Рішення № 53564856, 10.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/25267/15

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин»

до Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна

компанія «Украгролізинг»

про стягнення 25 000,00 грн.

За зустрічним позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна

акціонерна компанія «Украгролізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин»

про визнання недійсним договору відповідального зберігання

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Малеванчук І.В. - по дов. № 228 від 10.09.2015

від відповідача Григолінський С.О. - по дов. № 14/20-81-15 від 07.05.2015

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» до Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» про стягнення 25 000,00 грн. боргу за серпень 2015 року, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2015 порушено провадження у справі № 910/25267/15 та призначено справу до розгляду на 08.10.2015.

08.10.2015 Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» про визнання недійсним договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 відповідно до приписів ст. 60 Господарського процесуального кодексу України зустрічну позовну заяву Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/25267/15.

Відповідачем 08.10.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання про заміну неналежного відповідача належним Прокуратуру міста Києва.

Позивач в судовому засіданні 08.10.2015 проти задоволення клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача заперечував.

Розглянувши подане клопотання суд відзначає наступне

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново (ч. 4 зазначеної статті).

Враховуючи те, що позивач заперечує проти заміни відповідача, посилаючись на те, що однією з підстав позову є неналежне виконання взятих на себе відповідачем зобов'язань згідно договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача.

Позивачем 08.10.2015 до відділу діловодства суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн. боргу за серпень та вересень 2015 року.

В судовому засіданні 08.10.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 10.11.2015.

Позивачем 06.11.2015 до відділу діловодства суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 75 000,00 грн. боргу за серпень, вересень та жовтень 2015 року.

Відповідач за зустрічним позовом у поданому 06.11.2015 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує та не погоджується з твердженнями позивача що договір є неукладеним, у зв'язку з відсутністю доказу приймання-передачі майна за договором посилаючись на наступне. Між сторонами було укладено ряж додаткових договорів до договору, якими продовжено строк дії договору до 31.06.2015 та визначено розмір плати за послуги зберігання, а саме: № 1/713 від 27.12.2013, № 2/282 від 11.06.2014, № 3/315 від 02.06.2014, № 5/666 від 31.12.2014. Таким чином, шляхом підписання додаткових договорів та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) сторонами підтверджено факт перебування майна на зберіганні у ТОВ «Собин». Більше того, протягом періоду з 06.11.2013 по 10.06.2013 відповідачем здійснено оплату наданих послуг в розмірі 394 237,00 грн. Проте, після закінчення строку дії договору поклажодавець майно зі зберігання не забрав. Сторонами був підписаний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за липень 2015 року та надані у цьому місяці послуги в сумі 25 000,00 грн. були повністю сплачені. В подальшому були надані послуги зберігання за період з серпня по жовтень 2015 року та надіслані для підписання акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за цей період. дані обставини на думку відповідача свідчать про те, що договір є укладеним та спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. Щодо посилання на норми Кримінального процесуального кодексу України, ТОВ «Собин» такі посилання вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, адже відповідач за зустрічною позовною заявою не є стороною кримінального провадження, а має господарські правовідносини з позивачем, які випливають з договору відповідального зберігання № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 та відповідно керується нормами чинного законодавства України, що регулюють відносини суб'єктів господарських відносин.

Відповідач за первісним позовом у поданому 10.11.2015 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує посилаючись на наступне. Між НАК «Украгролізинг» та ТОВ «Фаворит-2004» був укладений договір відповідального зберігання № 10-12-87/508, за умовами якого останньому було передано на зберігання майно. Передане на зберігання майно зберігалось у складському приміщенні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38, яке ТОВ «Фаворит-2004» орендувало у ТОВ «Собин». В порушення умов даного договору зберігання ТОВ «Фаворит 2004» майно, що перебувало на зберіганні не повернув. В рамках кримінального провадження постановою старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.08.2013 майно вилучено, відповідно до протоколу огляду від 13.08.2013 визнано речовими доказами та передано на відповідальне зберігання НАК «Украгролізинг». Фактично вилучення в передача майна, що залишилось на складі, власником якого є ТОВ «Собин» не відбулось. 24.10.2013 між НАК «Украгролізинг» та ТОВ «Собин» був укладений договір відповідального зберігання № 10-13-109з/551 за яким на зберігання передано майно, що було вилучено слідчим. За умовами п. 6.1. цього договору він набирає чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна. З огляду на відсутність акту приймання-передачі майна на зберігання відповідач вважає, що договір № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 є недійсним.

Позивач за первісним позовом в судовому засіданні 10.11.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач за первісним позовом в судовому засіданні 10.11.2015 заперечив щодо задоволення позовних вимог за первісним позов, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.

Позивач за зустрічним позовом в судовому засіданні 10.11.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач за зустрічним позовом в судовому засіданні 10.11.2015 заперечував проти задоволення зустрічних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 10.11.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.10.2013 між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Собин» (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання № 10-13-1093/551 (далі - договір).

