Ухвала суду № 53585649, 18.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8043/15 Справа № 199/8105/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 44

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі Прудченко В.Д.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 липня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, яка також діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної в м.Дніпропетровську ради, про виселення, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_11, яка також діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_9, ОСОБА_10, про виселення, мотивуючи тим, що між банком та ОСОБА_2 22 лютого 2008 року був укладений кредитний договір №DNІ0GА00000170, відповідно до якого вони надали останній кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 40.000 доларів США на строк до 22 лютого 2028 року.

Зазначали, що у забезпечення виконання зобовязання за даним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки житлового будинку DNІ0GА00000170.За цім договором відповідач ОСОБА_2 надала в іпотеку житловий будинок №10 по вул.Павлоградській в м.Дніпропетровську.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №№DNІ0GА00000170 від 22 лютого 2008 року в розмірі 48.968 доларів 98 центів США звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на те, що 14 липня 2014 року на адресу відповідача ОСОБА_2 ними була направлена письмова вимога про виселення, яка була їй вручена, однак станом на 24 вересня 2014 року дана вимога не виконана, просять суд виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані або проживають у житловому будинку №10 по вул.Павлоградській в м.Дніпропетровську.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 липня 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПРиватБанк» було відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 липня 2015 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасуванню рішення суду.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 22 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №DNІ0GА00000170.

За умовами кредитного договору банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 40.000 доларів США на строк до 22 лютого 2028 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» і відповідач ОСОБА_2 22 лютого 2008року уклали договір іпотеки житлового будинку №DNІ0GА00000170,згідно з яким, остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме, житловий будинок №10 по вул.Павлоградській в м.Дніпропетровську.

У відповідності з ч.ч.1,3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №№DNІ0GА00000170 від 22 лютого 2008 року в розмірі 48.968 доларів 98 центів США звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме будинок №10 по вул.Павлоградській в м.Дніпропетровську.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2014 року заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2013 року змінено в частині визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки та викладено в наступній редакції: «Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки - будинку по вул.Павлоградській,10 у м.Дніпропетровську шляхом надання публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» право продажу вказаного будинку від імені його власника ОСОБА_2 будь-якій особі покупцеві, визначивши початкову ціну продажу предмету іпотеки не нижче 288.572 грн.».

Відповідно до відомостей домової книги, у спірному будинку зареєстровані: відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні передбачені закономпідстави для виселення відповідачів із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідноч.1 ст.575ЦК України таст.1Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобовязання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому цим законом.

Відповідно до ст.589 ЦК України, ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель управі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст.12 цього закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене вст.590ЦК України і передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом «Про іпотеку».

Згідно ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно дост.39Закону «Про іпотеку».

Так, згідно із ч.ч.1,2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст.40 Закону «Про іпотеку»передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК Української РСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 ст.109ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян. За змістом ч.2 ст.40 закону «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК Української РСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно доч.2 ст.109ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Тобто, ч.2 ст.109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Таким чином, під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст.39 закону «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.40 цього закону, так і норма ст.109 ЖК Української РСР.

За змістом цих норм, особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Зазначені правові позиції висловлені Верховним Судом України у постановах №6-1484цс15 від 21 жовтня 2015 року, №6-1033цс15 від 21 жовтня 2015 року, №6-1468цс15 від 07 жовтня 2015 року, №6-1630цс15 від 11 листопада 2015 року, які згідно ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» не ставив питання про виселення відповідачів у інше належне їм житло, або в житло, яке пропонував позивач.

Житловий будинок №10 по вул.Павлоградській у м.Дніпропетровську є власністю відповідача ОСОБА_2 з 24 квітня 2003 року (відповідно до договору купівлі-продажу домоволодіння), а тому зазначений будинок не був придбаний за рахунок отриманих кредитних коштів згідно з кредитним договором від 22 лютого 2008 року, позичальником за яким є ОСОБА_2, тому правові підстави для виселення мешканців зі спірного будинку без надання їм іншого постійного житлі відсутні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на той факт, що суд не зясував усіх обставин справ є хибними та спростовуються матеріалами справи.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що зясувавши в достатньо повному обємі права та обовязки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_12