Рішення № 53606334, 09.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2015Справа №910/18936/15

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою ОСОБА_1,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна

про визнання недійсним договору, визнання права власності

за участю представників:

від позивача-1:ОСОБА_1 від позивача -2:Чижик А.П. - керівник згідно витягу з ЄДР Демченко Ю.В. - представник за довіреністю б/н від 17.08.2015 р. від відповідача:Шкаровський Д.О. - представник за довіреністю б/н від 26.11.2014 р. від третьої особи:не з'явивсяВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулись ОСОБА_1 (далі - позивач -1, ОСОБА_1.) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття" (далі - позивач-2, ТОВ "РБМВ") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс" (далі - ТОВ "Еліт Сервіс"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна (далі - третя особа) про визнання недійсним договору купівлі-продажу 33/100 частин нежилих приміщень від 22.07.2014 р., визнання права власності на нежилі приміщення інженерно-побутового корпусу (літ. А), загальною площею 2 091,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У позові зазначили, що відчуження спірного майна відбулось з порушенням ст. 98 ЦК України, оскільки рішення щодо його продажу не було прийнято більшістю (не менш як у 3/4) голосів, також вказаний договір купівлі-продажу був підписаний зі сторони продавця директором ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" з перевищенням наданих йому повноважень.

У позові просили суд визнати договір купівлі-продажу 33/100 частин нежилих приміщень від 22.07.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., недійсним; визнати за ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" право власності на нежилі приміщення (№№ 1, 1а, 2-34, 52-78, 92-102, 132-146, 147) інженерно-побутового корпусу (літ. А), загальною площею 2 091,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивач-1 - ОСОБА_1 та представники позивача-2 заявлені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, вказав, що на час укладення спірного договору ОСОБА_1 не мала статусу учасника товариства, а тому у неї відсутнє право на оскарження договору купівлі-продажу, укладеного товариством, крім того, до виключної компетенції загальних зборів ТОВ "РБМВ" не належить питання затвердження або укладення цього правочину, а директор, укладаючи договір, діяв відповідно до наданих йому повноважень. Просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. до суду не з'явилася, належним чином була повідомлена про місце та час розгляду справи, направила на адресу суду письмові пояснення, в яких зазначила, що позов задоволенню не підлягає, оскільки при посвідченні спірного договору порушень законодавства виявлено не було.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2002 р. рішенням учасників товариства, оформленим протоколом № 1 від 27.03.2002 р., було створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття".

До складу учасників даного товариства увійшов, серед інших, громадянин України ОСОБА_6,частка якого від статутного капіталу ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" склала 61,340 %. Розмір статутного капіталу ТОВ "РБМВ" на час завершення його формування становив 62 500 грн.

02.03.2012 р. мажоритарний учасник товариства ОСОБА_6, який був головою правління ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття", помер.

14.08.2014 р. дружиною ОСОБА_6 - ОСОБА_1 було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцем майна учасника товариства ОСОБА_6, а саме - частки у статутному капіталі ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" у розмірі 61,340 % стала позивач-1 - ОСОБА_1

Також судом встановлено, що 22.07.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу 33/100 частин від нежилих будівель (далі - договір купівлі-продажу).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець передав, а покупець прийняв у власність 33/100 частин від нежилих будівель (літ. А, Б, В, Д, Е, Ж), що складаються з нежилих приміщень інженерно-побутового корпусу (в літ. А), загальною площею 2 091,9 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежилі приміщення № 1, 1а, №№ 2-34; №№ 51-78; №№ 92-120; №№ 132-146; № 147 знаходяться на загальній площі 2091,9 кв. м.

Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. 22.07.2014 р. та зареєстрований в реєстрі за № 1704.

Також судом встановлено, що 05.11.2014 р. між ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" та ТОВ "Еліт Сервіс" був укладений договір про внесення змін до п. 1.1 вищевказаного договору купівлі-продажу, згідно з яким передані у власність відповідача нежилі будівлі за вищевказаною адресою та у вищевказаному розмірі стали іменуватись нежилими приміщеннями.

