Ухвала суду № 53574611, 11.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11510/15 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

11 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗНАМАГРО» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромтехтранс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромтехтранспостач», Товариство з обмеженою відповідальністю «Солідус», Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Агрохім» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗНАМАГРО» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2015 № 0002542202 та від 23.01.2015 № 0000252202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рі шення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЗНАМАГРО» з питань правильності дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Агропромтехтранс», ТОВ «Соліус», ТОВ «Екобудпром», ТОВ «ТПК Агрохім». ТОВ «ТПК «Тріанон», ТОВ «ТД «Наноіндустрія-Україна», ТОВ «Домінус Груп», ТОВ «Агропромтехтранспостач», ТОВ «Бізнес-Карта», ТОВ «ТД Агрохім» (далі по тексту - контрагенти позивача) за період з 01.10.2011 року по 30.09.2014 року.

За результатом вищезазначеної перевірки контролюючим органом складено акт від 30.12.2014 №78/26-53-22-02-26-36689201 (далі по тексту - акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток за період 01.10.2011 по 31.12.2013 - 784 730 грн.; п. 198.1, пр. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 892 754 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.01.2015:

- №0000242202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 980 913 грн. (за основним платежем 784 730 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями 196 183 грн.),

- №0000252202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 108 803 грн. (за основним платежем 887 042 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями 221 761 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, а також фактів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, з акту перевірки та вірно встановлено судом першої інстанції, що між «ЗНАМАГРО» та ТОВ «Агропромтехтранс» було укладено ряд договорів, а саме: від 01.04.2011 №63 про надання маркетингових послуг (предмет маркетингового дослідження - дослідження сільськогосподарського ринку в розрізі засобів захисту рослин); від 01.04.2011 агентський договір, предметом якого є надання агентських функцій по можливості поставки продукції Замовника на території України; від 01.08.2012 №01/08/12 договір послуги - пошук клієнтів; від 01.04.2013 №131 про надання послуг; від 05.05.2014 №25 договір послуги - пошук клієнтів.

Між ТОВ «ЗНАМАГРО» та ТОВ «Соліус» укладено агентський договір від 01.03.2012 №24, відповідно до якого замовник надає агентові право на виконання агентських функцій по можливості поставки продукції на території України.

Між ТОВ «ЗНАМАГРО» та ТОВ «ТД «Агрохім» укладено договір поставки від 27.04.2012, предметом якого є поставка мінеральних добрив INTERMAG.

На підтвердження факту реального виконання умов спірних договорів позивачем надано копії, реєстрів податкових накладних, актів прийому-здачі виконаних робіт, рахунків-фактури, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних. Факт оплати послуг та товару податковим органом не заперечується, отже не потребує доказування.

Всі вищезазначені первинні документи містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.

Зі змісту актів прийому-здачі виконаних робіт вбачається, що такі акти містять відомості щодо клієнтів, які стали клієнтами позивача в ході виконання договорів про пошук клієнтів та яким реалізовано товар позивача із зазначенням дат і сум реалізованого товару.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган не вказує на відсутність ресурсів у контрагентів позивача необхідних для виконання умов спірних договорів.

Підставою для висновків податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугувало те, що в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню №32014270000000022 від 22.04.2014 за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Борзнянський райагрохім» та за фактом здійснення невстановленими особами фіктивного підприємництва, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України, встановлено, що протягом 2011-2014 років ТОВ «ЗНАМАГРО» документально оформляло проведення операцій щодо придбання товарів (послуг) від підприємств, що мають ознаки фіктивності.

Проте, відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів набрання законної сили рішенням, прийнятим в порядку кримінально-процесуального судочинства за результатами розгляду кримінальної справи, або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, в рамках якої було призначено перевірку позивача, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 13.07.2015 у справі № К/800/45358/14.

Висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки в своєї більшості зроблені по ланцюгу контрагентів контрагента позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги висновки податкового органу щодо фактичного не здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, виходячи з наступного.

Правова оцінка доказам зібраним під час досудового слідства у кримінальному провадженні надається виключно судом під час судового розгляду кримінальної справи.

Доказів існування вироку у кримінальній справі, який відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України був би обов'язковий для суду під час розгляду даної адміністративної справи, відповідачем не надано.

Крім того, податковим органом не надано доказів наявності фінансово-господарської діяльності безпосередньо між позивачем та ТОВ «Борзнянський райагрохім» щодо якого порушено назване кримінальне провадження. Обставини щодо виконання спірних договорів не досліджувались під час досудового розслідування названої кримінальної справи.

Між тим, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Разом з тим, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Отже, позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.