Рішення № 53606361, 18.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2015Справа №910/24821/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" до Приватного акціонерного товариства "Дельта Банк" провизнання договору недійсним суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача не з'явились;від відповідачаШутов О.О. - представник за довіреністю від 05.10.15

В судовому засіданні 18.11.15, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" до Приватного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.10.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" та ВАТ "Кредитпромбанк" було укладено кредитний договір № 02/178/07-КЛТ, згідно умов якого відповідач зобов'язувався у майбутньому надавати позивачу кредит в межах загальної суми 2 000 000,00 доларів США. Умови кредитного договору неодноразово змінювались, так 26.06.2013 між ВАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта банк" укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого відбулась заміна кредитора у кредитному договорі № 02/178/07-КЛТ. За доводами позивача, п.п. 3.4.9 кредитного договору щодо встановлення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ суперечить вимогам ч. 6 ст. 231 ГК України. Крім того, встановлене в абз. 1 п.п. 3.1.7 п. 3.1 право відповідача вносити зміни в кредитний договір в односторонньому порядку суперечить нормам ч.1.ст.188 ГК України, а також п.5.2 самого кредитного договору. У зв'язку з викладеним позивач просить суд визнати недійсним договір № 02/178/07-КЛТ, в частині п.п. 3.4.9 п. 3.4 та абз. 1 п.п. 3.1.7 п.3.1 кредитного договору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.09.2015 порушено провадження у справі № 910/24821/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 07.10.2015.

06.10.2015 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника.

Відповідач в судове засідання 07.10.2015 явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У зв'язку з неявкою представника відповідача, неподанням витребуваних судом доказі та враховуючи клопотання позивача, керуючись ст. 77 ГПК України, суд відклав розгляд справи на 04.11.15.

В судове засідання 04.11.15 представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору. Представник відповідача надав письмовий відзив на позов, відповідно до якого зазначив що передбачене ч. 6 ст. 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом. Крім того, порядок внесення змін щодо розміру процентної ставки, передбачений п.3.1.7 кредитного договору повністю відповідає вимогам ЦК України та погодженим сторонами у п.5.2 кредитного договору умовам внесення змін і доповнень, оскільки передбачає відповідний механізм (порядок) та форму таких змін. Крім того, відповідач заявив про застосування строку позовної давності.

За клопотанням представника позивача суд оголосив перерву в судовому засіданні до 18.11.15.

18.11.15 через канцелярію суду позивач надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

В судове засідання 18.11.15 з'явився представник відповідача, який проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив.

17 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Лізинг» було укладено Кредитний договір № 02/178/07-КЛТ, відповідно до умов якого встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 2000000,00 дол. США, процедура та умови повернення позивальником отриманих кредитних коштів, нарахування і сплати процентів за отриманими кредитами.

Пунктом 1.2 кредитного договору встановлено, що зобов'язання банку щодо надання кредитів та зобов'язання позичальника повернення кредитів, сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід'ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1 цього договору та термін його кінцевого повернення, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п.3.4.5 цього договору.

Згідно з п.2.3 договору підставою для надання кредитів за цим договором є Додаткові угоди, які укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заяви позичальника, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір (контракт, угоду, додаток, рахунок-фактуру).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами неодноразово вносились зміни та доповнення до кредитного договору № 02/178/07-КЛТ в частині строків та порядку повернення кредитних коштів, уточнення графіків сплати та процентної ставки, зокрема, було укладено 21 додаткову угоду, до яких в свою чергу також вносились зміни.

26 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, в тому числі, за Кредитним договором від 17.10.2007 р. № 02/178/07-КЛТ, у зв'язку із чим відповідач набув статусу нового кредитора.