На виконання договору купівлі-продажу від 22.07.2014 р. позивачем-2 було передано відповідачу вказане нерухоме майно та сторонами підписаний акт від 23.07.2015 р. прийому-передачі цього майна - 33/100 нежилих будівель інженерно-побутового корпусу, розташованого у м. Києві по вул. Братській, 6, загальною площею 2091, 9 м. кв. Загальна вартість вказаного майна склала 830 000 грн.

Позивачі просять визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22.07.2014 р. з тих підстав, що він був укладений, з порушенням діючого на час його укладення цивільного законодавства, а саме - ст. 98 ЦК України - без затвердження загальними зборами товариства, та був укладений неуповноваженою на те особою - директором ТОВ "РБМВ", який в силу закону мав обмеження на укладення спірного правочину.

Розглядаючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, господарський суд виходив з наступного.

Приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, передбачених ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу від імені ТОВ "РБМВ" був підписаний ОСОБА_7, який на час укладення зазначеного правочину був директором товариства.

Відповідно до п. 10.1 статуту ТОВ "РБМВ" управління товариством здійснюється Загальними зборами учасників (вищий орган) та Директором (виконавчий орган).

Згідно з п. 10.12 статуту учасники товариства із свого числа обирають Голову товариства строком на три роки з правом продовження строку. Голова товариства є посадовою особою з відповідними повноваженнями і, у разі тимчасової відсутності Директора товариства, виконує його обов'язки. На час проведення Загальних зборів учасників Голова товариства є Головою Загальних зборів учасників товариства і має право представляти інтереси Загальних зборів перед державними органами, фізичними та юридичними особами, Директором товариства, працівниками товариства та контролювати виконання ними прийнятих Загальними зборами учасників товариства рішень.

Виконавчим органом товариства є Директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. З Директором товариства укладається трудовий контракт, проект якого затверджується Загальними зборами учасників товариства і підписується Головою товариства.

Директор товариства має право без довіреності виконувати дії від імені товариства, видавати довіреності, формувати апарат управління та очолювати його, має право прийняття на роботу, звільнення з роботи найманих працівників товариства, видає накази, розпорядження і дає вказівки, обов'язкові для виконання всіма працівниками, має право першого підпису фінансових документів, представляє інтереси товариства (п.п. 10.13 - 10.15 статуту).

У той же час, пунктом 10.19 Статуту ТОВ "РБМВ" в редакції від 27.04.2009 року (чинній станом на день укладення оскаржуваного договору), що відрізняється від редакції статуту, наданого приватному нотаріусу для посвідчення та реєстрації вказаного договору, Директор товариства взаємодіє з Головою товариства з питань підписання будь-якої договірної (контрактової) угоди, як то оренда, лізинг, застава, купівля-продаж майна товариства, для належного виконання обов'язків та реалізації своїх прав.

Зазначений пункт статуту кореспондується з пунктом 4.1 Контракту (трудової угоди), укладеного ТОВ "РБМВ" з директором ОСОБА_7 від 22.04.2010 року, відповідно до якого угоди, укладені Директором товариства без візи та попереднього погодження з Головою товариства, вважаються недійсними.

Отже, виходячи із указаних положень статуту позивача-2 слідує, що повноваження директора ТОВ "РБМВ" щодо укладення спірного правочину були обмежені попереднім погодженням з Головою товариства. Вказане також підтверджується п. 10.18 статуту, згідно з яким директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції Загальних зборів учасників товариства та Голови товариства.

Також необхідно зазначити, що відповідно до ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Загальні збори учасників товариства обирають голову товариства.

За змістом ст. ст. 92, 97 - 99 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Статтями 59, 41 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що до компетенції загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, питання про затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Також відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 98 ЦК України рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не передбачено законом.

