Постанова № 53607078, 11.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2015 р. Справа№ 910/14829/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Самсіна Р.І.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: Бєлашко О.О. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Ярошовець Д.М. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року року

у справі № 910/14829/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Авто"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто"

про стягнення 870000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Європа-Авто" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто" про стягнення 870000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі № 910/14829/15 (суддя Сівакова В.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс-Авто» з ухваленим рішенням не погоджується, вважає його таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що як завдаток так і аванс, як спосіб забезпечення виконання основного зобов'язання використовуються виключно під час укладення попередніх договорів з метою забезпечення укладення основного договору, оскільки між позивачем та апелянтом укладено відразу основний договір то й відповідно забезпечення виконання основного договору не може бути авансом, а є сплатою орендних платежів в зменшеному розмірі, які позивач належним чином не виконував.

Також апелянт зазначає, що за власні кошти, приводив приміщення оренди в стан, який потрібен був для позивача, та останній не компенсував апелянту жодних витрат, які останній поніс при переобладненні об'єкта під потреби позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Сітайло Л.Г., Пономаренко Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.09.2015 року.

У зв'язку з перебуванням суддів Сітайло Л.Г., Пономаренко Є.Ю. у відпустці, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року відкладено розгляд справи на 07.10.2015 року року.

07.10.2015 року судове засідання не відбулось у зв'язку з відпусткою головуючого судді Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 року розгляд справи призначено на 11.11.2015 року.

Позивач, згідно з поданим до суду 07.09.2015 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив та просить апеляційний суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідач, згідно з поданим до суду 11.11.2015 року клопотанням, просить апеляційний суд зупинити провадження у справі у зв'язку з розглядом у Господарському суді міста Києва справи № 910/24293/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Авто» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-Авто», Предметом спору у вказаній справі є визнання недійсності договору оренди нерухомого майна №05/12-2014 від 05.12.2014 року, на підставі якого Господарським судом міста Києва постановлено провести стягнення з ТОВ «Базіс-Авто».

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом

Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Наведені клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено неможливість (зокрема, через наявність будь-яких перешкод) розгляду даної справи до вирішення справи № 910/24293/15.

До того ж, колегія суддів зазначає, що як вбачається з клопотання поданого до суду 11.11.2015 року, судове засідання по справі № 910/24293/15 призначене на 20.10.2015 року, а відомостей стосовно процесуальних дій щодо зазначеної позовної заяви апеляційному суду не надано.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

05.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європа-Авто" (позивач, орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто" (відповідач, орендодавець) було укладено договір оренди нерухомого майна № 05/12-2014.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець зобов'язався передати орендарю у тимчасове платне користування та володіння нежитлове приміщення (далі - об'єкт оренди), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 22 на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п. 1.3. договору загальна площа об'єкту оренди за даними технічного паспорту складає 2823,80 кв. м.

Згідно з п. 2.1. договору протягом 90 календарних днів з моменту укладання даного договору орендодавець передає об'єкт оренди орендарю за актом приймання-передачі об'єкта оренди, який після його підписання сторонами буде його невід'ємною частиною та зазначатиметься в додатку № 3 до цього договору.

Відповідно до п. 2.7. договору передача об'єкту оренди орендарю, повернення об'єкту оренди орендарем за цим договором здійснюються виключно на підставі актів приймання-передачі об'єкту оренди (в оренду та/або з оренди), підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками сторін.

Об'єкт оренди вважається переданим орендарю в оренду з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди.

Згідно з п. 3.2.2. договору орендна плата за користування об'єктом оренди складає 486907,83 грн. за один місяць.

Пунктом 3.8. договору прийшли взаємної згоди, що орендар має право здійснювати авансові платежі:

Приписами п. 3.8.1. договору, до 20.12.2014 року орендар має право сплатити орендодавцю 550000,00 грн.

Приписами п. 3.8.2. договору, до 20.01.2015 року орендар має право сплатити орендодавцю 550000,00 грн.

Приписами п. 3.8.3. договору, до 15.02.2015 року орендар має право сплатити орендодавцю 500000,00 грн.

Приписами п. 3.8.4. договору, до 15.03.2015 року орендар сплачує орендодавцю 220256,40 грн.

Приписами п. 3.8.5. договору, до 15.04.2015 року орендар сплачує орендодавцю 220256,40 грн.

Приписами п. 3.8.6. договору, до 15.05.2015 року орендар сплачує орендодавцю 220256,40 грн.

Приписами п. 3.8.7. договору, до 15.06.2015 року орендар сплачує орендодавцю 220256,40 грн.

Приписами п. 3.8.8. договору, до 15.07.2015 року орендар сплачує орендодавцю 220256,40 грн.

Приписами п. 3.8.9. договору, до 15.08.2015 року орендар сплачує орендодавцю 220256,40 грн.

