Рішення № 53595778, 11.11.2015, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/5899/15-ц

2/310/3488/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 рокум. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: виконавчий комітет Бердянської міської ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання реєстрації недійсною, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення,

ВСТАНОВИВ:

Бердянський міжрайонний прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: виконавчий комітет Бердянської міської ради, служба у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання реєстрації недійсною, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення в якому зазначив, що до Бердянської міжрайонної прокуратури надійшла інформацію про порушення житлових прав дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перебуває на обліку в органах опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради.

Вивчення матеріалів, наданих до вищезазначеної інформації встановлено, що 06.02.2004 ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з ОСОБА_8, яка мала двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Діти з народження проживали та були прописані за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_8 вела асоціальний спосіб життя, 30.07.2001 Бердянським міськрайонним судом засуджена за незаконне придбання та зберігання наркотичних речовин за ч. 2 ст. 229-6 КК України ( в редакції 1961 року) до 3 років позбавлення волі. Неповнолітні ОСОБА_5 і ОСОБА_6 фактично з 2001 року залишилися без батьківського піклування.

На підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 23.10.2001 року за № 645 ОСОБА_5 у період часу з 26.10.2001 по 21.06.2004 перебував у Бердянській школі-інтернаті для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначеним рішенням Бердянського міськвиконкому за неповнолітнім ОСОБА_5 закріплено житлове приміщення АДРЕСА_2.

Згідно рішення Бердянського міськвиконкому від 21.09.03 року за № 500 над неповнолітньою ОСОБА_6 встановлено опіку. Опікуном призначена її бабуся - ОСОБА_9

Вищезазначеними рішеннями виконавчого комітету Бердянської міської ради за дітьми закріплено право користування даною квартирою, де вони проживали з матір'ю до того часу, як залишилися без її піклування.

Шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладався в період розгляду у Бердянському міськрайонному суді справи про позбавлення останньої батьківських прав.

Після укладення шлюбу 10.02.2004 ОСОБА_7 зареєструвався за адресою проживання ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3. 24.02.2004 ОСОБА_8 зняла себе та дітей з реєстраційного обліку за адресою проживання ІНФОРМАЦІЯ_4.

Цього ж дня, 24.02.2004 ОСОБА_7 подав заяву до відділу ДРАЦ по місту Бердянську реєстраційної служби Бердянського МРУЮ про розірвання шлюбу і на підставі постанови №23 від 25.02.2004 року шлюб було розірвано.

31.03.2004 ОСОБА_7 подав заяву директору КП «Жилсервіс-4» про переоформлення особового рахунку на його ім'я.

21.05.2004 рішенням Бердянського міськрайонного суду ОСОБА_8 позбавлено батьківських прав відносно обох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Таким чином, на час зняття з реєстрації за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8, неповнолітні діти з нею разом не проживали, але згідно п. 3 ст. 247 та п. 3 ст. 248 СК України мали право на збереження за ними житла.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 15.06.2005 року право користування квартирою №211 будинку № 64/26 по вул. Орджонікідзе в м. Бердянську за неповнолітніми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 поновлено, діти поставлені на реєстраційний облік 16.07.2005 року.

Проте, незважаючи на рішення суду від 15.06.2005 року та в порушення вимог ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та ст. 65 Житлового кодексу УPCP 31.10.2006 за згодою ОСОБА_7 Бердянським MB УМВС України в Запорізькій області зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, який є рідним братом ОСОБА_7 без згоди органу опіки або згоди опікуна неповнолітньої ОСОБА_6 - ОСОБА_10 та керівника інтернатного закладу - Молочанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, який, на той час, у відповідності до ст. 245 СК України здійснював функції опікуна та піклувальника.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, що передбачено ст. 55 Цивільного кодексу України.

Стаття 247 Сімейного кодексу України закріплює право дитини, над якою встановлено опіку або піклування на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону.

Цивільний кодекс у статті 817 закріплює право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на вселення інших осіб у житло за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому.