Як встановлено судом, питання про відчуження частини нерухомого майна ТОВ "РБМВ", що становить більше 50% майна товариства, на розгляд Загальних зборів учасників товариства не виносилось та, відповідно, будь-які рішення щодо затвердження або укладення спірного правочину Загальними зборами не приймалось, чого не заперечували представники сторін у судовому засіданні.

При цьому згідно з п.п 10.13 - 10.15 статуту товариства до виключної компетенції директора не належать повноваження щодо укладення будь-яких правочинів (угод, договорів).

У відповідності до абзацу 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За таких обставин, з урахуванням положень статуту товариства та зазначених вище правових норм суд приходить до висновку, що директор товариства "РБМВ" ОСОБА_7, укладаючи договір, який є предметом спору, перевищив свої повноваження, оскільки директор не є самостійним виконавчим органом управління товариством та зобов'язаний був діяти на підставі рішень, прийнятих загальними зборами учасників товариства.

Вказану правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 25.11.2014 р. по справі № 3-179гс/14.

Доводи представника відповідача про те, що спірний договір у подальшому був схвалений сторонами шляхом вчинення ними дій з виконання договору, а тому згідно з положеннями ст. 241 ЦК України укладення правочину неуповноваженою особою не має своїм наслідком визнання цього договору недійсним, суд відхиляє з тих підстав, що окрім підписання директором договору купівлі-продажу від 22.07.2014 р. з перевищенням повноважень, судом встановлено, що спірний правочин був укладений з порушенням норм цивільного законодавства (ст.ст. 97-99 ЦК України, ст. 58 Закону України «Про господарські товариства»), а відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України необхідною для чинності правочину є вимога про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства.

Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання спірного договору недійсним підлягають задоволенню.

Представник відповідача по справі - ТОВ "Еліт Сервіс" неодноразово зазначав у судових засіданнях, що ОСОБА_1 не має права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, укладеного товариством, поза відносинами представництва, мотивуючи це тим, що на момент укладення договору (22.07.2014 р.) вона не була учасником ТОВ "РБМВ" та не набула навіть права на вступ до цього товариства в якості учасника.

З приводу таких тверджень відповідача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, пунктом 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» визначено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.

Разом з тим, відповідач не врахував продовження вказаного пункту, відповідно до якого якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Таким чином, незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Як встановлено судом, свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 було видано 14.08.2014 р., а 02.06.2015 року на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" від 08.12.2014 р. № 21 ОСОБА_8 було включено до складу учасників товариства, про що було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 10711050019000062.

Отже, з урахуванням наведених вище норм матеріального права та зважаючи на частку позивача-1 у статутному фонді товариства (61,340 %), суд приходить до висновку, що акціонер (учасник) товариства ОСОБА_8 вправі оспорити договір купівлі-продажу нежилих приміщень, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Про таку правову позицію вказав Верховний Суд України у постанові по справі № 911/2435 від 01.07.2015 р., відповідно до якої акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Суд вважає, що матеріалами справи підтверджений той факт, що укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 22.07.2014 р. директором ТОВ "РБМВ" ОСОБА_7 потягло порушення корпоративних прав ОСОБА_1, зокрема, в частині управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (одержання своєї частки) від господарської діяльності товариства та погіршення майнового стану підприємства, що впливає на права позивача як учасника з часткою у статному капіталі товариства у розмірі 61,340 %, а тому вимоги позивача-1 про визнання спірного договору недійсним є правомірними та обґрунтованими.

Окрім того, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлення порушень прав та інтересів позивача є обов'язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним.

Посилання відповідача на рішення господарського суду м. Києва від 14.09.2015 р. у справі № 910/17908/15, яким було визнано недійсним протокол загальних зборів учасників ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" від 08.12.2014 р. № 21 про включення ОСОБА_8 до складу учасників товариства, суд до уваги не приймає, оскільки на час вирішення даної справи вказане судове рішення не набрало законної сили.

