Ухвала суду № 53560253, 16.11.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1277/15-ц 16.11.2015 16.11.2015 16.11.2015

Справа № 478/1277/15-ц

Провадження № 22ц/784/2722/15 Головуючий у суді 1 інстанції - Сябренко І.П.

Категорія 50 Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

16 листопада 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Харитоновою І.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2015 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, -

у с т а н о в и л а:

05 серпня 2015 року ОСОБА_4 пред'явила зазначений позов до ОСОБА_3, який обґрунтувала наступним.

22 травня 1993 року сторони зареєстрували шлюб між собою, а у 2008 році його розірвали, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 50.

В шлюбі вона народила двох дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 доньку ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - доньку ОСОБА_5, батьком яких відповідно свідоцтва про народження є відповідач.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 проживав окремо від неї та дітей, у зв'язку з чим сплачував аліменти на утримання дітей до досягнення ними повноліття.

Після досягнення доньками повноліття такий його обов'язок припинився.

Проте, на підставі договору про надання освітніх послуг від 12 серпня 2014 року молодша донька ОСОБА_5 стала навчатися на філологічному факультеті Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського, з терміном навчання до 30 червня 2018 року, у зв'язку з чим виникла потреба в отриманні матеріального утримання від батька.

Оскільки той його не надавав добровільно, то за її позовом Казанківський районний суд Миколаївської області, своїм рішенням від 06 лютого 2015 року стягнув з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, яка продовжує навчання в твердій грошовій сумі в розмірі 900 гривень, починаючи з 30 грудня 2014 року і до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ОСОБА_5 двадцяти трьох років.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2015 року зазначене рішення змінено в частині розміру аліментів, та зменшено їх розмір з 900 гривень до 450 гривень.

Посилаючись на те, що після ухвалення зазначеного рішення відповідач влаштувався на роботу до Казанківської філії відкритого акціонерного товариства «Миколаївобленерго» і став отримувати постійну заробітну плату, у зв'язку з чим його матеріальний стан покращився, просила збільшити розмір аліментів на утримання доньки ОСОБА_5, яка продовжує навчання, збільшивши їх розмір у твердій грошовій сумі з 450 гривень до 900 гривень на місяць.

Відповідач позов заперечував, зазначивши, що дійсно влаштувався на роботу на посаду сторожа в Казанківській філії відкритого акціонерного товариства «Миколаївобленерго», проте отриманих коштів ледве вистачає на потреби його нової сім'ї та сплати аліментів.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Змінено, шляхом застосування іншого способу визначення, розмір аліментів, стягуваних з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_5

Присуджено, починаючи з 05 серпня 2015 року і до закінчення ОСОБА_5 навчання, але не більше як до досягнення двадцяти трьох років, стягувати щомісячно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) платника, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким зменшити розмір аліментів з урахуванням його матеріального та сімейного стану.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду 1 інстанції нормам сімейного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, та порушеннями положень процесуального права.

Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити без змін оскаржене рішення суду 1 інстанції, оскільки названий суд у повній мірі оцінив дійсні обставини спору, що мали значення для вірного вирішення справи, і, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Так, задовольняючи частково позов, суд 1 інстанції виходив з того, що у справі достатньо доказів тому, що матеріальне становище відповідача істотно зміцнилося, що дає суду можливість підвищити розмір стягуваних з нього на утримання повнолітньої доньки аліментів.

Колегія суддів судової палати, виходячи з положень норми чинного цивільно-процесуального законодавства про межі розгляду справи апеляційним судом, погоджується з установленими судом 1 інстанції фактами та правовідносинами, вважає його висновки, щодо результату вирішення позову законними та обгрунтованими.

Так, за Конституцією України, ст. 27 ЦПК України та п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів, який здійснюється в порядку конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного та господарського судочинств.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статей 1,3 ЦК України, 1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зазначити, що, виходячи із загальних засад цивільного законодавства про: неприпустимість свавільного втручання держави у сферу особистого життя людини, її цивільного права та інтересу; справедливість; добросовісність та розумність - в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для цього, він розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК України (відповідним пунктом) та нормою ЦПК України, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Оскаржене рішення, в межах розгляду справи апеляційним судом, у повній мірі відповідає виписаному вище.

Так, відповідно до чч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В силу ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень ст. 183 СК України, яка встановлює загальне правило, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Разом з тим, згідно до ст. 184 СК України, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.

У той же час, розмір аліментів та спосіб його визначення не є величинами сталими.

