Рішення № 53587112, 16.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2708/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2466/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Обідняк В.Д.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретаря Драганчук У.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2015 року задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк». Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованість за кредитним договором №05/07/36-5а від 12.11.2007 року в сумі 15 947,90 доларів США, що по курсу НБУ станом на 27.04.2015 року еквівалентно 358 056,35 грн., та 3 553,21 грн. пені, а всього - 361 609,56 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 1800 грн. судового збору в дохід держави, так як ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи та згідно Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що в рішенні суд неправильно відобразив ставлення відповідача ОСОБА_4 до заявлених позовних вимог, вказавши, що останній визнав позов частково та просив зменшити розмір пені і штрафних санкцій відповідно до ст. 551 ЦК України, так як він з дружиною є пенсіонерами та інвалідами 3-ї і 2-ї групи. Вказані твердження суду спростовуються звукозаписом судового засідання, а також запереченнями на позов від 01.09.2015 року та 06.10.2015 року з клопотаннями про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з її необґрунтованістю, які в порушення ст. 168 ЦПК України залишились поза увагою суду.

Також не відповідають дійсності твердження суду про те, що нею з 2014 року систематично порушувались умови договору щодо повернення кредитних коштів, оскільки докази, що підтверджують такі порушення позивачем не надавались і в судовому засіданні не досліджувались, що свідчить про порушення судом вимог ст. 179 ЦПК України.

Судом не досліджувався факт надсилання нею 21.08.2014 року позивачу заяви про перегляд умов кредитного договору у зв'язку з вже тодішнім падінням курсу гривні до 13,60 грн. за 1 долар США та пропозицією зафіксувати в договорі курс 8 грн. за 1 долар США та розтермінувати графік погашення кредиту до листопада 2018 року зі сплатою щомісячного платежу в сумі 2 500 грн., на яку позивач відповіді не надав.

Судом, на думку апелянта, не взято до уваги і той факт, що з 12.05.2014 року по 21.05.2015 року позивачем вимоги про повернення заборгованості на їх адресу не надсилались, що свідчить про те, що до 21.05.2015 року у позивача до них претензій не було.

Апелянт зазначає також і про те, що позивачем до позовної заяви не було долучено розрахунку заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного визначення судом суми заборгованості, що підлягає стягненню. Сума заборгованості взята судом з тексту позовної заяви та не підтверджена жодними доказами. Крім того, підлягає сумніву визначений судом еквівалент цієї суми в гривні, оскільки він визначений станом на 27.04.2015 року, а не на момент виникнення заборгованості 12.04.2014 року, що є порушенням ст. 533 ЦК України.

Неправомірним, на думку апелянта, є рішення суду в частині стягнення пені, оскільки відповідно до п. 4.4. кредитного договору неустойка підлягає сплаті за письмовою вимогою банку, однак жодних вимог про сплату неустойки позивач ні їй, ні відповідачу ОСОБА_4 не надсилав. На дану обставину вона посилалась в запереченні на позовну заяву від 01.09.2015 року, проте суд наведене до уваги не взяв.

Апелянт стверджує, що судом не взято до уваги і той факт, що позивачем фактично ставиться вимога про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначена вимога є незаконною, оскільки стягнення всієї суми боргу достроково може мати місце лише у разі, коли сторона, що порушує питання про дострокове повернення всієї суми боргу, заявить вимогу про розірвання договору, однак дана позовна заява не містить вимоги про розірвання договору.

Також апелянт вказує, що суд під час розгляду справи не дослідив, що в забезпечення виконання умов кредитного договору був укладений договір застави транспортного засобу. За рахунок предмету застави банк мав право задовольнити свої вимоги, однак не використав всіх позасудових способів захисту своїх прав. Встановлення судом даного факту було б підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того, апелянт вважає, що судом неправомірно стягнуто судовий збір з відповідача ОСОБА_4, оскільки згідно договору поруки останній взяв на себе зобов'язання відповідати солідарно за невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, а не зобов'язань боржника, що пов'язані з розглядом його справи в суді.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати і закрити провадження у справі.

У засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позову, проте, вважав можливим зменшити розмір пені з 28 553,21 грн. до 3 353,21 грн., враховуючи матеріальний стан відповідачів, зокрема, що відповідачі є непрацездатними пенсіонерами та інвалідами відповідно 3-ї та 2-ї групи загального захворювання і крім пенсії додаткових доходів не мають.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується не повністю з таких підстав.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 12.11.2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №05/07/36-5а, відповідно до якого банк надав, а відповідач ОСОБА_3 отримала кредит на придбання автомобіля в розмірі 46 158,42 доларів США з кінцевим терміном повернення 11.05.2012 року зі сплатою за користування кредитними коштами 10% річних (а.с. 5-9).