Далі, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" щодо визнання права власності на передане за недійсним правочином майно (застосування реституції), суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з абз. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності відповідно до статей 215 та 216 ЦК, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, статус заінтересованої особи та можливість подання відповідної позовної заяви для захисту порушених прав та законних інтересів законодавець безпосередньо пов'язує з наявністю у такої особи права та/або законних інтересів, що порушені вчиненням оспорюваного правочину.

З урахуванням викладеного позивачі у справі, зокрема, учасник товариства "РБМВ" ОСОБА_1, має право захищати свої порушені права шляхом заявлення вимог про застосування реституції за недійсним правочином.

Згідно з ч. 2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, зокрема - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції).

При цьому з пункту 2.5.1 вказаної Постанови ПВГСУ вбачається, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Отже, виходячи із встановлених обставин справи та норм чинного законодавства щодо наслідків визнання правочину недійсним, а також враховуючи той факт, що договір купівлі-продажу від 22.07.2014 р. у судовому порядку визнано недійсним, суд вважає, що вимога позивачів про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) шляхом визнання за ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" права на відчужене майно за недійсним договором, підлягає задоволенню.

З приводу заяви відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки у провадженні Подільського районного суду м. Києва наявний аналогічний спір, господарський суд зазначає наступне.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що Подільським районним судом м. Києва розглядається справа № 758/3217/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" та ТОВ "Еліт Сервіс", третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Чернокур О.М. про визнання договору купівлі-продажу 33/100 частин нежилих приміщень інженерно-побутового корпусу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 22.07.2014 р. недійсним.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як встановлено судом, у справі № 758/3217/15-ц розглядається інший спір - цивільний, при цьому склад учасників процесу, предмет спору та підстави у вказаній справі відрізняються від позову, що розглядається у даній господарській справі.

За таких обставин заява представника ТОВ "Еліт Сервіс" про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1, ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття" до ТОВ "Еліт Сервіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. про визнання недійсним договору, визнання права власності задоволенню не підлягає.

Також слід зауважити, що ухвалою суду від 01.10.2015 р. було задоволено заяву позивачів про забезпечення позову та накладено арешт на нежилі приміщення інженерно-побутового корпусу (в літ. А), загальною площею 2 091,90 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний арешт відповідач просив скасувати за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» № 16 від 26 грудня 2011 року визначено, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Оскільки суд задовольнив позовні вимоги щодо визнання недійсним договору від 22.07.2014 р. про купівлю-продаж 33/100 частин нежилих приміщень інженерно-побутового корпусу (літ. А), загальною площею 2 091,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та визнав право власності на вказане нерухоме майно за ТОВ "Республіканський будинок моделей взуття", при цьому вжиті заходи забезпечення позову є гарантією виконання рішення суду та потреба у забезпеченні позову на час ухвалення рішення не відпала, суд вважає, що вжиті заходи забезпечення позову скасуванню не підлягають до набрання рішенням у даній справі законної сили та виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на відповідача, з якого також підлягає стягненню судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чернокур Олени Михайлівни про визнання недійсним договору, визнання права власності задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу 33/100 частин нежилих приміщень інженерно-побутового корпусу (літ. А), загальною площею 2 091,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 22.07.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття" (04070, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 32047377) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66, ідентифікаційний код 32486809), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1704.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття" (04070, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 32047377) право власності на нежилі приміщення № 1, №1а, №№ 2-34; №№ 51-78; №№ 92-120; №№ 132-146; № 147 інженерно-побутового корпусу (літ. А), загальною площею 2 091, 90 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66, ідентифікаційний код 32486809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Республіканський будинок моделей взуття" (04070, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 32047377) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 17 818 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімнадцять) грн. 00 коп. та за забезпечення позову в сумі 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн.00 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 9 листопада 2015 року.

Повний текст рішення підписаний 19 листопада 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.