За частиною першою статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу, яка зокрема передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 Сімейного кодексу України).

При цьому, норми цієї глави не встановлюють самостійних, відмінних від норм, що стосуються сплати аліментів на дитину; способів визначення їх розміру, обставини, які слід враховувати при визначені розміру аліментів та обставин, що дають право на зміну їх розміру; підстави, наслідки та міру відповідальності за невиконання аліментного зобов'язання.

Ст. 201 СК України, яка є відсилочною, до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 названого кодексу.

Враховуючи зміст ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, у зв'язку з чим, із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин , зазначених у ст. 182 СК України.

При цьому слід зазначити, що Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, право зміни розміру аліментів шляхом заміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою і зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Зазначені висновки у повній мірі відповідають положенням п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідно до якого, розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить висновку про те, що місцевий суд діяв у правовому полі вирішуючи позов ОСОБА_4

Так, судом 1 інстанції встановлено, що 22 травня 1993 року сторони зареєстрували шлюб між собою, а у 2008 році його розірвали.

В шлюбі позивач народила двох доньок: ІНФОРМАЦІЯ_1 доньку ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - доньку ОСОБА_5, батьком яких відповідно свідоцтва про народження є відповідач.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 проживав окремо від неї та дітей, у зв'язку з чим сплачував аліменти на їх утримання до досягнення ними повноліття.

Після досягнення доньками повноліття такий його обов'язок припинився.

Проте, 12 серпня 2014 року молодша донька ОСОБА_5 на підставі договору про надання освітніх послуг стала навчатися на філологічному факультеті Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського, з терміном навчання до 30 червня 2018 року, у зв'язку з чим виникла потреба в отриманні матеріального утримання від батька.

Оскільки той його не надавав добровільно, то за її позовом Казанківський районний суд Миколаївської області, своїм рішенням від 06 лютого 2015 року стягнув з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_5, яка продовжує навчання в твердій грошовій сумі в розмірі 900 гривень, починаючи з 30 грудня 2014 року і до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ОСОБА_5 двадцяти трьох років.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2015 року зазначене рішення змінено в частині розміру аліментів, та зменшено їх розмір з 900 гривень до 450 гривень.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що зменшення розміру аліментів викликано відсутністю у платника роботи, а його наявний дохід складався лише з допомоги по безробіттю від Центру зайнятості. Не врахував районний суд, як на думку колегії і інтересів нової сім'ї ОСОБА_3, де дружина не працює і має малолітню дитину.

Відповідно до довідки публічного акціонерного товариства Енергопостачальна компанія "Миколаївобленерго" № 03/778 від 19.08.15 р., 22 травня 2015 року ОСОБА_3 працевлаштований В Казанківську філію названого товариства сторожем і його заробітна плата без встановлених законом вирахувань становить у червні - 4 711 гривень 01 копійка, а в липні - 4 291 гривня 89 копійок (а.с. - 30).

Згідно довідки Казанківської селищної ради № 3689/03-15101 від 18.08.2015 р. його сім'я складається з нього, дружини - ОСОБА_7 та сина дружини ОСОБА_8, батьком якого відповідач не є (а.с. - 27).

Зазначені обставини дають підстави вважати, що на даний час матеріальний стан відповідача значно поліпшився, оскільки він працевлаштувався і має постійний заробіток. За такого і відсутності в нього інших аліментних зобов'язань він може надавати повнолітній дочці утримання у більшому розмірі і це не завдасть суттєвої шкоди інтересам його нової сім'ї, де є працездатна, хоча і непрацююча, дружина та її 13 річний син, батьком якого є інша, а не відповідач, особа.

Виходячи із викладеного, з врахуванням встановлених обставин та правових позицій Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у суду 1 інстанції було достатньо підстав для збільшення розміру аліментів, що стягуються з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_5, в тому числі і шляхом встановлення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника.

Колегія суддів вважає, що відповідач спроможний сплачувати аліменти у більшому розмірі, який, виходячи із його заробітку, з вирахуваннями обов'язкових податків та зборів, за червень-липень в середньому становить 850 гривень на місяць.

Доказів обставинам, які б спростовували зазначене твердження відповідач не надав, хоча за ст. 60 ЦПК України, то є його обов'язком.

З цього ж та з таких же мотивів виходив і районний суд, ухвалюючи оскаржене рішення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2015 року, оскільки вказане судове рішення законне та обґрунтоване, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 05 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: