Ухвала суду № 53598803, 12.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/8645/14 Головуючий у 1 інстанції: Грицай М.М.

Провадження № 22-ц/783/4553/15 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.

Категорія:19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Фейір К.О.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи відділ державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГУЮ у Львівській області, приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевської Тетяни Станіславівни про поділ спільної сумісної власності, визнання іпотечного договору недійсним, виключення майна з акту опису та скасування заборони на відчуження майна, -

встановила:

Оскарженим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним іпотечний договір від 17.12.2007 року, зареєстрований у реєстрі за №4156, укладений між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5.

Виключено з акту опису й арешту майна від 24.09.2012 року державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого напису №52, виданого 21.01.2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - квартиру АДРЕСА_1, скасувавши відповідну заборону на відчуження даної квартири.

Додатковим рішенням суду від 30 квітня 2015 року вирішено питання щодо судового збору.

Рішення суду оскаржив ПАТ «Укрсоцбанк».

В апеляційній скарзі зазначає, що судом порушено вимоги ст.179 ЦПК України у відношенні з'ясування фактів які мають істотне значення і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, зокрема протягом судом не було досліджено правовий режим, наявність законодавчо визначених обмежень (заборон) щодо розпорядження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, які існували на момент укладення іпотечного договору. В оскарженому рішенні відхилена інформація про те, що дана нерухомість знаходиться під забороною відчуження на підставі Іпотечного договору №4155 від 17.12.2007 року. Вказує, що судом неправильно здійснено правову кваліфікацію спірних правовідносин та відхилено часові проміжки та документальні факти, які існували на дату укладення іпотечного договору та фактів, які існували на час набуття права спільної сумісної власності на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2014 року. Звертає увагу суду на те, що на момент укладення Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.04.2007 року ОСОБА_5 не перебував у шлюбі, а отже вищевказана квартира на підставі ст. 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю ОСОБА_5 Зазначає, що законодавчо визначені підстави для визначення іпотечного договору №4155 недійсним відсутні, оскільки жодного порушення законодавчих приписів на момент укладення даного правочину не встановлено та не підтверджено жодними доказами.

Просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 17.12.2007 року між ОСОБА_5 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір в забезпечення виконання зобов'язань за договором не відновлювальної кредитної лінії №625/19-43/07 від 14.12.2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та АКБ СР «Укрсоцбанк», та передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С. 28.04.2007 року, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 28.04.2007 року та в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за №9945330.

Визнаючи за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частину спірної квартири та задовольняючи послідуючі позовні вимоги, суд першої інстанції правильно виходив з того, що така є спільною сумісною власністю сторін, як колишнього подружжя, шлюб між яким розірвано 26.05.2010 року.

Також враховано відсутність волевиявлення позивача на укладення ОСОБА_5, як подружжям, договору іпотеки, за яким мало місце розпорядження спільним майном подружжя, тому з урахуванням вимог ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, такий правочин є недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

У відповідності до вимог ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом ч. 1ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно з ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відповідності до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року за №11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.

Частиною 2 ст.372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Як встановлено з рішення Апеляційного суду Львівської області від 27.01.2014 року, яке залишено без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.04.2015 року, квартиру АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.04.2015 року зазначено, що квартира набута сторонами за час шлюбу.

Ці обставини апелянт визнає, а отже визнає, що квартира набута сторонами за спільні кошти.

З врахуванням вказаного рішення Апеляційного суду від 27.01.2014 року, районний суд по даній справі, яка є предметом апеляційного розгляду, підставно виходив з того, що іпотечний договір укладено з порушенням встановлених вимог закону, на підставі якого приватним нотаріусом зареєстровано відповідну заборону на відчуження іпотечного (спірного) майна, згідно акту державного виконавця описано та арештовано майно для можливості звернення стягнення на предмет іпотеки, яке на час складання акту фактично було спільною сумісною власністю подружжя.

Судова колегія враховує те, що положеннями ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 6 ст. 203 цього Кодексу, і зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Частина 3 ст.65 СК передбачає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і /або/ державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово .

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і /або/ державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Частиною 1 ст. 65 СК встановлено, що чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Зважаючи на те, що договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню, а іпотека як обтяження нерухомого майна - державній реєстрації, згода другого з подружжя згідно із п. 2 ч. 3 ст. 65 СК повинна бути нотаріально засвідчена. Другий з подружжя у разі укладення договору іпотеки без його згоди має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору в силу ч. 2 ст. 65 СК.

Районний суд дійшов вірного висновку, що згода ОСОБА_4 на укладення ОСОБА_5, як подружжя, договору іпотеки, за яким мало місце розпорядження спільним майном подружжя відсутня, а тому правильно застосував норми ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.

При цьому судова колегія враховує те, що саме така правова позиція є в постанові Верховного Суду України у справі №6-96 цс13 від 30.10.2013 року.

Так в цій постанові вказано, що згідно із ч.1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За нормами ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Аналогічна правова позиція є в постанові Верховного Суду України у справі №6-42 цс14 від 14.05.2014 року.

Отже, у справі, яка переглядається, районний суд правильно врахував той факт, що ОСОБА_4 мала право власності на 1/2 ідеальну частину спірної квартири, а тому ОСОБА_5 не міг передавати квартиру в іпотеку без її згоди.