Стаття 65 Житлового кодексу України передбачає право наймача вселити в займане ним житло інших осіб лише за отриманою в установленому законом порядку письмовою згодою всіх членів сім'ї.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать чоловік (дружина) наймача, їх діти і батьки.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами житлового кодексу України» суд, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

У порушення вимог діючого законодавства ОСОБА_7 не отримав в установленому порядку письмову згоду від органу опіки та піклування, згоду керівника інтернатного закладу, а також опікуна ОСОБА_4 на реєстрацію та вселення в квартиру №211 по вул. Орджонікідзе 64/26 ОСОБА_3

Таким чином, ОСОБА_7 не мав законних підстав на реєстрацію та вселення ОСОБА_3 у вищевказаній квартирі.

Крім того, ігнорування вимог ст. 47 ЖК УРСР якою встановлена норма жилої площі в розмірі 13,65 квадратного метра на особу, при вселенні та реєстрації ОСОБА_3 погіршило житлові умови неповнолітньої ОСОБА_6, яка планує користуватися житловим приміщенням у майбутньому. Відповідно до довідки №138 від 15.05.2015 року комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради, загальна площа квартири АДРЕСА_3 складає 64,4 кв. м., у тому числі житлова - 30,3 кв. м.

Статтею 71 ЖК України визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом вести місяців. Проте, згідно ч. 3 ст. 71ЖК України встановлені випадки збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми членами сім'ї наймача понад шість місяців у випадку поміщення дітей на виховання до державного дитячого закладу, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їхнього перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника.

На теперішній час ОСОБА_6 згідно акту обстеження житлово-побутових умов від 12.05.2015 року проживає разом зі своєю бабусею ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4. Згідно довідки Бердянської ЗОШ №11 №209 від 18.05.2015 року ОСОБА_6 є ученицею 10-в класу цієї школи.

Факт збереження за неповнолітньою ОСОБА_6 права користування житлом за адресою: АДРЕСА_5 сумнівів не викликає.

Тобто, на момент вселення ОСОБА_3 в спірну квартиру неповнолітня ОСОБА_6 мала право користування спірним житлом, такого права позбавлена не була, а тому вселення ОСОБА_3 в спірну квартиру повинно було відбуватись відповідно до вимог ст. 65 ЖК України за згодою її опікуна ОСОБА_4 Однак опікун такої згоди не давала. Таким чином, відповідач вселився в спірну квартиру в порушення встановленого порядку, без згоди ОСОБА_6, а тому права користування спірним житлом не набув і підлягає виселенню зі спірної квартири.

13.06.1979 року виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів міста Бердянська ОСОБА_11 (рідному дідусю ОСОБА_6) надано ордер № 520 з правом заселення трьохкімнатної квартири, загальною площею 65,85/42,73 кв. м.

За інформацією управління комунальної власності від 12.06.2015 року за №1088 на підставі рішення № 118 виконавчого комітету Бердянської міської ради від 18.03.1999 року «Про оформлення права власності за територіальною громадою м. Бердянськ» відповідно до свідоцтва про право власності від 21.05.1999 року, житловий будинок № 64/26 по вул. Орджонікідзе належить територіальній громаді м. Бердянська в особі Бердянської міської ради на праві комунальної власності.

Станом на 14.05.2015, згідно інформації ОСББ «Орджонікідзе 64» за № 22 від 14.05.2015 року, яка міститься у поквартирній картці, квартира АДРЕСА_6 не приватизована, основним квартиронаймачем є ОСОБА_2, за вказаною адресою зареєстровано 6 осіб:

1 .Квартиронаймач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8;

2. Брат квартиронаймача - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_9;

3. Племінник квартиронаймача - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_10;

4. ОСОБА_11 ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_11;

5. ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_12;

6. ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_13

Керуючим ОСББ «Орджонікідзе 64» надано довідку від 11.06.2015 про те, що письмовий договір найму (чи його копія), укладений між КП «Житлосервіс-4» та наймачем ОСОБА_7 відсутній.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 14.05.2015 року в Державному реєстрі речових прав на житло за адресою: АДРЕСА_7 відомості відсутні, тобто квартира нікому не належить на праві приватної власності.

Незаконні дії ОСОБА_7 порушують житлові права дітей, тому як у подальшому, відповідно до ст. З Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» при приватизації житла кількість зареєстрованих осіб у квартирі має суттєве значення, а саме, - включення сторонніх осіб при приватизації квартири, потягне за собою зменшення частки житла, що погіршує житлові права дітей. Таким чином, внаслідок незаконних дій ОСОБА_7 при реєстрації ОСОБА_3 суттєво порушені житлові права неповнолітніх ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в частині дотримання норми житлової площі на кожну дитину, а також відсутності письмової згоди на вселення ОСОБА_3 від органу опіки та піклування або опікуна чи інтернатного закладу. В добровільному порядку дане питання не вирішено.

