови договору позики або іншого виду цивільного зобов'язання.

Як вбачається зі змісту наданої позивачем розписки від 04 лютого 2014 року, ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_3 у борг 14 000,00 доларів США і 5 600,00 грн. та зобов'язався повернути кошти через тридцять календарних днів (а.с.8).

Відтак, між сторонами склалися правовідносини за договором позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики.

При цьому, посилання апелянта на те, що відповідно до змісту розписки від 04 лютого 2014 року ОСОБА_2 зобов'язався повернути автомобіль, а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами склалися правовідносини за договором позики є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_2 зобов'язався повернути грошові кошти протягом тридцяти календарних днів. Крім того, в ході апеляційного розгляду представник відповідача, зазначаючи, що зміст розписки від 04 лютого 2014 року не свідчить про укладення сторонами договору позики, не зміг пояснили суду які саме, на його думку, правовідносини склалися між сторонами, при цьому, факт отримання відповідачем грошових коштів у визначеному судом розмірі не заперечував. Напроти, позивач пояснив, що саме позичив ОСОБА_2 гроші, які були потрібні відповідачу для здійснення його діяльності. В свою чергу відповідач запевнив його, що у разі не повернення в строк грошей, передасть належний йому, ОСОБА_2, автомобіль, що і знайшло своє відображення у виданій відповідачем розписці.

Всі викладені у апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та на їх правильність тне впливають.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: А.А. Пікуль

В.В.Соколова