Судова колегія враховує і те, що право спільної сумісної власності подружжя на вказану кваритру у даному випадку презюмується з часу її придбання - 28 квітня 2007 року (а.с.55), а не визначається моментом набрання рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27.01.2014 рокузаконної сили.

Апелянт посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.04.2007 року ОСОБА_5 не перебував у шлюбі, а отже вищевказана квартира на підставі ст.57 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю ОСОБА_5 та, що відсутні законодавчо визначені підстави для визначення іпотечного договору №4155 недійсним.

Досліджуючи ці обставини судова колегія також проаналізувала правову позицію, яка є в постанові Верховного Суду України у справі №6-1622 цс15 від 7.10.2015 року та в постанові Верховного Суду України у справі №6-1568 цс15 від 21.10.2015 року.

Зокрема вказано, що відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Судовою колегією встановлено, що при укладенні 17.12.2007року спірного іпотечного договору в забезпечення виконання зобов'язань за договором не відновлювальної кредитної лінії №625/19-43/07 від 14.12.2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та АКБ СР «Укрсоцбанк», та передачі в іпотеку банку квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5 на праві власності, було відомо, що раніше квартира перебувала в іпотеці.

Так п.1.1 іпотечного договору вказано, що предмет іпотеки вже перебуває в іпотеці в АКБ «Укрсоцбанк» в забезпечення зобов'язань за кредитним договором №625/08/1 - 102 (а.с.42).

З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що іпотечний договір був укладений 8.05.2007 року, а квартира йому належить на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 28.04.2007 року та зареєстровано право власності 3.05.2007 року (а.с.86,зв.; 89,зв.).

В рішенні Апеляційного суду Львівської області від 27.01.2014 року вказано, що здолученого до справи копії договору купівлі-продажу від 28.04.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Дрогобицького державного комунального міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 03.05.2007 року за № 14436938 про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 спірна квартира набута сторонами в період шлюбу за оплатним договором.

Одночасно цим же рішенням визнано спільним майном подружжя транспортні засоби: автомобіль NISSAN TEANA, автомобіль БАЗ, автомобіль БАЗ та автомобіль ПАЗ 32053-07.

При цьому враховано, що на підставі комп"ютерних даних станом на 28.07.2011 року за ОСОБА_5зареєстровані чотири ТЗ, про які зазначила позивач у своєму позові, і даними копій облікових карток ТЗ підтверджено, що всі автомашини придбані в період 2007- 2008 року.

З копії закордонного паспорта на ім"я ОСОБА_4 та обставин справи Апеляційний суд встановив її відсутність на території України у період з 2006 року та що вона перебувала за кордоном на заробітках і що майно було придбане за спільні кошти.

Таким чином по стану на час придбання спірної квартири 28.04.2007 року, як і вказаних транспортних засобів ОСОБА_5 знав, що це майно було придбане за спільні кошти і є спільним майном з ОСОБА_4, а отже приховав це при оформленні іпотечного договору 8.05.2014 року та при укладенні 17.12.2007 року спірного іпотечного договору.

Свідченням того, що він повинен був знати порядок оформлення іпотечного договору є те, що раніше ним оформлявся договір іпотеки від 31.01.2006 року укладений з Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» і в рішенні Апеляційного суду Львівської області від 27.01.2014 року зазначено, що рукописний текст заяви від імені ОСОБА_4 начальникові відділення № 398 ПЛУ ЗРД АКІБ «УкрСиббанк» із датою складання 30.01.2006 року, а також рукописний текст в заяві від імені ОСОБА_4 в нотаріальну контору про згоду на передачу в іпотеку виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

Звертає на себе увагу та обставина, що при написанні заяв при оформленні іпотечного договору 8.05.2007 року, як і при оформленні іпотечного договору 17.12.2007 року, ОСОБА_5 вказував, що з 21.03.2007 року розлучений (а.с.125,126)

Вказані обставини дають підстави зробити висновок, що з врахуванням того, що квартира придбана ним 28.04.2007 року, тому представники ПАТ «Укрсоцбанк» 8.05.2007 рокуповинні були з'ясувати у ОСОБА_5 джерело коштів на квартиру за період з 21.03.2007 року по 28.04.2007 року, а від так і могли знати, що квартира придбана за спільні кошти з ОСОБА_4

Отже ОСОБА_5 та ПАТ «Укрсоцбанк» діяли недобросовісно, оскільки представники банку за обставинами справи не могли не знати про те, що квартира придбана за спільні кошти з позивачкою та належить на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_5, при укладенні договору, не отримав згоди на це ОСОБА_4

Оскільки суд підставно виходив з того, що іпотечний договір укладено з порушенням встановлених вимог закону, тому відповідно задоволено і похідні інші позовні вимоги про виключення з акту опису й арешту майна від 24.09.2012 року квартири АДРЕСА_1 та скасовано відповідну заборону на відчуження даної квартири.

З врахуванням наведеного не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що відсутні законодавчо визначені підстави для визначення іпотечного договору недійсним.

Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду, такі не ґрунтуються на законі спростовуються вищенаведеним.

Отже, висновки суду відповідають обставинам справи, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування його рішення немає.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1ч.1ст. 314, ст.315, ст.317 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила :

Апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» - відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

Савуляк Р.В.