Виселення із займаного житлового приміщення допускається лише з підстав, встановлених законом (ст. 109 ЖК), добровільно або в судовому порядку. У статті 116 ЖК України зазначено, що виселення без надання іншого жилого приміщення можливо у випадку незаконного (самоуправного) зайняття житлового приміщення. Враховуючи недотримання встановленого законодавством порядку при вселенні ОСОБА_3 він не набув права користування житлом та незаконно займає житлове приміщення за адресою: кв. № 211, вул. Орджонікідзе,64/26, м. Бердянськ, а тому не може претендувати на нього і сьогодні.

Крім того, згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_14 є власником двокімнатної квартири у місті Бердянську за адресою: Військове містечко-2АДРЕСА_8, а отже житлове приміщення, яке він наразі незаконно займає не є його єдиним місцем проживання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вбір місця проживання в Україні» однією з підстав зняття з реєстрації місця проживання є судове рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. 121 Конституції України однією з функцій органів прокуратури України є представництво інтересів громадян в судах у випадках, встановлених законом.

Статтею 45 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою.

Право прокурора подання позовної заяви в порядку цивільного судочинства передбачене ст. 37 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Однією із форм представництва є звернення до суду з позовами.

Статтею 20 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Підставою для звернення до суду є необхідність захисту майнових прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_15, яка залишились без батьківського піклування та, зважаючи на свій неповнолітній вік, не в змозі самостійно захистити свої житлові права. З метою недопущення порушення конституційних прав дитини, прокурором прийнято рішення про звернення з позовом до суду.

Органом, який відповідно до вимог чинного законодавства, здійснює захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського є органи опіки та піклування.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та п. 3 постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» № 866 від 24.09.2008 органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно до законодавства провадять діяльність із захисту житлових прав дітей.

Неповнолітня ОСОБА_6 - це дитина, яка позбавлені батьківського піклування, перебуває під опікою. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради уповноважений здійснювати захист прав цих дітей, а представник даного органу уповноважений бути присутнім у судовому засіданні з метою захисту їх інтересів, тобто виконувати функції третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Просив визнання реєстрацію ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_16 за адресою: АДРЕСА_9 недійсною.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_16 особою, яка втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_9.

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_16 з житла за адресою: АДРЕСА_9.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави.

У судовому засіданні прокурор та ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, його представник ОСОБА_17 просив розглянути справу у відсутності відповідача. Надав суду письмове пояснення в якому зазначив, що в лютому 2004 року він та ОСОБА_8 уклали шлюб. Він вселився в квартиру АДРЕСА_10 в якій проживала його дружина та її діти, а також зареєструвався за цією адресою. 24.02.2004 року ОСОБА_8 разом з дітьми виїхала зі спірної квартири, а в КЖЕП-4 йому повідомили, що дружина та її діти зняті з реєстраційного обліку. 25.02.2004 року шлюб між ними було розірвало. У нього не було іншого житла, тому він переоформив особовий рахунок на себе, залишився проживати в спірній квартирі і проживає в ній по теперішній час. Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 15.06.2005 року неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_1 вселено до спірної квартири, але діти в квартирі не проживали. За його згодою весною 2006 року в квартиру вселився його рідний брат ОСОБА_3, зареєстрував своє місце проживання і проживає в квартирі до теперішнього часу як член сімї наймача. Він звертався до ОСОБА_1 і вона не заперечувала проти реєстрації в квартирі ОСОБА_3 Згоду органу, який піклувався неповнолітнім ОСОБА_5 не отримав, оскільки йому не було відомо де дитина знаходиться. На теперішній час у квартирі проживає він ОСОБА_3, ОСОБА_18, зареєстрована, але не проживає ОСОБА_1

Представник відповідача ОСОБА_17 в судовому засіданні підтримав письмові пояснення ОСОБА_2 та додатково зазначив, що надані ПТІ Бердянської міської ради відомості про розмір житлової площі квартири АДРЕСА_10 не відповідають дійсності, оскільки житлова площа складає 42 кв. м.. На кожну особу, яка проживає в квартирі приходиться по 14.24 кв. м. на одного, тому проживання в квартирі ОСОБА_3 не призводить до порушення прав інших осіб. Вважав, що відсутні правові підстави для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Відповідач не може бути виселений на підставі ст. 116 ЖК України, оскільки він не вселився самоправно. Крім того, у ОСОБА_1 є житло, а у ОСОБА_3 житло відсутнє.

