Постанова № 53607036, 17.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р. Справа№ 910/13222/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Ільєнок Т.В.

Куксова В.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.11.2015 року по справі № 910/13222/15 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року по справі № 910/13222/15 (суддя - Зеленіна Н.І.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова Группа "ТАС"

до приватного акціонерного товариства "Українська

охоронно-страхова компанія"

про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 17 777,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова Группа "ТАС" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 17 777,76 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року у справі № 910/1322/15 позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" на користь приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" 6 226,00 грн. страхового відшкодування, 3 329,68 грн. інфляційних втрат, 156,08 грн. 3 % річних та 998,07 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, приватне акціонерне товариство "Українська охоронно-страхова компанія", звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" по справі № 910/13222/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Ільєнок Т.В., Куксова В.В.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015 року по справі № 910/13222/15 відновлено приватному акціонерному товариству "Українська охоронно-страхова компанія" строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження і призначено перегляд рішення на 17.11.2015 року.

09.10.2015 року від приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" надано клопотання про долучення додаткових матеріалів.

Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва скасувати повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступи представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року по справі № 910/13222/15 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2013 року між приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" (страховик, позивач) та ПрАТ "МТС Україна" (страхувальник) укладено договір страхування № А0319990, за яким застраховано транспортний засіб марки "Рено", державний реєстраційний № НОМЕР_1 (а.с. 14-28).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією автотранспортних засобів № А0319990 страхувальником взято під страховий захист майнові інтереси страховика, що пов'язані із страховим випадком-подією, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Об'єктом договору добровільного страхування визначено транспортний засіб "Рено", державний реєстраційний № НОМЕР_1.

26.12.2013 року в м. Києві відбулась ДТП за участю транспортних засобів "Рено", державний реєстраційний № НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2, та "Деу", державний реєстраційний № НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3

Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України.

Внаслідок вказаного ДТП було пошкоджено автомобіль "Рено", державний реєстраційний № НОМЕР_1, власнику вказаного транспортного засобу була завдана матеріальна шкода, розмір якої відповідно до рахунку № 38 від 21.01.2014 року становить 7 226,00 грн., що підтверджується довідкою ВДАІ Подільського району м. Києва (а.с. 97-98).

Відповідно до постанови Подільського районного суду міста Києва від 15.01.2014 року по справі № 758/24/14-п ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. (а.с. 99).

Відповідно до ст. 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тобто, за укладеним договором одна сторона за договором зобов'язалася за винагороду (страховий внесок), котра сплачується іншою стороною, відшкодувати їй збитки, завдані застрахованому транспортному засобові в результаті настання визначеного договором страхового випадку.

За страховим випадком - ДТП, що сталась за участю застрахованого автомобіля, позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 7 226,00 грн. за платіжним дорученням № 2490 від 20.03.2014 р.

Відповідно до звіту № 22288, складеного закритим експертною компанією «Укравтоєкспертиза», матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу RENAULT LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_3, внаслідок його пошкодження в результаті ДТП складає 8 827,88 грн. (а.с. 64-86).

19.03.2014 року було складено страховий акт з розрахунком страхового відшкодування відповідно до якого відшкодування складає 7 226,00 грн. (а.с. 101-102).

Таким чином, позивач виплатив суму страхового відшкодування в розмірі 7 226,00 грн. (а.с. 103).

Отже, до позивача перейшло в межах вказаної суми 7 226,00 грн. право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, вина ОСОБА_3 встановлена у судовому порядку, тому шкода, заподіяна внаслідок ДТП ним і відшкодовується, так як відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

01.12.2013 року між ОСОБА_3 (страховик) та приватним акціонерним товариством "Українська охоронно-страхова компанія" (страхувальник, відповідач) укладено поліс № АС8317746 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано транспортний засіб DAEWOO Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_4. (а.с. 106).

Зазначеним полісом передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн.

10.04.2014 року в порядку досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача регресну вимогу № Г0502/2354 про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП в порядку регресу на суму 7 226,00 грн. (а.с. 104-105).

Однак, останній на заяву не відреагував, грошових коштів в порядку регресу не перерахував.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної' пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Оскільки, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків, які становлять 7 226,00 грн., то відповідач повинен відшкодувати позивачу дану суму.

Разом з тим, відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (стаття 9 Закону України "Про страхування").

Франшиза становить - 1000,00 грн.

Таким чином, виходячи із розміру реально завданих збитків в межах суми, що перейшла до позивача та за мінусом встановленої франшизи відповідач, на думку колегії суддів, повинен відшкодувати позивачу 6 226,00 грн.

Крім суми виплаченого страхового відшкодування, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 840,00 грн. пені.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Пеня нарахована позивачем (Страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку регресу.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.03.2012 року у справі № 4/14-3520-2011 та постанові Верховного суду України 12/052 від 26.09.2012 року у справі № 4/14-3520-2011.

Також позивач просить стягнути з відповідача 9 555,68 грн. інфляційних втрат та 156,08 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 3 329,68 грн. та 156,08 грн. 3 % річних.

Щодо посилань скаржника на те, що під час укладення полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/8317746, вказаний автомобіль уже було застраховано ПрАТ "СК "Арсенал Страхування", то зазначене колегією суддів до уваги не береться, з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що транспортний засіб DAEWOO Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_2 та транспортний засіб DAEWOO Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_5 це один і той же транспортний засіб, що підтверджується номером кузова.

Як вбачається з матеріалів справи, поліс АС 2898630 ПРАТ "СК "Арсенал Стархування" було видано 05.08.2013 року Аптеці швидкої допомоги 03 ТОВ, а поліс АС8317746 ПАТ "Українська охоронно-страхова компанія" було видано 01.12.2013 року ОСОБА_3, тобто змінився власник транспортного засобу, у зв'язку з чим і було укладено новий договір страхуванння з новим власником транспортного засобу, що не суперечить чинному законодавству.

Внаслідок цього, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року у справі № 910/13222/15 - залишається без змін.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року по справі № 910/13222/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2015 року у справі № 910/13222/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13222/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.В. Ільєнок

В.В. Куксов