Надалі, додатковим договором від 27.06.2014, укладеним між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Техноторг-Лізинг», сторонами було змінено графік погашення кредитних коштів, зменшено ліміт кредитної лінії, внесено інші зміни до кредитного договору № 02/178/07-КЛТ.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач стверджує, що зміст укладеного між сторонами правочину (в частині п.п. 3.4.9 п. 3.4 та п.п.3.1.7 п.3.1 кредитного договору) суперечить Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а тому на підставі ст.. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним в частині зазначених пунктів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають наступних підстав.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.. 204 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови № 9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним умов кредитного договору (п.3.4.9 кредитного договору) в частині встановлення розміру відповідальності (пені) за невиконання його умов в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період наявності простроченої заборгованості за кредитами та/або процентами, та/або комісією за кожен день прострочки, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Отже, зобов'язання, що виникають між позичальником та кредитором за кредитним договором є грошовим зобов'язанням.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 ГК України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

На підставі статті 1 вказаного Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В пунктах 2.1. та 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання» зазначено, що передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Таким чином, сторонами в п.3.4.9 Кредитного договору № 02/178/07-КЛТ встановлено інший ніж передбачений ч.6 ст. 231 ГК України розмір пені, який не перевищує обмеження встановлені ст..3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Щодо вимог про визнання недійсним абз. 1 п.п. 3.1.7 п.3.1 Кредитного договору № 02/178/07-КЛТ, яким передбачено право відповідача змінювати розмір процентної ставки за користування кредитами у залежності від зміни ставок на грошовому ринку і облікової ставки НБУ, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Сторонами у пункті 5.2. спірного Кредитного договору погоджено умови про порядок внесення змін та доповнень до нього, а саме шляхом їх здійснення у письмовій формі і підписанням уповноваженими на це представниками сторін.

Підпунктом 3.1.7 встановлено, що у випадку зміни процентної ставки Банк письмово інформує Позичальника про зміни умов користування кредитами, наданими згідно з Додатковими угодами до цього Договору, рекомендованим листом не пізніше ніж за 5 (п'ять) робочих днів до дня введення у дію нових умов. Документом, що засвідчує виконання Банком своїх зобов'язань щодо інформування Позичальника є повідомлення відділення зв'язку про відправку рекомендованого листа Позичальнику за його адресою.

У разі згоди Позичальника на зміни умов, до Додаткових угод, згідно з якими надані кредити, оформлюються додаткові угоди про зміну процентної ставки, які підписують обидві Сторони. Такі додаткові угоди укладаються у двох примірниках, по одному примірнику кожній із Сторін.

У разі незгоди Позичальника із запропонованими умовами, Позичальник зобов'язаний повернути суми заборгованості за кредитами, що надані згідно з Додатковими угодами, а також сплатити нараховані проценти, комісію, можливі пені та штрафи, що передбачені цим Договором та Додатковими угодами до нього, протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відправки Банком вищезазначеного листа.

У разі невиконання Позичальником вимоги Банку щодо дострокового повернення сум кредитів, нарахованих процентів, комісії, можливих пені та штрафів, що міститься в вищезазначеному письмовому повідомленні Банку, в термін, визначений таким письмовим повідомленням, остаточний термін повернення кредитів, визначений в Додаткових угодах до цього Договору, змінюється. Таким терміном буде вважатись термін, визначений Банком у письмовому повідомленні, при настанні якого Позичальник має виконати вимогу Банку щодо дострокового повернення кредитів та сплати процентів, комісії, пені, штрафів. При цьому сторони досягли згоди, що така зміна остаточного терміну повернення кредитів, визначеного в Додаткових угодах до цього Договору, яка є наслідком настання обставин, визначених п.3.1.6. цього Договору, настає без укладення між сторонами будь-яких додаткових угод до цього Договору.

Таким чином, порядок внесення змін щодо розміру процентної ставки, передбачений спірним підпунктом 3.1.7. пункту 3.7. Кредитного договору відповідає вказаним вище вимогам Цивільного кодексу України та погодженим сторонами у пункті 5.2. Кредитного договору умовам внесення змін і доповнень, оскільки передбачає відповідний механізм (порядок) та форму таких змін.

Таким чином, висновки позивача щодо односторонньої зміни умов Кредитного договору в частині встановлення розміру процентної ставки за користування кредитними коштами є необґрунтованими та такими, що не відповідають умовам Кредитного договору.

Крім того, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Позивачем належними засобами доказування не доведено порушення його прав та в чому ці порушення полягають з боку відповідача.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Лізинг» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.11.2015

Суддя Пукшин Л.Г.