Відповідач ОСОБА_3 пояснив суду, що вселився в спірну квартиру в 2000 році з дозволу ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з якими проживав однією сімєю та вів спільне господарство. Просив не виселяти його з квартири АДРЕСА_10, оскільки він вселився відповідно до закону.

Представник виконавчого комітету Бердянської міської ради як органу опіки та піклування та представник служби у справах дітей виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_4 просили позов задовольнити.

ОСОБА_5 в судове засідання не зявився, подав заяву про розгляд справи в його відсутності.

Керівник Бердянського міського відділу УДМС України в Запорізькій області направив до суду заяву про розгляд справи у відсутності представника.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Згідно повідомлення управління комунальної власності Бердянської міської ради №1088 від 12.06.2015 року житловий будинок №64/26 по вул. Орджонікідзе належить територіальній громаді м. Бердянська в особі Бердянської міської ради (а.с.69).

За інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 14.05.2015 року відомості про квартиру АДРЕСА_11 у реєстрі відсутні (а.с.33).

Таким чином, судом встановлено, що квартира не приватизована і є власністю Бердянської міської ради.

За довідкою ОСББ «Орджонікідзе-64» станом на 20.02.2014 року в квартирі АДРЕСА_12 були зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_5, ОСОБА_1 (а.с.43).

За довідкою ОСББ «Орджонікідзе-64», відомостей з форми №16 (а.с.51,52,53,54), станом на 14.05.2015 року в квартирі АДРЕСА_12 зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_5, ОСОБА_15, ОСОБА_1 (а.с.50).

За повідомленням Бердянського МВ УДМС України в Запорізькій області ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані ІНФОРМАЦІЯ_17 (а.с.64,65).

Із копії паспорта ОСОБА_5 видно, що від 25.09.2015 року він знявся з реєстрації в спірній квартирі (а.с.154). Із відомостей, що містяться в формі №16 видно, що у квартирі 14.05.2015 року зареєстрований син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_18 (а.с.53), але суду не надано доказів, які підтверджують зняття з реєстрації за спірною адресою сина ОСОБА_5 малолітнього ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_18.

Таким чином, судом встановлено, що на час розгляду справи в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_18, ОСОБА_15, ОСОБА_1

Вирішуючи спір про право ОСОБА_3 на користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_12 судом встановлено наступне.

Вироком Бердянського міськсуду від 30.07.2001 року ОСОБА_8 засуджена до трьох років позбавлення волі (а.с.26). У звязку з цим рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради №645 від 23 жовтня 2001 року влаштовано до Бердянської обласної школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків, на повне державне забезпечення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_19. Згідно зі ст. 145 КпШС України, ст. ст. 64, 71 ЖК України, закріплено житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_13 за неповнолітнім ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_19 (а.с.20).

За довідками КЗ «Бердянська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів» ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_19, виховувався в зазначеній школі з 26.10.2001 року по 21.06.2004 року. Вибув за рішенням психолого медико-педагогічної комісії в Молочанську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків де згідно паспорта постійно проживав та був зареєстрований до 02.07.2013 року (а.с.31,32,42). Крім того, знаходження ОСОБА_5 у жовтні 2006 року в Молочанській школі-інтернат видно із листа директора цієї школи від 20.10.2006 року.

Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради №500 від 21 серпня 2003 року на підставі п.п. 4 п. б ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 24, 25 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. ст. 128, 131, 133, 138 КпШС України призначено опікуном ОСОБА_4 над неповнолітньою онукою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_20 (а.с.21).

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_8 та ОСОБА_2 уклали шлюб 06 лютого 2004 року (а.с.24-25).

