Постанова № 53607190, 17.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р. Справа№ 910/18216/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Голоюх Д.М.

від відповідача - Боронило І.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова"

про 16303,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 по справі №910/18216/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015, у складі колегії суддів: головуючий суддя: Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Калатай Н.Ф., прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 27.10.2015.

23 жовтня 2015 року, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015, в зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.2.3.25. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 №25, сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі №910/18216/15 колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 колегією суддів в зазначеному складі апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні 27.10.2015 оголошено перерву до 17.11.2015.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015, в зв'язку з виходом судді Баранця О.М. з відпустки, а також формування постійного складу судової колегії Київського апеляційного господарського суду, керуючись ст.ст. 4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.2.3.25. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015р. №25, п.п. 2.2 засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015, сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі №910/18216/15 колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А., Баранець О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 колегією суддів в зазначеному складі апеляційні скарги прийнято до свого провадження.

В судове засідання 17.11.2015 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

25 грудня 2012 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Нова" (перестраховик) та Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Скайд" (перестрахувальник) укладено договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 83/ФП (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору предметом останнього є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорах факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права та обов'язки сторін при укладенні, виконанні і припиненні договорів факультативного перестрахування (ретроцесії).

Також, на підставі Договору між сторонами укладено окремий договір перестрахування (ковер-нот) від 22.04.2013 № 2877/13 строком дії з 22.04.2013 по 21.04.2014.

Згідно п. 3.4.1. Договору перестраховик зобов'язаний перерахувати перестрахувальнику свою частку/частину у страховому відшкодуванні/виплаті, розмір якої розрахований відповідно до умов договору та окремого договору перестрахування, у строк, передбачений цим договором, якщо інше не передбачено в окремому договорі перестрахування.

Місцевим господарським судом встановлено, що 11.04.2013 на 271 км автодороги Київ-Одеса трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Dodge Charger, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля ВАЗ - 2103 державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, в результаті чого автомобіль отримав механічні пошкодження.

Вищезазначений автомобіль застраховано позивачем, що підтверджується договором добровільного страхування наземного транспорту №475-20 від 18.04.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 17.06.2014, страхового акту від 13.08.2014 та наказу від 03.09.2014 на рахунок ФОП ОСОБА_6 позивачем перераховано кошти за здійснення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу у сумі 139134, 31 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскільки останній виплатив потерпілій особі страхове відшкодування, до нього перейшло право вимоги до особи про відшкодування частини страхової виплати в межах прийнятого ліміту відповідальності збитку по страховому випадку, згідно з договором про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) від 25.12.2012 №83/ФП. В зв'язку з чим, просить стягнути частку відповідача в розмірі 16303,44 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не повідомив відповідача про настання страхового випадку в передбачений п. 3.2.5. Договору триденний термін.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.2.5. договору перестрахувальник зобов'язаний сповістити перестраховика про настання страхового випадку по перестрахованому ризику протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту одержання інформації про його настання, якщо інше не передбачено окремим договором перестрахування.

Як зазначає позивач останній повідомив відповідача про настання страхового випадку 14.05.2013 (в межах строку, передбаченого Договором), шляхом надсилання електронного листа та факсом. Відповідач заперечив проти отримання зазначеного повідомлення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Частиною 1 ст. 200 Цивільного кодексу України передбачено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення №102-13 від 14.05.2013, останнє направлено відповідачу факсом та отримано представником відповідача Токовенко О.І., який телефоном повідомив позивачу вхідний номер повідомлення, а саме № 2400/0/16-13 від 14.05.2013.

Крім того, позивач надіслав копію повідомлення №102-13 від 14.05.2013 електронним листом на електронну адресу відповідача Faidun@nova-ua.com.

Заперечуючи факт отримання від позивача зазначеного повідомлення, відповідачем надано витяг з автоматизованої системи діловодства "Док Проф 2.0", згідно з яким, за вхідним номером 2400/0/16-13 у системі діловодства зареєстрований документ, що надійшов 15.05.2013, а саме постанова Дніпровського ВДВС м. Києва від 30.04.2013 б/н.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що укладеним між сторонами Договором не визначено конкретного способу направлення позивачем та надання доказів отримання відповідачем повідомлення про настання страхового випадку, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку в межах строку, встановленого п. 3.2.5. Договору.

11 квітня 2014 року позивач направив відповідачу повідомлення про можливість оглянути транспортний засіб, який перестрахований відповідачем по Ковер-ноту.

28 квітня 2014 року позивач направив відповідачу повідомлення, відповідно до якого повідомив останнього про проведення додаткової експертизи транспортного засобу, який перестрахований відповідачем по Ковер-ноту.

19 червня 2014 року позивач направив відповідачу повідомлення про проведення повторної експертизи транспортного засобу, який перестрахований відповідачем по Ковер-ноту.

Отримання зазначених повідомлень відповідач не заперечує.

13 серпня 2014 року позивач направив відповідачу пакет документів на виплату страхового відшкодування по страховому випадку, що трапився 11.05.2015.

Щодо заперечень відповідача, що лист від 13.08.2014 №494-1 не містить даних, які саме документи надані відповідачу, колегія суддів зазначає, що п. 8.3 Договору зокрема передбачено, що у випадку якщо перестраховик, без поважних причин не звернувся до перестрахувальника в зазначений строк, то надалі він не має права посилатися на відсутність у нього яких-небудь документів як на підставу невиконання своїх зобов'язань з оплати його частки/частини у страховому відшкодуванні/виплаті.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомляв позивача про неотримання документів передбачених п. 8.2. Договору або надсилав мотивовану відмову у виплаті страхового відшкодування.

12 грудня 2014 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату частини страхового відшкодування, в межах ліміту відповідальності.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонам по справі Договір факультативного перестрахування за своєю правовою природою є договором перестрахування.

За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі, відповідно до договору страхування (ст. 987 ЦК України).

Частина 1 ст. 12 Закону України "Про страхування" визначає, що перестрахування-страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до ст. 355 ГК України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Предметом договору страхування, згідно п.3 ч. 1 ст. 980 ЦК України, можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 83/ФП, виходячи з його змісту, за своєю правовою природою є також і договором страхування, оскільки страховик страхує в іншого страховика ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Відповідно до роз'яснення Верховного суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування", яке міститься в листі від 19.07.2011, де в розділі "Умови та порядок здійснення страхових виплат у судовому порядку" прямо зазначено, що у ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону N 85/96-ВР роз'яснено, що за договором страхування страховик зобов'язується, у разі настання страхового випадку, виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Тобто, виходячи зі змісту цих норм, можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку. Зокрема, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що в даному випадку має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 по справі №910/18216/15 - скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 по справі №910/18216/15 задовольнити.

2.Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 по справі №910/18216/15. Постановити нове рішення.

3. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" задовольнити в повному обсязі.

4.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, ідентифікаційний номер 31241449) на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" (07353, Київська область Вишгородський район, с. Старі Петрівці, вул. Дніпровська, 4-А, офіс 3 ідентифікаційний код 16295210) 16303 (шістнадцять тисяч триста три) грн. 44 коп. - заборгованості та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 70 коп. - витрат по сплаті судового збору.

5.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, ідентифікаційний номер 31241449) на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" (07353, Київська область Вишгородський район, с. Старі Петрівці, вул. Дніпровська, 4-А, офіс 3 ідентифікаційний код 16295210) 2009 (дві тисячі дев'ять) грн. 70 коп. - витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6.Видачу наказів доручити до Господарському суду міста Києва

7.Матеріали справи №910/18216/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.М. Баранець