Рішення № 53559953, 16.11.2015, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/5093/15-ц

н\п 2/490/3266/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

резолютивна частина

16 листопада 2015 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Подзігун Г.В.

при секретарі Кошевій О.С.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним ОСОБА_7 договір житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями та спорудами по вул.Флотська,13 в м.Миколаєві, що був укладений 06 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за №1579.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів.

Суддя Подзігун Г.В.

Справа № 490/5093/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2015 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Подзігун Г. В.

при секретарі Кошевій О. С.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із позовом до відповідача, в якому просила визнати недійсним іпотечний договір житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями та спорудами по вул. Флотська,13 в м. Миколаєві, укладений 06 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що вищезазначений житловий будинок належить їй на праві власності на підставі договору дарування, однак відповідачі уклали ОСОБА_7 договір вказаного будинку, що на теперішній час порушує її законні права та інтереси.

Позивачка та її представник вимоги позову підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позові, та просили про його задоволення. При цьому вказували, що договір дарування, на підставі якого у позивачки виникло право власності на будинок, визнавався недійсним, однак ВССУ скасував рішення суду та передав на новий розгляд до суду першої інстанції. У подальшому рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним було відмовлено, і на теперішній час вказаний договір, на підставі якого у позивачки виникло право власності на вказаний житловий будинок, є дійсним.

Відповідачка ОСОБА_3 заявляла клопотання про відкладення розгляду справи, однак у подальшому до суду не з'являлася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася судом належним чином, про причини неявки суду не повідомила, заперечень проти позову не надала, свого представина до суду не направила.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилася, надала до суду заперечення проти позову, посилаючись на те, що житловий будинок належав ОСОБА_3 в момент укладення ОСОБА_7 договору на праві власності, а тому жодні правові підстав для задоволення позову, на її думку, відсутні.

Третя особа ПН ММНО ОСОБА_6 у судове засідання також не з'явилася, надала заперечення, в яких посилалася на те, що станом на 06.12.2013 року право власності ОСОБА_3 було дійсне, жодних заборон відчуження щодо житлового будинку у Державному реєстрі зареєстровано не було.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши доводи позову та письмових заперечень, дослідивши письмові докази та інші обставини справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, 06 грудня 2013 року ОСОБА_4 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (Іпотекодавець) уклали ОСОБА_7 договір житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями та спорудами за адресою: м. Миколаїв, вул. Флотська, 13. У ОСОБА_7 договорі зазначено, що вказаний житловий будинок належить Іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою 19.01.1984 року за реєстровим № 5-404, зареєстрованого КП "ММБТІ" в реєстрі права власності на нерухоме майно 19.03.2012 року. Право власності на цей житловий будинок зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.09.2013 року.

При цьому, відповідно до п. 1.4 ОСОБА_7 договору представник Іпотекодавця свідчив про те, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, у тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку, що предмет іпотеки на момент укладання цього договору не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, він не заставлений, у податковій заставі не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами; треті особи не мають прав на предмет іпотеки.

В той же час, в матеріалах справи міститься Договір дарування від 20.02.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар цілий житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в м. Миколаєві по вул. Флотській, 13. Вказаний договір було посвідчено ПН ММНО ОСОБА_8 за № 814. У подальшому, право власності на вказане нерухоме майно 29.05.2008 року було зареєстроване ММБТІ на підставі вищезазначеного Договору дарування за ОСОБА_1

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 січня 2012 року, вищезазначений договір було визнано недійсним.

В той же час, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2012 року вищезазначені рішення від 08.12.2011 року та ухвалу від 24.01.2012 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2013 року ОСОБА_3 було відмовлено у визнанні Договору дарування недійсним. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року зазначене рішення було залишено без змін, у зв'язку з чим рішення набрало законної сили 22.05.2013 року.

Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що на момент укладення між відповідачами ОСОБА_7 договору (06.12.2013 року) житловий будинок по вул. Флотській, 13 у м. Миколаєві належав на праві приватної власності позивачці ОСОБА_1

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Окремим видом застави є іпотека (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Закон України "Про іпотеку" деталізує вимоги до предмету іпотеки. Так, відповідно до ст. 5 зазначеного Закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

1) нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

2) нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

3) нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

При цьому, суд приходить до висновку, що для визнання майна предметом іпотеки необхідна одночасна наявність вищезазначених умов. В той же час, судом встановлено, що Іпотекодавець ОСОБА_3 на момент укладення ОСОБА_7 договору не володіла на праві власності вищезазначеним житловим будинком, оскільки у 2008 році подарувала будинок позивачці на підставі Договору дарування, який на момент укладення договору іпотеки не був визнаний судом недійсним. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

За такого, суд вважає, що житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями та спорудами по вул. Флотська,13 в м. Миколаєві не міг виступати предметом ОСОБА_7 договору, що був укладений 06 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за №1579.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі, зокрема, визнання іпотечного договору недійсним. Оскільки іпотечний договір за своїм характером є правочином, до нього застосовуються вимоги, передбачені ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, незважаючи на той факт, що договір іпотеки є одним із видів забезпечення виконання зобовязання, за своїми юридичними ознаками, він є двостороннім правочином. Отже, на спірний договір іпотеки, укладений між відповідачами розповсюджуються положення ч. 2 ст. 215 ЦК України, яка передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, підставою для чого є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Таким чином, незважаючи на той факт, що позивачка ОСОБА_1 не є стороною спірного договору іпотеки, це не позбавляє її права звернутися до суду із зазначеним позовом, якщо вона вважає, що її права та законні інтереси порушені.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи той факт, що на момент укладення ОСОБА_7 договору не було додержано загальних вимог до чинності правочину, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому, суд не приймає до уваги заперечення ОСОБА_9 про те, що право власності позивачки не було зареєстроване у встановленому законом порядку, оскільки в момент укладення ОСОБА_7 договору ОСОБА_3 достовірно знала або повинна була знати про те, що їй було відмовлено у задоволенні позову про визнання Договору дарування недійсним, а рішення з цього приводу набрало законної сили. Твердження ж ОСОБА_9 про те, що відсутність у ОСОБА_3 права власності на майно не може бути підставою для визнання іпотечного договору недійсним, на думку суду, є хибним.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір сплачено позивачкою при подачі позову до суду, вимоги про його стягнення з відповідачів вона не заявляла.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним ОСОБА_7 договір житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями та спорудами по вул. Флотська,13 в м. Миколаєві, що був укладений 06 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за №1579.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів.

СУДДЯ Г. В. ПОДЗІГУН