У цей день ОСОБА_8 подала заяву в КП «Житлосервіс-4» за місцем проживання про прописку на житлову площу в квартирі АДРЕСА_14 її чоловіка ОСОБА_2 (а.с.34). Згідно форми 17 (а.с.37,56), форми В (а.с.67), форми №16 (а.с.51), заяви ОСОБА_8 (а.с.35). довідок ОСББ «Орджонікідзе-64» від 19.03.2009 року, 04.07.2013 року, 20.02.2014 року (а.с.38,45,46) довідки адресного бюро Бердянського МВУМВС України в Запорозькій області (а.с.38), ОСОБА_2 зареєструвався в спірній квартирі 10.02.2004 року і на той момент в ній проживали і були зареєстровані ОСОБА_8 та її діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

У заяві від 19.02.2004 року ОСОБА_8 просила виписати її дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у звязку з переїздом на постійне місце проживання в с. Осипенко (а.с.35,67) і 24.02.2004 року вони були виписані з спірного житлового приміщення (а.с.39). 31.03.2004 року ОСОБА_2 подав заяву про переоформлення особового рахунку на спірну квартиру на його імя в звязку з випискою головного квартиронаймача (а.с.36).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 21 травня 2004 року ОСОБА_8 позбавлено батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_19 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_20, яке набрало законної сили 22.06.2004 року (а.с.28).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 15.06.2005 року відновлено право користування жилим приміщенням, а саме квартирою №211 будинку №64/26 по вул. Орджонікідзе в м. Бердянську Запорізької області, неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_19, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_20 і зобовязати ДКП «Житлосервіс-4» зареєструвати їх за вказаною адресою (а.с.30).

Таким чином, зазначеним рішенням суду відновлено право неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_19, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_20 на користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_12 з моменту їх незаконної виписки зі спірного житла 24.02.2004 року.

Стаття 64 ЖК УРСР передбачає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Стаття 65 ЖК УРСР передбачає, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно ст. 71 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Крім того, статтею 247 СК України, визначено, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на поживання в сімї опікуна або піклувальника та на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування.

Згідно ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 вселився та зареєструвався в спірній квартирі 10.02.2004 року і членами його сімї на той час були: дружина - ОСОБА_8 та її діти ОСОБА_1, ОСОБА_5

Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради №500 від 21 серпня 2003 року ОСОБА_4 призначено опікуном над неповнолітньою онукою ОСОБА_1 В, ІНФОРМАЦІЯ_20 (а.с.21) і вона відповідно до ст. 142 КпШС України та ст. 247 СК України проживала і проживає до теперішнього часу разом з опікуном в АДРЕСА_15 (а.с.58,59,60), тому виходячи з сенсу ст. 71 ЖК УРСР за нею зберігається житлове приміщення у квартирі АДРЕСА_12.

Згідно форми 17 (а.с.37,56), форми №16 (а.с.52), довідок ОСББ «Орджонікідзе-64» від 19.03.2009 року, 04.07.2013 року, 20.02.2014 року ОСОБА_3 зареєструвався в квартирі АДРЕСА_12 31.10.2006 року (а.с.37,45,46) і на момент його вселення в квартирі був зареєстрований та проживав ОСОБА_2, а ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_19 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_20 мали право на користування цим житловим приміщенням і не проживали в ньому в звязку з проживанням ОСОБА_1 у опікуна, а ОСОБА_5 у Молочанській школі-інтернат.

ОСОБА_3 стверджував, що проживав у спірній квартирі з 2000 року, але ця обставина не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки жодного належного та допустимого доказу цього не надано.

За таких обставин та відповідно до ч. 1 ст. 65 ЖК УРСР ОСОБА_2 міг вселити в спірну квартиру ОСОБА_3 тільки з письмової згоди опікуна ОСОБА_1 та навчального закладу в якому проживав ОСОБА_5, оскільки за ст. 245 СК України останній виконує функції опікуна та піклувальника, щодо дитини, яка проживає в навчальному закладі.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 116 ч. 3 ЖК УРСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 не отримував письмової згоди від опікуна ОСОБА_1 та Молочанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків в якій проживав ОСОБА_5 (а.с.40) на вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_12, тому його вселення відбулося з порушенням закону і є самовільним.

Сама по собі реєстрація ОСОБА_3 у спірній квартирі, не надає йому право на проживання, оскільки право на користування житловим приміщенням виникає за наявності відповідних обставин, що передбачені законом, а наслідком такого є реєстрація особи в цьому приміщенні.

