Рішення № 53606857, 19.11.2015, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2015 р. Справа № 917/2119/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш" (бульвар Гвардійський, буд. 114, кв. 22, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69006)

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вул. Івана Приходька, буд. 141, м. Кременчук, Полтавська область, 39621)

про стягнення 28612,37 грн.

Суддя Безрук Т.М.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

Розглядається позовна заява про стягнення 28612,37 грн., з яких: 12904,80 грн. - основна заборгованість за договором поставки № 0588-СН/1 від 03.12.2013р., 600,41 грн. - 3% річних, 5695,44 грн.- неустойки, та 9411,72 грн. - інфляційних.

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем в порушення п. 4.1 договору не надано сертифікату якості на поставлений товар, не надано сертифікату відповідності, протоколу узгодження якості; це позбавляє відповідача права використати поставлений товар за призначенням; ненадання документів, підтверджуючих якість продукції, позбавляють позивача права вимагати оплату за нього (а.с.63-64).

Відповідач надав заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки (а.с. 61-62).

Позивач в додаткових поясненнях вважає заперечення відповідача необґрунтованими, оскільки пеня нарахована в межах строку позовної давності за останні 12 місяців перед зверненням до суду; поставка товару та його прийняття відповідачем підтверджена накладним та довіреностями; заборгованість відповідачем не сплачена.

Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується та поштовими повідомленнями від 02.10.2015р. та від 06.11.2015р. про вручення судових ухвал відповідачу, розпискою позивача від 03.11.2015р. (а.с.46, 59, 60).

В судовому засіданні 19.11.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергомаш" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (відповідачем) був укладений договір поставки товару № 0588-СН/1 від 03.12.2013р. (далі - Договір; а.с.8-10).

За умовами цього Договору позивач як постачальник зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу (покупцю) товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно його оплатити.

Найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість в сумі 4624,80 грн. сторони узгодили в п. 1.3 Договору.

Додатковою угодою № 1 від 27.12.2013р. до Договору сторони доповнили договір специфікацією № 2, згідно якої предметом поставки є товар загальною вартістю 8280,00 грн., загальна вартість товару за договором становить 12904,80 грн. (а.с.11).

За п. 2.2 Договору датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника. За п. 9.2 Договору товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з п. 6.1 Договору та п. 3 Додаткової угоди № 1 від 27.12.2013р. розрахунки за товар здійснюються у національній валюті на протязі 30 календарних днів після отримання товару.

На виконання взятих на себе зобов'язань позивач поставив відповідачу визначений в Договорі товар на загальну суму 12904,80 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними видатковими накладними № РН-00356 від 25.12.2013р., № РН-0000020 від 24.01.2014р. та довіреностями відповідача на одержання товарно-матеріальних цінностей № 0000003733 від 20.12.2013р., № 0000000222 від 21.01.2014р. (а.с.12-15).

Відповідач за отриманий товар не розрахувався.

Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення вказаних норм та умов Договору відповідач отриманий товар не оплатив.

Відповідно до ст.4-3, ст.33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів в спростування вищевикладеного відповідач суду не надав.

Листом від 18.11.2015р. № 84 позивач повідомив суд про те, що на час розгляду справи відповідач заборгованість не сплатив.

Заперечення відповідача проти позову з тих мотивів, що ненадання позивачем документів, підтверджуючих якість продукції згідно п. 4.1 договору, позбавляють позивача права вимагати оплату за нього, судом визнаються необґрунтованими з огляду на наступне.

В п. 4.1 Договору визначено, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості, паспорт якості, сертифікат відповідності, протокол узгодження якості.

Відповідно ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не звертався до позивача з вимогою про передачу документів, підтверджуючих якість продукції згідно п. 4.1 договору, не встановлював строку для їх передачі. Відповідач також не заявляв про відмову від договору поставки та повертав товар продавцеві.

Отже, за ст. 666 ЦК України сам факт ненадання визначених договором документів на товар не є підставою для відмови від оплати вартості такого товару.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 12904,80 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3,ст. 4 Закону).

В п. 10.5 Договору сторони узгодили, що у випадку порушення покупцем строку остаточного розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми неустойки за кожен день прострочення.

За ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на викладене, визначена в п. 10.5 Договору неустойка фактично є пенею.

На підставі вказаних положень позивачем заявлені вимоги про стягнення 5695,44 грн. неустойки (яка фактично є пенею), нарахованої за період 01.09.2014р. - 01.09.2015р.

Проте, при визначенні періоду нарахування пені позивачем не враховані наступні положення діючого законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно вказаної норми пеня повинна нараховуватися за період 25.01.2014р. - 05.07.2014р. на зобов'язання за видатковою накладною № РН-00356 від 25.12.2013р., та за період 25.02.2014р. - 25.08.2014р. на зобов'язання за видатковою накладною № РН-0000020 від 24.01.2014р.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення пені, нарахованої за період 01.09.2014р. - 01.09.2015р., тобто по закінченню визначених строків.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 5695,44 грн. пені слід відхилити, як заявлені з порушенням ч.6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі даної норми позивачем нараховано 600,41 грн. - 3% річних за періоди 24.01.2014р. -01.09.2015р., 24.02.2014р. - 01.09.2015р. (а.с.19).

Проте, при визначенні періодів нарахування річних позивачем не враховані наступні положення діючого законодавства.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг спорку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно умов Договору розрахунки за товар здійснюються на протязі 30 календарних днів після отримання товару. За товар, поставлений за видатковою накладною № РН-00356 від 25.12.2013р., закінчення тридцятиденного терміну припадає на 24.01.2014р., отже прострочення платежу починається 25.01.2014р. За товар, поставлений за видатковою накладною № РН-0000020 від 24.01.2014р., закінчення тридцятиденного терміну припадає на 23.02.2014р., який є неділею - вихідним днем, отже за правилами ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем для оплати товару буде 24.02.2014р. (понеділок), а прострочення платежу починається з 25.02.2014р.

З огляду викладене річні повинні нараховуватися за період 25.01.2014р. - 01.09.2015р. на зобов'язання за видатковою накладною № РН-00356 від 25.12.2013р., та за період 25.02.2014р. - 01.09.2015р. на зобов'язання за видатковою накладною № РН-0000020 від 24.01.2014р.

За вказані періоди належна до стягнення сума 3 % річних становить 599,39 грн. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В іншій частині вимоги щодо стягнення 3 % річних слід відхилити за їх безпідставністю.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення 9411,72 грн. інфляційних, нарахованих за періоди 01.02.2014р. - 31.07.2015р., 01.03.2014 р. - 31.07.2015р. (а.с.19). правильність розрахунку перевірено судом.

Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

В разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, на підставі ст. 117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

Вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вул. Івана Приходька, буд. 141, м. Кременчук, Полтавська область, 39621, ідентифікаційний код 05756783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш" (бульвар Гвардійський, буд. 114, кв. 22, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69006; ідентифікаційний код 13609872) 12904грн. 80 коп. основного боргу, 599грн. 39 коп. річних, 9411грн. 72 коп. інфляційних, 1218грн. 00 коп. витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Повне рішення складено та підписано: 19.11.2015р.

Суддя Т. М. Безрук

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути

оскаржене в порядку, визначеному ст. 93 ГПК України.