Рішення № 53565188, 10.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №916/3247/15

За позовом Комунального підприємства «Іллічівськводоканал»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в особі Чорноморської філії Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

про зобов'язання перерахувати грошову суму в розмірі 432 828,49 грн.

Суддя О.С. Комарова

В судове засідання прибули представники сторін:

від позивача: Поведик Т.П. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 10 листопада 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Комунальне підприємство «Іллічівськводоканал», 03 серпня 2015 року звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою № 1793/07-ивк від 28.07.2015 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» в особі Чорноморської філії Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», про зобов'язання перерахувати грошову суму в розмірі 432 828,49 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем всупереч умовам договору банківського рахунку № 320-00 від 28.03.2011 року (далі - Договір), укладеного між Акціонерним банком «Київська Русь» (в подальшому реорганізовано на Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь») в особі Чорноморської філії Акціонерного банку «Київська Русь» та Комунальним підприємством «Іллічівськводоканал», та вимогам чинного законодавства не було виконано платіжні доручення про перерахування коштів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2015 року було порушено провадження у справі № 916/3247/15.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.09.2015 року справу № 916/3247/15 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Через відділ діловодства суду 07.10.2015 року супровідним листом Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 року № 910/3247/15/7301/2015 надійшла справа № 916/3247/15 в одному томі на 100 арк.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 07.10.2015 року, справу № 916/3247/15 передано на розгляд судді Комаровій О.С.

Ухвалою суду від 09.10.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 916/3247/15 та призначено розгляд справи на 10.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 28.10.2015 року від позивача надійшли документи, оформлені клопотанням, які було долучені судом до матеріалів справи.

В судове засідання 10.11.2015 року представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав та дав усні пояснення по суті спору. Представник відповідача не з'явився, правами, наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, про дату і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28 березня 2011 року між Акціонерним Банком «Київська Русь» (надалі було реорганізоване на Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь») (далі - банк) та Комунальним підприємством «Іллічівськводоканал» (далі - клієнт) було укладено Договір банківського рахунку № 320-00 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір або Договір банківського рахунку), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого банк відкриває клієнту поточний/ні рахунок/нки у національній та іноземній валютах, в банківських металах та інші рахунки зі спеціальним режимом використання та здійснює його/їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів НБУ та умов цього договору, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку в розмірі, встановленому цим договором. За договором банківського рахунку банк зобов'язався приймати та зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування і видачі відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком/ками у порядку та на умовах, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

За умовами п.п. 2.1.4, 2.1.5, 2.4.1, 2.3 Договору, банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку згідно тарифів Банку. Банк зобов'язаний виконувати доручення Клієнта, що містяться в розрахунковому документі у визначені Договором строки. Банк має право використовувати кошти Клієнта, які зберігаються на рахунку, гарантуючи їх збереження та своєчасність проведення операцій. Клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8.1 Договору, договір набуває чинності з дати його підписання і укладається строком на один рік, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін письмово не попередить іншу сторону про своє бажання розірвати договір, його дія подовжується на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до Банку у період з 18.03.2015р. по 20.03.2015р. були надані на виконання платіжні доручення на перерахування коштів на загальну суму 432 828,49 грн. (завірені копії перелічених документів містяться в матеріалах справи).

Однак, дані платіжні доручення Банком виконані не були, і кошти на рахунок отримувача не були перераховані.

Як зазначає в своєму запереченні на позовну заяву відповідач, вищевказане невиконання спірних платіжних доручень було пов'язано з тим, що у Банку було введено тимчасову адміністрацію, під час якої відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не здійснюється задоволення вимог кредиторів банку.

Як свідчать матеріали справи, на підставі постанови Правління Національного банку України № 190 від 19.03.2015 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», керуючись п. 2 ч. 5 ст. 12 та ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, прийнято рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.03.2015 року № 61 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь», згідно з яким з 20.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банк «Київська Русь».

В подальшому рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 № 116 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» продовжено здійснення тимчасової адміністрації по 19.07.2015 року (включно).

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 №2258-VI, від 04.11.2010 №2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Отже, починаючи з 09.03.2011 року (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 №2677-VI) випадки обмеження прав Клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Нормами п. 16 ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми вказаного Закону є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Судом враховано, що п. 1 ч. 6 ст. 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження, встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Даний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як зазначалось вище, виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які надають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Отже, на підставі укладеного між сторонами Договору банківського рахунку, у відповідача перед позивачем виникли зобов'язання, зокрема, щодо виконання розпорядження позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

При цьому, вимоги юридичної особи здійснити певні дії на підставі Договору банківського рахунку відносяться саме до майнових вимог інших кредиторів, на які розповсюджуються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Задоволення таких вимог здійснюється виключно у порядку, строки та у черговості, встановленій Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, враховуючи вищенаведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому, не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015року, прийнятій за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12.11.2014 року у справі № 910/9232/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Актівсервіс» до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про зобов'язання вчинити дії.

Зокрема, у вказаній постанові Верховного Суду України вказується, що зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які склалися між сторонами, носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.

Натомість, відповідно до пункту 1.25 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (затверджено рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 № 2 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893) під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію не пізніше п'ятого робочого дня, починаючи з дня свого призначення, має повернути клієнтам, з якими укладені договори про касово-розрахункове обслуговування, розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини неплатоспроможного банку. Отже, Банк, враховуючи на запровадження у нього тимчасової адміністрації та вимоги спеціального законодавства, мав право не виконувати спірні платіжні доручення позивача.

Відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

При цьому, позивач може захистити свої майнові права за Договором банківського вкладу в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оскільки відповідно до вимог п. 18 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звільненні від сплати судового збору та позовні вимоги не задоволені, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір не відшкодовується та не стягується в Державний бюджет України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Копію рішення направити відповідачу у справі № 916/3247/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 16.11.2015 року.

Суддя О.С. Комарова