Відповідно до положень п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні № 32013110060000149 від 23.04.2013 (далі - майно) у кількості, визначеною у додатках до договору «Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання».

Згідно з п. 1.2. договору майно буде знаходитись на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частина 1 статті 938 Цивільного кодексу України встановлює, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до п. 6.1. договору цей договір набуває чинності з дати підписання акту приймання-передачі майна і діє до 31.12.2013.

Додатковим договором № 1/713 від 27.12.2013 строк дії договору продовжено до 01.07.2014.

Додатковим договором № 2/282 від 11.06.2014 строк дії договору продовжено до 31.12.2014.

Додатковим договором № 5/666 від 31.12.2014 строк дії договору продовжено до 31.06.2015.

Згідно з п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п. 3.1.3. договору поклажодавець зобов'язаний сплачувати зберігачу послуги за договором з розрахунку 15 000,00 грн. за один місяць відповідно виставлених рахунків.

Додатковим договором № 3/315 від 02.06.2014 розмір плати за зберігання майна визначено в сумі 19 891,00 грн.

Додатковим договором № 5/666 від 31.12.2014 розмір плати за зберігання майна визначено в сумі 25 000,00 грн.

На виконання договору сторонами було складно (підписані та скріплені печатками обох сторін) наступні акти надання послуг за період з липня 2013 року по липень 2015 року: №ОУ-0000216 від 30.11.2013, № ОУ-0000231 від 31.12.2013, № 7 від 31.01.2014, № 31 від 28.02.2014, № 53 від 31.03.2014, № 75 від 30.04.2014, № 95 від 31.05.2014, № 121 від 30.06.2014, № 141 від 31.07.2014, № 149 від 31.08.2014, № 183 від 30.09.2014, № 188 від 31.10.2014, , № 206 від 30.11.2014, № 228 від 31.12.2014, № 3 від 31.01.2015, № 21 від 28.02.2015, № 39 від 31.03.2015, № 43 від 30.04.2015, № 43 від 30.04.2015, № 73 від 31.05.2015, № 77 від 30.06.2015, № 104 від 31.07.2015.

Подані позивачем копії банківських виписок підтверджують здійснення оплати поклажодавцем на рахунок зберігача за надані у період з листопада 2013 року по липень 2015 року послуги зберігання в повному обсязі.

Матеріали справи свідчать що позивачем на адресу відповідача було направлено рахунки на оплату за послуги зберігання за період з серпня по жовтень 2015 року, а саме: № 148 від 01.08.2015, № 176 від 01.09.2015, № 226 від 01.10.2015 та акти надання послуг за вказаний період: № 130 від 31.08.2015, № 152 від 30.09.2015 та № 184 від 31.10.2015.

Однак, відповідач підписані акти надання послуг не позивачу повернув та рахунки не сплатив.

Пунктом 3.1.2. договору визначено, що поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору.

За умовами п. 2.1.6. договору повернення майна поклажодавцю здійснюється за актом приймання-передачі.

Сторонами документального підтвердження повернення майна зі зберігання не подано, а отже позивачем фактично надано послуги зберігання майна у період з серпня по жовтень 2015, а тому відповідач зобов'язаний сплатити плату за зберігання майна.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати позивачу за послуги зберігання майна за період з серпня по жовтень 2015 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 75 000,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги зберігання майна за період з серпня по жовтень 2015 року в розмірі 75 000,00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Посилання відповідача на те, що відсутній акт приймання-передачі майна на зберігання, як це визначено умовами договору, не приймається судом, оскільки підписані відповідачем акти надання послуг та здійснення відповідачем оплати цих послуг за період з листопада 2013 року по липень 2015 року свідчать, що майно передане на зберігання. Крім того, відповідачем не подано жодного доказу того, що відповідач звертався до позивача з приводу не надання або надання неналежної якості наданих послуг зберігання майна.

Таким чином, первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» підлягає задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд первісного позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що договір не набрав чинності та є неукладеним, оскільки відсутній будь-який акт приймання-передачі, який би свідчив про передачу поклажодавцем майна (речових доказів) та їх прийняття зберігачем. При цьому позивач посилається на п. 6.1. договору в якому зазначено, що договір набирає чинності з дати підписання акту приймання-передачі майна.

Враховуючи те, що шляхом внесення змін до договору, підписання актів надання послуг та здійснення оплати за наданні послуги зберігання, сторонами підтверджується фактичне виконання умов договору, а тому у суду відсутні підстави для висновку про не передачу майна на зберігання та неукладеність договору.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсними договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно положень ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору відповідального зберігання № 10-13-1093/551від 24.10.2013 відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача за зустрічним позовом, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд зустрічного позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16А, код ЄДРПОУ 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Собин» (08400, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, 38, код ЄДРПОУ 36298149) 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. боргу, 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні зустрічного позову Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» відмовити повністю.

Повне рішення складено 16.11.2015.

СуддяВ.В. Сівакова