За таких обставин відповідач ОСОБА_3 підлягає виселенню зі спірного житлового приміщення на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Однією з підстав виселення ОСОБА_3 зі спірного житлового приміщення прокурор зазначав погіршення житлових умов неповнолітньої ОСОБА_19, оскільки площа житлового приміщення, що припадає на кожного користувача є меншою ніж передбачено ст. 47 ЖК України. Але зазначені обставини не доведені позивачем, оскільки прокурор посилався на лист КПТІ БМР у якій зазначено житлову площу аналогічної квартири 30,3 кв. м., а не квартири АДРЕСА_12 (а.с.57). Представник відповідача ОСОБА_17 зазначив, що площа квартири складає 42 кв. м., а згідно ордеру від 13.07.1979 року житлова площа квартири складає 42,73 кв. м. (а.с.66). Аналізуючи зазначене, суд вважає, що слід виходити з житлової площі квартири, що зазначена в ордері і складає 42,73 кв. м., оскільки інші докази суд не може взяти до уваги в силу ст. 61 ч. 4 ЦПК України.

Постановою виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів і Президії обласної ради профспілки №2 від 08.01.1985 року мінімальний розмір житлової площі на кожного члена сімї на території Запорізької області складає 6 кв. м.. Виходячи з вимог ст. 48 ЖК УРСР, постанови виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів і Президії обласної ради профспілки №2 від 08.01.1985 року, площі житлового приміщення квартири АДРЕСА_12, яка складає 42,73 кв. м. та осіб, які в ній проживають, а також осіб, які мають право на користування квартирою норми житлової площі, що припадає на кожного з них не порушені.

Заявлені вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про виселення є суперечливими і не можуть заявлятись одночасно, оскільки виселенню підлягає особа, яка проживає в спірному житлі, а визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням можливе у випадку її непроживання.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 проживає у ІНФОРМАЦІЯ_17 і підлягає виселенню на підставі ч. 3 ст. 116 ЖК України, тому вимоги про визнання його таким, що втратив право користування не засновані на законі і не можуть бути задоволені.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_17 (а.с.78).

Із пояснень осіб, які беруть участь у справі та наданих доказів судом встановлено, що між сторонами існують правовідносини щодо користування ОСОБА_3 жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_12.

За таких обставин, право або інтерес позивача може бути захищено тільки у спосіб, встановлений ст. 16 ЦК України та нормами ЖК України.

Разом з тим ст. 16 ЦК не міститься такого способу захисту порушеного права як визнання реєстрації недійсною.

Сам по собі факт реєстрації місця проживання відповідача не створює ОСОБА_1 перешкод у користуванні у спірною квартирою.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянину надається право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.

Закон визначає, що реєстрація це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації в АР Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також в містах Києві та Севастополі.

Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Як самостійний спосіб захисту порушеного права за змістом ст. 16 ЦК України вимога про визнання реєстрації недійсною не підлягає застосуванню, оскільки зняття з реєстрації нерозривно повязане з правом на житло і залежить від вирішення питання про житлові права сторін, які регулюється нормами ЖК України та ЦК України.

Судом вирішено питання житлових прав відповідача ОСОБА_3, шляхом виселення його з спірного житлового приміщення, тому його зняття з реєстрації підлягає вирішенню в адміністративному порядку та органом, що передбачений Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і не відноситься до повноважень суду.

З огляду на викладене, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме - визнання реєстрації недійсною на підставі норм житлового законодавства не підлягають застосуванню і підстави для визнання реєстрації недійсною відсутні.

Крім того, заявляючи вимоги про визнання реєстрації недійсною прокурор не залучив до участі по справі в якості відповідача, орган який за законом здійснює ці функції.

Прокурор зазначив у позові в якості відповідача ОСОБА_2, але жодної позовної вимоги до нього не заявив, що свідчить про безпідставність позову в цій частині.

На підставі ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути 487,2 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 88, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст.ст. 48, 64, 65, 71, 116 ЖК України, ст. ст. 245, 247 СК України, ст. 142 КпШС України, ст. ст. 3, 4, 16 ЦК України, ЗУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_14 з квартири №211, по вул. Орджонікідзе,64/26 у м. Бердянську Запорізької області.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 487,2 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя