Рішення № 53589182, 10.11.2015, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/13100/14-ц

Провадження № 2/638/1610/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

11 листопада 2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді Шишкіна О.В.,

секретаря - Голуб Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями по не наданню медичної допомоги в умовах ІТТ УМВС України в Полтавській області, -

ВСТАНОВИВ:

Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, повязаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає на необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст.209 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн. (сто тисяч грн.).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні при його оголошенні, мають право оскарження рішення у той же строк і порядку з моменту отримання його копії.

Рішення складено і віддруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Головуючий: суддя

Справа № 638/13100/14-ц

Провадження № 2/638/1610/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді Шишкіна О.В.,

секретаря - Голуб Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями по не наданню медичної допомоги в умовах ІТТ УМВС України в Полтавській області, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до відповідачів, в якій просить суд стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 657720 гривень, спричинену йому співвідповідачем внаслідок протиправної бездіяльності, яка полягає в ненаданні співвідповідачем своєчасної, необхідної та ефективної медичної допомоги за час його знаходження у ізоляторі тимчасового тримання затриманих і взятих під вартою осіб Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він незаконно знаходився у ІТТ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області у якості затриманого з 18 вересня 2010 року, звідки був звільнений 27 вересня 2010 року у звязку з різким погіршенням стану здоровя.

За час знаходження в камері ІТТ ОСОБА_1 не надавалася медична допомога, не витребувана медична довідка з онкологічного диспансеру за місцем мешкання позивача про стан його здоровя та можливості його тримання в умовах ІТТ, оскільки він є онкологічним хворим, не було повідомлено прокурору про його затримання як онкохворого. Крім того, його помістили у камеру із іншими особами, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не зважаючи на те, що він є колишнім працівником ОВС, пенсіонером МВС України, окрім того, камера не мала облаштування гарячої води, вентиляції, оскільки позивач є людиною, що не пале, а інші співкамерники постійно палили у камері. Ці дії відповідача спричинили позивачеві моральні страждання.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позову, пояснив що моральна шкода, спричинена йому, полягає у протиправній бездіяльності співвідповідача, не надання медичної допомоги, що піддало його життя реальній небезпеці та виразилось у тривалих та глибоких душевних та фізичних стражданнях, приниженні його гідності та достоїнства, що підтверджується висновками судово-психологічної експертизи № 2942 ХНДІСЕ ім. Засл. проф. ОСОБА_2, де встановлена компенсація спричинених позивачеві моральних страждань у розмірі 657720 гривень. Цю компенсацію позивач просив суд стягнути з співвідповідача Державної казначейської служби України як державного органу, на який покладено завдання здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду.

Представник Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області надав суду письмові заперечення проти позову, в яких вказував на те, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, адміністрацією та персоналом Полтавського ІТТ ніяких порушень прав ОСОБА_1 не допущено, просив у позові відмовити. Окрім того подав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представники співвідповідача Державної казначейської служби України проти задоволення позову заперечували, вказуючи на відсутність правових підстав на списання вказаної у позові суми з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1

Вислухавши осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтями 10, 11, 58, 60, 179 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено наступне.

16.09.2010 року постановою Октябрського районного суду м. Полтави було надано дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України та доставки його до суду для вирішення питання про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою.

Відповідно до протоколу затримання особи від 17.09.2010 року, складеного працівниками управління карного розшуку УМВС України в Полтавській області на підставі ст. 106 КПК України 1960 року за підозрою у вчинені злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України ОСОБА_1 з 10-25 год. 18.09.2010 року утримувався у ІТТ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області.

20.09.2010 року постановою Октябрського районного суду м. Полтави строк затримання ОСОБА_1 було продовжено до 10 діб.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 27.09.2010 року в задоволенні подання слідчого СУ УМВС України в Полтавській області про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було відмовлено, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

В подальшому, постановою слідчого від 21.07.2011 року було закрито кримінальну справу за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України на підставі п.2 ст. 213, п.2 ст. 6 КПК України 1960 року.

Згідно ст.8 Закону України „ Про попереднє увязнення від 30.06.1993р. № 3352-ХІІ з послідуючими змінами осіб, взятих під варту, розміщують в камерах з додержанням таких вимог ізоляції:

-осіб, яких вперше притягнуто до кримінальної відповідальності, - окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;

-осіб, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, - окремо від осіб, які не перебували в місцях позбавлення волі;

-осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

-осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, - окремо від інших осіб, що перебувають під вартою;

-засуджених окремо від осіб, які перебувають під вартою.

Згідно пояснень позивача адміністрація ІТТ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області достеменно знаючи, що ОСОБА_1 є колишнім працівником ОВС у відставці, 18.09.2010 р. навмисно помістила його в камеру, де знаходились особи, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності.