Відповідно до п. 6.1.2. договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в порядку та в строк, що передбачені п. 2.1., п. 2.7. договору.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 870000,00 грн., з яких 650000,00 грн. авансового платежу та 220000,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем в порушення умов договору не було передано позивачу об'єкт оренди, а тому відповідач має повернути суму сплачено авансу та за несвоєчасне виконання зобов'язання позивачем нарахований штраф.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п. 16.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з 05.12.2014 року і діє до 05.11.2017 року.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував на рахунок відповідача авансовий платіж в загальному розмірі 650000,00 грн., а саме 22.12.2014 року в розмірі 10000,00 грн., 24.12.2014 року в розмірі 250000,00 грн., 25.12.2014 року в розмірі 200000,00 грн., 17.02.2015 року в розмірі 100000,00 грн.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Згідно з п. 2.1. договору протягом 90 календарних днів з моменту укладання даного договору орендодавець передає об'єкт оренди орендарю за актом приймання-передачі об'єкта оренди, який після його підписання сторонами буде його невід'ємною частиною та зазначатиметься в додатку № 3 до цього договору.

Відповідно до п. 2.7. договору передача об'єкту оренди орендарю, повернення об'єкту оренди орендарем за цим договором здійснюються виключно на підставі актів приймання-передачі об'єкту оренди (в оренду та/або з оренди), підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками сторін.

Об'єкт оренди вважається переданим орендарю в оренду з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту оренди.

Згідно з п. 6.1.2. договору орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в порядку та в строк, що передбачені п. 2.1., п. 2.7. договору.

Згідно з п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, сторонами за актом приймання-передачі об'єкт оренди в оренду позивачу передано не було, приміщення позивач не займає.

18.05.2015 року позивачем на адресу відповідача було надіслано рекомендованою кореспонденцією лист № 67 від 18.05.2015 року, в якому позивач з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань щодо передачі об'єкту оренди повідомив останнього про розірвання договору оренди нерухомого майна № 05/12-2014 року від 05.12.2014 року з 18.06.2015 року, у зв'язку з чим вимагав протягом 10 (десяти) робочих днів повернути грошові кошти в якості авансу в розмірі 650000,00 грн. та сплатити штраф в розмірі 220000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось, п. 17.3.4. договору сторони досягли домовленості що договір достроково припиняє дію за вимогою орендаря шляхом направлення відповідного письмового повідомлення орендодавцю за 30 календарних днів до дострокового припинення дії договору без підписання додаткових угод про таке розірвання.

Відповідно до ст. 766 Цивільного кодексу України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

В силу приписів ст. 766 Цивільного кодексу України позивачем було ініційовано процедуру розірвання договору, що і було зроблено останнім в порядку ст. 188 Господарського кодексу України та пункту 17.3.4. договору шляхом направлення відповідачу відповідної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи умови договору та те, що заява позивача про розірвання договору містить вказівку на дату розірвання договору з 18.06.2015 року, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що договір є розірваним з 18.06.2015 року.

Поняття завдатку визначає ч. 1 статті 570 Цивільного кодексу України згідно якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Згідно із ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Слід зазначити, що на відміну від завдатку аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс повинен його повернути. І якщо орендодавець отримав як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Про те, що сплачені позивачем відповідачу кошти в розмірі 650000,00 є авансом, підтверджується умовами договору та матеріалами справи.

Враховуючи викладене колегія суддів не приймає доводів стосовно того, що як завдаток так і аванс, як спосіб забезпечення виконання основного зобов'язання використовуються виключно під час укладення попередніх договорів з метою забезпечення укладення основного договору, оскільки між позивачем та апелянтом укладено відразу основний договір то й відповідно забезпечення виконання основного договору не може бути авансом, а є сплатою орендних платежів в зменшеному розмірі, які позивач належним чином не виконував.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи викладене суд першої інстанції приходить до вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 650000,00 грн. авансового платежу.

Відповідно до п. 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Згідно з п. 13.1. договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Пунктом 13.5. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної передачі об'єкту оренди в оренду у встановлені цим договором сплачує на користь орендаря неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми, що визначена пунктом 3.2.2. даного договору за кожний день затримки, у випадку якщо таке затримання складе більше ніж 30 робочих днів, то орендодавець повертає орендарю отримані ним грошові кошти в якості авансового платежу та сплачує штраф у розмірі 220000,00 грн. протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання вимоги від орендаря.

Умовами п. 17.8. договору визначено, що у разі дострокового розірвання договору з вини орендодавця, орендодавець повертає орендарю отримані ним грошові кошти в якості авансового платежу та сплачує штраф у розмірі 220000,00 грн. протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання вимоги від орендаря.

Враховуючи встановлені судом обставини невиконання відповідачем умов договору у встановлений строк, внаслідок чого договір за ініціативою позивача є розірваний, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову також в частині стягнення 220000,00 грн. штрафу.

Доводів апелянта стосовно того, що він за власні кошти, приводив приміщення оренди в стан, який потрібен був для позивача, а останній не компенсував апелянту жодних витрат, які останній поніс при переобладнанні об'єкта під потреби позивача, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ці обставини не впливають на предмет розгляду справи, та зазначає, що апелянт не позбавлений права звернутися з позовом до позивача стосовно зазначених обставин.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Авто" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі № 910/14829/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто" на рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі № 910/14829/15 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто" на рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі № 910/14829/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі № 910/14829/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14829/15 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Р.І. Самсін

І.М. Скрипка