Додатковим договором №3, укладеним 29.04.2009 року, продовжено строк користування кредитними коштами до 11.11.2016 року (а.с. 13).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 12.11.2007 року між банком, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до п. 1.1. якого поручитель ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором №05/07/36-5а від 12.11.2007 року (а.с. 15).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 21.05.2015 року утворилася заборгованість відповідача перед банком в сумі 15 947,90 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 27.04.2015 року еквівалентно 358 056,35 грн., та складається із заборгованості за кредитом в розмірі 14 355,63 доларів США і заборгованості за відсотками в розмірі 1 592,27 долари США, і 28 553,21 грн., що складається із заборгованості за комісією в розмірі 3 939,39 грн. та пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 24 613,82 грн., що разом становить 386 609,56 грн. Наведене підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №05/07/36-5а від 12.11.2007 року (а.с. 17-18).

Згідно постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 року №188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 №63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно положень ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «ВіЕйБі Банк» в частині стягнення з відповідачів в солідарному порядку суми заборгованості в розмірі 15 947,90 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 27.04.2015 року еквівалентно 358 056,35 грн. та складається із заборгованості за кредитом в розмірі 14 355,63 доларів США та заборгованості за відсотками в розмірі 1 592,27 долари США.

При цьому, при визначенні розміру пені за несвоєчасне погашення кредиту, підлягаючої стягненню з відповідачів, судом правильно застосовано положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, якою передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, та зменшено розмір неустойки до 3 353,21 грн.

Однак, судом помилково віднесено нараховану банком комісію за обслуговування кредиту в розмірі 3 939,39 грн. до штрафних санкцій та вказано, що розмір пені становить 28 553,21 грн. Адже, за даними розрахунку заборгованості за кредитним договором №05/07/36-5а від 12.11.2007 року позичальника ОСОБА_3 пеня складає 24 613,82 грн.

Відповідно до п. 1.3.1. вказаного кредитного договору сторони погодили, що за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата в розмірі 303,03 грн., що становить 0,13% від суми кредиту.

З урахуванням наведеного та положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором слід змінити, достягнувши з відповідачів суму комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3 939,39 грн.

Доводи апелянта про неправильність висновку суду, що нею з 2014 року систематично порушувались умови договору щодо повернення кредитних коштів, спростовуються розрахунком заборгованості за кредитним договором №05/07/36-5а 12.11.2007 року, проведеним позивачем станом на 21.05.2015 року (а.с. 17, 18).

Необґрунтованими, тобто такими, що не узгоджуються з умовами кредитного договору та нормами матеріального права є доводи апелянта про те, що вимога про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором може мати місце лише у разі, коли сторона, що порушує питання про дострокове повернення всієї суми боргу, заявить вимогу про розірвання договору.

Суперечить матеріалам справи (а.с. 17, 18) і твердження апелянта, що позивачем не надано суду розрахунку заборгованості за кредитним договором, що в свою чергу вплинуло на правильність судового рішення.

Довільним трактування апелянта є і те, що встановлення судом факту укладення між сторонами договору застави транспортного засобу було б підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки за рахунок предмету застави банк мав право задовольнити свої вимоги, однак не використав всіх позасудових способів захисту своїх прав. Такі твердження апелянта також не узгоджуються з положеннями ст. 3 ЦПК України та ст.ст. 15, 16 ЦК України.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що судом не досліджувався факт надсилання нею 21.08.2014 року позивачу заяви про перегляд умов кредитного договору у зв'язку з вже тодішнім падінням курсу гривні до 13,60 грн. за 1 долар США та пропозицією зафіксувати в договорі курс 8 грн. за 1 долар США і розтермінувати графік погашення кредиту до листопада 2018 року зі сплатою щомісячного платежу в сумі 2 500 грн., на яку позивач відповіді не надав, оскільки вирішення таких звернень та пропозицій є виключно прерогативою банку і їх не вирішення не впливають на суть розгляду даного спору.

Питання розподілу судових витрат судом першої інстанції вирішено правильно з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України, а доводи апелянта з цього приводу не заслуговують на увагу.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, в основному зводяться до переоцінки доказів, та є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

За приписами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду змінити в частині стягнення з відповідачів в користь позивача в солідарному порядку комісії за обслуговування кредиту в розмірі 3 939,39 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» комісії за обслуговування кредиту змінити.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» 3 939,39 грн. комісії за обслуговування кредиту.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» 14 355,63 доларів США заборгованості по тілу кредиту та 1 592,27 долари США заборгованості по відсотках, що разом еквівалентно 358 056,35 грн., та 3 553,21 грн. пені залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

Ясеновенко Л.В.