Ця обставина доказами відповідачів не спростована, напроти підтверджується постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 20.09.2010 року про продовження строку затримання ОСОБА_1 до 10 діб (а.с.88).

Тому в цій частині доводи позивача повністю підтверджуються.

Щодо доводів позивача про наявність в нього на час затримання онкологічної хвороби, то цей факт не оспорювався представниками відповідачів, та підтверджується наступними доказами.

Відповідно журналу первинного обстеження осіб, що утримуються в ІТТ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області, 18.02.2010 року під час вміщення ОСОБА_1 до вказаної установи, у нього було виявлено «з лівого боку рана від операції» (а.с.93-94).

Під час утримання ОСОБА_1 в ІТТ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області 19.09.2010 року йому викликалася швидка медична допомога, про що було зроблено запис в «журналі надання медичної допомоги що утримуються в ІТТ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області» інв. №2138 «скарги на болі в животі» (а.с.95-97).

Після продовження судом ОСОБА_1 строку затримання до 10 діб адміністрації ІТТ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області стало відомо про те, що останній тяжко хворий «діагноз рак сигментовидної кашки, третя стадія, прооперований 08.02.2010 року, перебуває на обліку у онколога» (а.с.88).

Незважаючи на це врач онколог до огляду в умовах ІТТ ОСОБА_1 не був залучений, до спеціалізованої онкологічної медичної установи ОСОБА_1 також не був доставлений.

Також матеріали справи містять копії відповідних медичних висновків ОСОБА_1 щодо наявності в нього онкологічного захворювання (а.с. 19-27).

Отже і в цій частині доводи позивача повністю підтверджуються.

Як вказує позивач такими незаконними діями співвідповідача Полтавського СІЗО йому спричинена моральна шкода, яка полягає у тривалих душевних, моральних та фізичних стражданнях, у звязку із протиправною бездіяльністю співвідповідача по відношенню до нього, невинуватої особи, в приниженні його честі та гідності, які позивач вимагає суд компенсувати за рахунок держави з Державної казначейської служби України.

В якості доказу спричинення моральної шкоди позивачем суду надана копія висновку судово-психологічної експертизи № 2942 Харківського НДІСЕ ім.Засл.проф. ОСОБА_2 ( а.с.5-16), де на а.с.73 вказано, що ситуація, повязана з ненаданням медичної допомоги як онкохворому при його знаходженні в СІЗО та жорстокого поводження з ним, є психотравмуючою для нього та такою, що спричинила тривалі та глибокі моральні страждання.

За умови, якщо судом буде встановлено, що ступінь вини відповідача пов'язаний з прямим умислом, можливий розмір (грошовий еквівалент) компенсації моральної шкоди, заподіяній позивачу, складає 657720 гривень (або еквівалент 540 мінімальних заробітних плат) (а.с.16).

Відповідно до ст.56 Конституції України кожний громадянин має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої в наслідок порушення її прав.

Відповідно до ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, спричинена фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовуються за рахунок держави в повному обсязі незалежно від вини цих осіб.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. з послідуючими змінами „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого -спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Щодо розміру моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним зменшити розмір компенсації моральних страждань позивача з 657729 гривень до 100000 гривень.

При цьому суд враховує, що експертом у висновку судово-психологічної експертизи № 2942 Харківського НДІСЕ ім.Засл.проф. ОСОБА_2 (а.с.5-16) такий розмір моральної шкоди визначений із більш великого обсягу обставин порушень прав позивача. Це і незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, і незаконне позбавлення волі, і знущання працівників міліції і таке інше, про що мова йде в дослідницькій частині висновку. Але межи позовних вимог та обставин позову за цією справою є меншими у порівнянні з обставинами моральних страждань, досліджених експертом.

Щодо відшкодування компенсації моральної шкоди саме Державною казначейською службою України, то суд зазначає, що оскільки п.п.4, 5 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 на цю службу покладено завдання здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду, то відшкодування спричиненої позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди повинно бути здійснено саме цією службою.

Постановлення рішення про стягнення компенсації моральної шкоди з державного органу юридичної особи Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області унеможливить виконання рішення суду, оскільки, як вбачається з заперечень представника цієї установи, у Полтавського МУ немає відповідних коштів за цим бюджетним призначенням. Тому суд при визначенні порядку виконання цього рішення враховує відповідні вимоги Бюджетного кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.56 Конституції України, ст.ст.23, 1173, 1174ЦК України, ст.ст.10,11,57-60,88,197,212-215,224-226 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн. (сто тисяч грн.).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні при його оголошенні, мають право оскарження рішення у той же строк і порядку з моменту отримання його копії.

Рішення складено і віддруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Головуючий: суддя